04.04.2016 21:33
Без обмежень
100 views
Rating 5 | 2 users
 © Луч Света

Domi cupere

Да! всё пустое, всё обман, кроме этого бесконечного неба. Ничего, ничего нет, кроме его. Но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. И слава Богу! (Л. Толстой «Война и мир»)

Усе, що мені потрібно, усе в ньому. Тому часто звертаю до нього погляд. Настільки часто, що здається, ніби ввібрала його очима, злилась із ним душею. І думається, що там – мій дім, що я – звідти. Мама так і каже, що я «не від світу цього». Та й не тільки вона… Чиї, чиї це слова були, самими очима сказані – так, щоб я повірила…

Повірила.

Давно.

Дарма.


Значить, так і є, я – з неба, і є там у мене Отець. Я Його шкодливе, неслухняне дитя. У мене біле платтячко, у мене дві золотаві косички, у мене крила за спиною. Я − мала бешкетниця. Розсміяна, пустотлива, завжди пхаю свого кирпатенького носика куди не треба. Й от одного разу знайшла я глибокий колодязь, до якого Отець велів не підходити. Ну але я, звісно, не послухалась, перехилилась та й – шугонула вниз. Доки летіла сторчголов, мої крила, моя сукенка, моє золотаве волоссячко згоріли в шарах атмосфери. Гепнулась на землю, і моя мама знайшла мене (як вона сама казала) під кущем калини. Отак лежала я, гола-голісінька, лиса, беззуба й немічна, горілиць і не тямила, що наробила, дивилася незмигно в синю височінь і не відала, що повернутись додому буде ой як нелегко.


А Отець у цей час також дивився на мене, і, хоч я вкотре не послухалася Його, все одно не відвернувся від мене. Він знав, що на шляху додому Його дитя не раз збиватиметься на манівці, і залишив мені нагадування, Чия я.

Пам’ятаю білі кахлі, білі халати, білу мамину блузку, її білі руки. Білі метри бинтів. Білий рубчик. На пам’ять про мою мету. На віру й надію, що на шляху до цієї мети я ніколи не буду сама.


Решту шрамів я «заробила» сама. Один із них, ще свіжий, маю на серці. Воно розпанахане вздовж і впоперек. Розіп’яте й простромлене, прострелене й розітнуте, розоране й розорене.

Я часто падала. Хоч мама завжди наказувала дивитися під ноги. Хіба ж я слухалась колись… Мамо-мамо, де був мій розум, коли зводила очі вгору… Задивилася на довгі роки. Не в небо цього разу задивилася, ох, не в небо… Сліпо брела й не знала, не хотіла знати, що попереду – яма. Вовча яма.


Це мав би бути кінець. Я так хотіла, щоб усе скінчилося. Скорилася. Заплющила очі. Та враз – отямилась і просто над собою побачила… небо. Таке широке, таке безкрає й прекрасне. І воно нагадало мені, куди мала йти, і стало зрозуміло, що звідси, з дна, із цієї темної могили додому мені не дістатися. І якщо я тепер здамся, то на мене чекає вічний морок, а не світло, страшні муки, а не спокій. І захотілося жити! Простягнула руку вгору, і згори назустріч мені також простягнулась рука.


Це був Він, мій Отець, який знову, вкотре, врятував мене з біди. На серце накладено шви. Наживо. Мені ще болить, я ще стікаю кров’ю. Чи загоїться – не знаю. Поки серце живе, допоки воно б’ється, рана сочитиме. Вірю, знайдеться якийсь бальзам, «Доктор Час», наприклад, і мені стане легше. А поки – хай болить… Значить – живу. Тільки б не пам’ятати, не повертатися до слів, сказаних самими очима – щоб я повірила…


Я ще слабка, але нема коли відлежуватися. Я маю мету – дійти свій шлях й обійняти Отця. Вибравшись із пастки, влаштованої мною для себе ж, обіцяю Йому надалі дуже-дуже старатися бути чемною й слухняною. Бо вдячна. Адже мені випало щастя мати небо – над собою і в собі. Літати – хоч крила мої згоріли. Любити – без жодних «хоч», «але» і «якби».


Люблю його. Бо там – моя оселя і мій Отець. Коли мені погано і коли добре, дивлюся в нього, і надивилась уже так, що ввібрала його очима, забарвила ним душу. Усе, що мені треба, усе в ньому. Іду…

Черкаси 04.04.2016, 21.28



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Есе, Про душу, Про Бога, Про життя

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Покута / Новела | Луч Света». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Луч Света.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.05.2016 17:33  Каранда Галина => © 
 06.04.2016 09:51  Тетяна Ільніцька => © 

Чудовий твір! Такий світлий і натхненний! І навіть образ "вовчої ями" не псує загальної картини піднесення. Дівчинка із золотими кісками і білими крилами легко перелетить цю "вовчу пастку")) Бажаю їй успіху!
Щасти!  

Публікації автора Луч Света

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо