Стрічання світанку
віршування в окупації
вже котрий день
ідеш отак по цій стежині
важко спираєшся на костур
кривий і старіший за тебе
спиняєшся од часу час
передихнути аби
і знову подовжуєш звичний свій шлях
допоки не зійдеш на пагорб
привітати щоб сходження сонця...
зійдеш на пагорб і замреш
з твого плеча
нечутно розпрямлює крила крук
і злітає
сідає на гілці тополі
яка нод тобою розкинула крону...
замліває на гілці крук
у чекання дива земного...
а ти замилуєшся красою претворень над обрієм
грою зорі світанку у небі -
коли тануть рожевочервонооранжеві хмарки
і крізь серпанок туману проступають
дивовижні замки
й казкові фортеці міфічних століть
зі стін котрих красиві музики
дмухають у срібні фанфари
і б"ють в барабани -
зазивають тебе
замріяного
у гості
у відповідь їм кивнеш
і подаруєш вдячну і добру усмішку...
але раптом усе зруйнувалось
складалось спіраллю і розпрамлялось
скручувалось у кульки і розліталось
знову збиралось докупи
промальовуючи вітрила оранжовочервонояскраві... -
і сходило сонце!
розсипались хмари-вітрила
розпадалися в калейдоскопі світання
пир"їнками
жовтим піском
камінчиками і пилом... -
і ось розбрідаються вже в різні боки
фантастичними звірами
і летять птахами
змахуючи великомогутніми крилами...
і тепло обіймало день
який красувався у різноквітах
дзвенів піснями птахів
у комашиних кружає танцях...
стомлено сядеш
обіпрешся об стовбур тополі
запалиш люльку
і пригадуючи щось своє
тужливим поглядом проведеш
розкішнопригарного крильми метелика
який легко спурхував з квітки на квітку
у пилку золотавому весь
смакував солодким нектаром...
а потім підіймешся
обіпрешся важко на костур
і стежиною йдеш зворотним шляхом
звично з пагорбу вниз до помешкання
з казки у будень -
крикне голосно крук відлунно з твого плеча
у простір понурого млосного
жахливо паркого дня
схожого на інші дні
що приречені вже на загибель...
