Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.03.2016 21:48Оповідання
Фантастика  Про Україну  
40000
Для дорослих (18+)
© Арсеній Троян

Із життя міжгалактичних далекобійників

Арсеній Троян
Опубліковано 23.03.2016 / 35550

Попереду — суцільна тьма, поцяткована численними вогниками далеких зірок, що вибухнули у час, який неможливо уявити жодному колоністу, особливо міжпланетному далекобійнику. Степанич витріщався у, як це правильно і безглуздо називалось, «вітровий ілюмінатор» (хоча незрозуміло, звідки у відкритому космосі вітер, але так написано в інструкції) та датчики автопілота. Зараз головне не профукати момент, коли автопілот знову заглючить, інакше буде, як три місяці тому, коли Степанич відрубився і його та цю стару бляшанку під назвою «В’ячеслав Бандера» віднесло прямо в сміттєвий пояс. Хтозна, що було б, якби не танкер з сухпаями, який вчасно помітив дрефуючого «В’ячеслава Бандеру», можливо, Степанич зараз бовтався б в розфігаченій рубці, яку б пробили старі унітази, котрі в сміттєвому поясі набирають по істині світлових швидкостей.

Степанич підвівся на кріслі і замотав головою, немов сторожовий пес. Треба відігнати сон, інакше буде фігово. Він, краєм ока слідкуючи за показниками автопілота, підійшов до пульта управління і почав крутити один із тумблерів. Позаду почувся шум і важке дихання. То другий пілот — Артурчик — повернувся зі вантажного відсіку. Він витер брудною футболкою обличчя і важко впав на крісло.

— Фух блін, — озвався він. — Ніби всі ящики примотав. Це просто звіздец, шибать, половина пасків у руках розлазяться. Цікаво, якого року випуску ця бляшанка?

Степанич нічого не відповів, уважно крутячи тумблер.

— Що ти там ото крутиш? — запитав його Артурчик.

— Тихо, салабон, — кинув Степанич. — Ми ввійшли в зону дії колоністських супутників, намагаюсь музику якусь піймати.

Артурчик гигикнув, хотів сказати, що тут окрім спейс-шансону нічого не ловить, але глипнувши на насторожене обличчя Степанича, вирішив промовчати. Сам же Степанич ще кілька хвилин покрутивши тумблер, раптом випрямився і зітхнув. Десь зі стелі, де попередній власник зорельоту приладнав динаміки, почувся глухий тріск, а потім голос: «В ефірі міжгалактичне «Русскоє радіо». Для тих, хто в дорозі, ми ставимо чудову пісню гурту «Високосний рік на Планеті Зет 50060 WBC _»».

— Моя улюблена пісня, — задоволено сказав Степанич, падаючи поряд Артурчика у своє крісло.

Згори залунало:

«Там далеко-далеко є планета,

Там Новий Рік, ти не повіриш, п’ятдесят раз на рік, тік

Там немає снігу і в кожного міжгалактичного далекобійника є свій міжгалактичний зореліт,

Який новий і справний і не ламається, як дешева лярва з робітничого сектору, а летить швидше світла, як тихий вогник моєї душі».

— Цікаво, як у відкритому космосі ловить «Русскоє радіо»? — здивувався Артурчик.

— Тихо, тихо, — зашипів на нього Степанич, заплющивши очі і водячи рукою в такт програшу. — Ти так нічого і не розумієш. Вони співають про найкращу планету в космосі — Зет 50060 WBC _. Мені про неї ще дід розповідав. Це планета, заснована міжгалактичними далекобійниками. Там у всіх нові міжгалактичні вантажівки. Там ти сам собі господар, сам можеш вибирати собі замовлення і відразу вирушити в рейс, без купи паперів, бюрократії.

Останні слова Степанич вимовив якось сумно, а потім замовк. Музика затихла, почалась реклама, Степанич підвівся, вимкнув радіо і втупився у вітровий ілюмінатор, немовби шукаючи серед мільярдів зірок оту саму планету далекобійників. Артурчик вивчав панель приладів, занепокоєно вдивляючись у монітор руху.

— Ну шо, — здавлено озвався Степанич. — Як там ящики наші? А де, до речі, вантажні бланки? Ти їх у шафці у відсіку залишив? Треба сходити забрати, бо якщо що, без них нам ящики ті в дупу запхнуть і в космос викинуть, а як підеш, то і чашку мою забери, вона десь у тій шафці, кофійку кокну.

— Бл*ть! — сказав Артурчик.

— Хто? Де? — не зрозумів Степанич, підходячи до Артурчика.

— Бл*ть! — повторив Артурчик. — Поки ми тут музикували, ми збились з курсу на дві сотні кілометрів.

Степанич почухав голову і глянув у монітор руху. Дійсно, обидва плазмові двигуни заглохли. Степанич перевірив показники плазмобака: заповнений на половину.

— Шо характерно, — сказав Артурчик. — Автопілот показує, що ми йдемо на заданій швидкості по заданому курсу.

— Остаточно накрився, — сплюнув Степанич. — Йоханий в рот, кожаний м’яч.

Обоє далекобійників на мить затихли. Тихий і безмежний космос затягував «В’ячеслава Бандеру» у свої холодні смертоносні тенета. Степанич відчув, як у нього холодніють руки. Це було схоже на страшний сон: другий раз відчувати подих смерті він не хотів.

— Слухай, може спробуємо запеленгувати інші міжгалактичні вантажівки? — запропонував Артурчик. — Дві сотні кілометрів — це не так і багато. Ми недалеко відбились від вантажного шляху, хтось зловить наш сигнал.

Об обшивку зорельоту щось стукнулось. Потім ще, і ще. Частіше і сильніше.

— Що це? — насторожився Артурчик. — На карті метеоритного поясу тут немає.

Пролунало ще кілька ударів і повз вітровий ілюмінатор пронісся білосніжний унітаз, лиховісно крутячись у вакуумі, немов куля зі зміщеним центром ваги.

— Це пояс зі сміття, — сказав Степанич, бліднучи. — Їх на карті немає. Сука…

Степанич на мить закляк, але відразу взяв себе в руки. «Треба вибиратись звідси», — промайнула думка, і Степанич незчувся, як ноги піднесли його до панелі приладів. Тремтячими руками і під наростаючу канонаду над головою, він почав підкачувати плазму, а потім втопив до побіління на пучках пальців кнопку старту двигунів. Десь поряд почув глухий рокіт, але нічого не відбулось. Степанич чотирхнувся і повторив процедуру. «В’ячеслава Бандеру» смикнуло, він «проплив» кілька метрів і запинився. Об обшивку щось добряче гупнуло.

— Давай, йокарнибабай, жми, Степанич! — вигукнув Артурчик.

Після третьої спроби «В’ячеслава Бандеру» добряче смикнувся, з моторного відсіку почувся неприємний гул. Двигуни працювали на межі, але почали тягнути бляшанку далі від сміттєвого поясу. Через десять хвилин вони заглохли остаточно, однак відгукнувся неприємним сигналом автопілот, який сповіщав про відхилення від курсу.

— О, прокинувся, — сплюнув Артурчик.

«В’ячеслава Бандеру» знову кинуто на поталу космосу. Однак Степанич увійшов у смак і не збирався складати руки.

— Так, Артурчик, — суворо обізвався до свого другого пілота Степанич, той аж голову втягнув. — Щас будемо витягувати самі себе, зрозумів? Я не збираюсь тут подихати. Слухай сюди: зараз звиздуєш у вантажний відсік, там за ящиками висить костюм для виходу і відкритий космос. Ти ж виходив у відкритий космос?

— Так, — невпевнено сказав Артурчик, — але я п’яний тоді був.

— Нічого страшного, згадаєш, — рубонув Степанич. — Я б сам вийшов, але у мене серце і костюм геморой натирає. Давай, давай часу немає.

Артурчик зітхнув, але, очевидно, і сам розумів серйозність ситуації, тому побіг у вантажний відсік і вже за три хвилини вийшов у відкритий космос. «Так, давай до лівого двигуна, — скомандував йому по рації Степанич. — Там під ним, до днища приладнана така довга штука. То імпульсивна шморгалка». У рації почулось сопіння, крехтіння, було чути, як Артурчик стукає об обшивку важкими свинцевими ботами, пробираючись до лівого двигуна, потім Артурчик видав якийсь дивний звук і сказав: «Все, шморгалка в мене». «Гаразд, — сказав Степанич. — Повертайся до лівого двигуна. Вставляй прямо в сопло шморгалку і крути за часовою стрілкою». Артурчик закрехкотів, орудуючи своїм інструментом. «Дивись обережно, щоб встиг відскочити, коли двигун запуститься!». «Я так і думав, що тут обман якийсь», — занадто спокійно сказав Артурчик. У моторному відсіку почулись якісь звуки. «Зараз, зараз, — сказав Артурчик. — Щас як крутону!». «В’ячеслава Бандеру» злегка затрусило, а по обшивці знову почало щось бити.


«В’ячеслава Бандеру» підібрав комунальний патруль на трошки новішому «Едуарді Петлюрі», який колоністи прозвали плиткою шоколаду за характерну пологу форму. Степанич всю дорогу сперечався з капітаном «Едуарда», виказуючи йому за те, що вони не прибирають сміттєві пояси, а той лише руками розводив — у колонії немає на це коштів. Уже в колонії Степанич і Артурчик сиділи в барі, дивились улюблене шоу «Колонія має талант», Степанич нахрюкався в гівно і, ледь ворочаючи язиком, говорив: «Уявляєш, ммми там ми мало не здохли, а нам за це нічого, гик, не заплатять! Ці складські суки виписали нам не ті бланки. Треба зелені з рожевою поміткою, а нам дали звичайні чччорні!... Тепер чеши за цими бланками на іншу планету!». Степанич схопився руками за голову, раптово протверезів і сказав: «Ні, кину все. Пошию костюм з антирадіаційними відливом і на Зет 50060 WBC _! Дістало все, дістало».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.03.2016 Проза / Мініатюра
"Я за м..."
04.04.2016 Проза / Мініатюра
За сіллю
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Оповідання Про Україну
23.03.2016
Із життя міжгалактичних далекобійників
24.11.2014 © Симор Гласенко
Дівчатам з АТО відмовляти не можна
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 69  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.11.2016 00:36  роман-мтт для © ... 

це жарт взагалі був...

але якщо ви так сприйматимете кожне слово, то хто вас тоді взагалі чомусь навчить? чи все знаєте у цьому світі? чи ви самі навчилися читати і писати і люди до цієї справи рук не доклали ані на крихту?

будьте простіше, більше читайте українською, кожений-скукожений ви мій. 

 21.11.2016 23:22  © ... для роман-мтт 

якщо хочете когось повчити, шановний, зверніться до своєї жінки. пишіть так, пишіть сяк. не подобається - не читайте, я ваших безцінних порад не потребую 

 09.11.2016 00:18  роман-мтт для © ... 

Шо це таке: "Йоханий в рот, кожаний м’яч."? Пишіть як є "Йоб@ний х@й, ШКіРЯНИЙ м`яч". а то "кожаний"... а взагалі - весело! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
07.02.2014 © Суворий
20.05.2015 © Журналіст
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди