Майстер та пустунка

з рубрики / циклу «РОДИЛАСЬ НІЧ У ЗОРЯНІМ САДКУ»

Змовкли щебетання, бджілок звуки…

Запустило в поле вогкі руки

Сірі, мов сови безшумне пір’я,

Тихе й полохливе підвечір’я.

Синьоокі волошки шукало,

Небо з них дбайливо виплітало.

Полини складало охайненько

Й вийшов з них віночок – місяченько,

Ще й з ромашок, зірочки зробило.

Все в горі над степом розстелило.

Налетіла чорна тут хмарина -

Вайлувато-смоляна перина,

Наробила майстрові клопоти.

Зіпсувала гарної роботи:

На кохання з вітерцем гадала,

Зірочки обскубла й покидала.

Стала навіть місяць куштувати,

Покривилась: - «Трохи терпкуватий!»

Шматувала й сипала над садом,

Той летів до низу зорепадом.

А награвшись подалась до річки,

З вітром смикать верби за косички.

Підвечір’я з розпачу вчорніло

За горбочком у траві присіло,

Пролило росою слізки щирі.

Й знов пішло по полю в тиші й мирі,

Степові збирати, диво-квіти

Щоб зірки і місяць знов сповити.