Тривога
Лягали росою сльозинки несплаканих днів,
Берізка стояла, мов дівчина, схилена вітром,
А небо і хмари стихали й гасили свій гнів,
Яскраво блистіли і полум`ям диким, і світлом.
А небо мовчало, сказала б, - як завжди, та ні.
Воно ще шуміло, тремтіло в щоденній тривозі,
Ще вчора палило надію, світало в вогні,
Стояло похмуро, та струнко, у вітри й морози.
Сьогодні безслівно пронісся холодний порив,
Кидалося бликами сонце в похмурому небі,
А світ не лякало, що землі страждали без злив,
А людство саме вибирало, що бачить не треба.
