Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
31.03.2016 10:14Роман
 
20000
З дозволу батьків
© Олексій Шляхтич

Один день після життя

частина 1

кома і фрагментація

Олексій Шляхтич
Опубліковано 31.03.2016 / 35703

1

Того вечора у кафе «Silent place» сиділи двоє: перший - чоловік середнього віку, з лисиною на маківці і велетенськими окулярами на гачкоподібному носі, а другий - молодший, з дивною зачіскою, чуб якої здіймався вгору, і сережкою у вусі. Перший був непомітним, одягнений у коричневий піджак і білу сорочку, та чорна шкіряна куртка з червоними вставками другого одразу кидалася в очі. Перший замовив собі м’ясний рулет і пиво, а другий – курячу грудинку і картоплю з гострим соусом. Перший опустив погляд у свою тарілку; погляд другого весь час стрибав з одного місця на інше. Сидячи обличчям до залу, хлопець споглядав відвідувачів: молодих дівчат на підпитку та задоволених хлопчаків, що гомоніли з ними про якісь дурниці та час від часу голосно плескали в долоні, схвалюючи черговий вдалий жарт. З кухні йшов апетитний запах чогось смаженого, що неодмінно хотілося б покласти до рота.

- Послухай, Вікторе, - порушив мовчанку молодший, - мовчання, звісно, - золото, але не в цьому випадку. Я попросив тебе піти зі мною в кафе, бо сподівався на цікаву розмову. А ти сидиш з набитим ротом. Скажи тоді, будь ласка, якого біса ти мені зараз потрібен? З таким самим успіхом я міг би запросити Ірину до кафе, хоча вона б відмовилась, але все ж таки, я помираю від нудьги!

Віктор повільно поклав ніж і виделку. Пережувавши шматочок м’яса, він акуратно витер губи серветкою.

- Не починай битву, яку не можеш виграти, - сказав він.

- А нам обов’язково гавкати один на одного?

- Ні, - Віктор тяжко зітхнув. – Поговоримо про наш «бізнес»?

- Так! По-перше, ніколи не називай нашу творчість бізнесом. Це музика! Найпрекрасніше творіння людства, якщо не враховувати деяких факторів, звісно. А ти говориш про неї лише як про… я не знаю… якусь срану фінансову компанію, що приносить прибуток. Хоча, кому я це кажу? Твоя нудна прагматична особистість лише побічно пов’язана з мистецтвом. По-друге, ми з тобою працюємо разом вже п’ять років, а відверто ні разу не розмовляли. Іноді, звісно, я розказував тобі про свої проблеми, але це було лише тоді, коли мене треба було витягнути з якоїсь дупи. Я вже давно зрозумів, що ти син Матері Терези, тож розкажи проте, як ти потрапив з її святих рук в цю діру.

- Ікаре, я ваш продюсер, а не музикант, тому творчість ваша для мене і є лише бізнесом. Проте це не означає, що я ставлюся до кожного з вас якось упереджено. Але усі ці розмови про життя – це не для мене. Я краще притримаю свої думки при собі.

Віктор спіймав на собі пильний погляд співрозмовника.

- Тепер я розумію чому ти живеш сам.

Поступово келих з пивом спорожнів. Алкоголь вже розпочав діяти, тож бажання відмовитись від діалогу зникло.

- У мене є дочка.

Ікар посміхнувся. Він витягнув з кишені пачку «Camel», роздивився навколо, мовляв, чи можна тут курити, а потім, запхнувши цигарку собі до рота, підкурив запальничкою.

- Ти розказав це моєму брату, коли напився останнього разу. До речі, з ним ти готовий триндіти хоч цілий вечір. Чим він кращий за мене? Чому я не вартий твоєї дружби?

- Твій ліпший друг, - він показав на пачку цигарок, - ось цей верблюд. Відверто кажучи, я йому більше довіряю. Мабуть, тому що він не такий…е…запальний.

- Так, я знаю, - відповідь пролунала після чергової затяжки. - Просто я емоційний екстраверт, а мій брат - інтроверт.

- Зрозуміло.

- Бачу тебе це дуже цікавить! Мій брат СЦИКУН! Одного разу він забздів проявити характер, тому і став тим, ким є зараз. Невдахою! Звісно, сучасне суспільство з цим не погодиться, але особисто я вважаю так.

- Проявити характер?

- Так, розумієш, наше життя складається з мільйонів можливостей вибору. Ці можливості, між іншим, нам дає наявність свідомості. І мені здається, що люди повинні пишатися цим фактом, а тому і користуватися ним. Але більшість просто нехтує своєю свободою вибору і дозволяє суспільству вирішувати за себе. Деякі, звісно, хочуть відчути себе вільним від загальноприйнятих норм, але отримають кулаком по пиці від свого страху. Страх для них – головний ворог. Він не дозволяє взяти на себе відповідальність у важливий життєвий момент, тому що знає, що можливість вибирати чергує за собою інші можливості, які, скоріш за все, виявляться ще більш важливими. Тому, розуміючи відповідальність, деякі люди просто відмовляються брати її на свої плечі, аби не відповідати, вразі чого, за свої помилки. Але я вважаю, що якщо ти заліз у сраку, то будь готовий з неї вилазити. Так, звісно там знаходитися неприємно, але ти знаєш, що саме ти прорив собі дорогу до неї, а не хтось інший. Визнання власних помилок – це вже півшляху до їх виправлення.

- А твій брат побоявся брати на себе відповідальність за власне життя, чи не так?

Ікар засміявся. Востаннє затягнувшись, він загасив недопалок у попільничці і поклав руки на стіл. Його погляд був спрямований прямо в очі співрозмовника.

- Звісно!Саме тому я його не поважаю. Але люблю! – заявив Ікар з посмішкою. – Він мій брат все ж таки. До речі, - він нахмурив брови, - бачу, що в тебе спорожніла пляшка. Знаєш, що я пропоную зробити?

- Що?

- Напитися!

Вони замовили ще по пиву, два келиха британського елю, потім пляшку віскі, коньяку і цілий парад планет різних коктейлів для «дегустації». Одним словом, алкоголю було достатньо аби привести двох людей до неадекватного стану. Але усього цього і не знадобилося б, аби розговорити Віктора: він почав, як називав це Ікар, «триндіти» ще після віскі. Він розказував про сім’ю, а саме про дружину, яка пішла від нього через брак уваги і забрали восьмирічну дочку з собою – цього року їй виповнилося вже шістнадцять. Але після третього коктейлю його мова скотилася до безладних фраз, навряд чи чимось пов’язаних між собою. Ікар же, навпаки, суперечачи своїй особистості, мовчав і лише задавав потрібні питання, аби ще більше розговорити Віктора, але згодом, зрозумівши, що його продюсер більше не в змозі спілкуватися, сказав:

- Схоже, що нам вже досить. Згоден?

- Так, можливо. Що пропонуєш робити? Поїхати…е…. додому?

- Ага, тільки треба, щоб нас хтось забрав.

- Я подзвоню твоєму братові.

- Ні! Ні! Тільки не йому!

- А кому ж ще? Ірині? Вані? Ха! Вони, скоріш за все, навіть слухавку не підіймуть. А твій брат, хоч і, як ти кажеш, боягуз, але людина надійна.

- Грець з ним! – махнув рукою Ікар. – А я піду віділлю.

Хлопець, залишивши на столі з порожніми пляшкам і келихами, готівку попрямував до туалету. Відчинивши двері він підійшов до одного з пісуарів, зробив свою справу і вимив руки. Раптом до нього підскочив якийсь підліток у чорній шкіряній жилетці і розірваних на колінах джинсах.

- Це ж ви! – радісно крикнув він і потиснув руку Ікару. Той криво глянув на свою правицю і витер її об свою куртку. Підліток продовжував галасувати: - Я ваш фанат! Ваша музика нереально кльова! Мені не віриться, що я зустрів вас тут, у такому місці!

- Чого тобі треба, хлопче?

- У мене ось тут з собою ручка. Автограф! Дайте автограф, я вас прошу! Будь ласка!

- Добре!

Підліток витягнув з кишені автоматичну ручку і дав Ікару. Той відірвав шматок туалетного паперу і написав: «Фанату із нужника. Ікар Дуаліс. Один день після життя» і розписався.

- Тримай!

- О боже! Для мене це…просто…неймовірно! Дякую!

- Ось як дурнуватий напис і закарлючка на туалетному папері може ощасливити людину..

На вулиці було прохолодно: осінь вже почала фарбувати все у помаранчевий колір. Ікар, вдихнувши свіжого повітря, відчув полегшення. Його погляд намагався знайти Віктора, який тим часом стояв посеред дороги з мобільним в руках.

- Вікторе!

Чоловік обернувся і помахав рукою.

Раптом з-за рогу з’явився чорний пікап. Пролунав гучний удар, після якого автомобіль зупинився, але водій мотора не заглушив. З салону почулося чиєсь лаяння, а потім машина рушила вперед, набираючи швидкість. За кілька секунд вона зникла з поля зору.

- Вікторе! – крикнув Ікар. – Чорт забирай!

Хлопець підбіг до лежачого на асфальті товариша.

- Сучий виродок! Тримайся, Вікторе! Зараз, зараз! Чорт, де ж мій мобільний?!

Потроху довкола збирався натовп з перехожих, та й люди з кафе повиходили, аби подивитися на дійство.

- Викличте швидку! – крикнув хтось.

- Допоможіть хто-небудь! – Ікар нарешті знайшов телефон. – Зараз, друже! Головне не помирай, чуєш?!

Та, попри слова друга, смерть вже прочинила хвіртку небуття для Віктора. Залишилось зробити один крок.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.05.2016 Проза / Роман
Один день після життя (частина 3)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Роман
24.04.2016 © Элрафир
Хроники Шуримы (Глава 1)
31.03.2016
Один день після життя (частина 1)
08.08.2015 © Софійка Світ
Єва (частина перша)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 106  Коментарів: 1
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.08.2016 15:47  Каранда Галина для © ... 

роблю собі закладку, щоб не забути повернутися і прочитати.... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.09.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди