Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.04.2016 16:24Оповідання
Про життя  Про дочку  Про дитинство  Про батьків  
00000
Без обмежень
© Ірина Мельничин

Зелена рута крізь білий сніг

Ірина Мельничин
Опубліковано 27.04.2016 / 36097

Ви.

Мої руки тремтять, серце шалено вистукує якийсь божевільний невтомний ритм, а горло страшенно пересихає та так, що вже блага змочить його хоча б однією краплею прозорої водиці. В очах щось неприємно пощипує, повіки вмить стають вологими. Я біжу до вас, перечіпаюсь ногою за й так уже підклеєний давній глиняний глечик, розбиваю його, з жалем дивлюсь униз. Те була ще одна згадка про вас. Ще один зв`язок з дитинством, з щасливим безтурботним минулим. Та хіба це тепер має хоча б якесь значення, якщо моя мрія нарешті здійснилась? Якщо ось ви, така рідна й тепла, така лагідна, така близька стоїте біля ґанку?.. Ви пильно дивитесь на мене, немов шукаєте якої зміни, немов стараєтесь згадать, якою ж я була багато років тому. Та той погляд вмить заливається тисячами іскр безмежної любові, а в сірих очах-озерцях мелькає доля якоїсь вини. Ви, певне, гадаєте, що я повірила, нене? Що дозволила вбить собі у голову тею дурну думку про вигаданий якимось підлим жорстоким брехуном ваш несправжній, безпідставно приписаний огріх? О, як же ви погано про мене думали! Я завше знала, що те не правда, мамо. Що ви ні в чому не винні.

Я дивлюсь на вас. Та сувора муштра витягла із вас останні проблиски щастя, останню віру в хороше майбутнє. Так, ви змінились. Можливо, хтось би мовив — те не моя матір! Заберіте оцю стару зажурену жінку в одному дранті! Та хіба би я могла так подумать? Коли ваша душа й зараз палає турботою й любов’ю, коли ваше серце усе ще молоде, усе ще таке, як багато років тому?.. Нізащо, нене. У вас нічого не змінилось.

Мимоволі пригадую собі те все… Всю історію ще зовсім короткого, та нелегкого життя. Спливають в свідомості ті події…

Я й досі пам’ятаю, як же хороше нам колись жилось. Я була ще дуже маленька, нічому не навчена у цьому житті. Ви працювали лікарем, батько заробляв на життя роботою вантажника. Хоч і жили доволі бідно, та злагоджено й щасливо. Згадую, як тоді ви співали ніжні колискові, я спокійно засинала, й сама поринаючи у ті мелодії. А як була вже геть неслухняна й навіть не бажала слухать пісні, то розповідали ви мені усілякі казки та цікаві оповідки. Оте я вже страшно любила! Кожна історія наче й тепер живе у моєму серці, переливаючись трепетними споминами про вас. Дуже любила я одну легенду про дивовижну руту, що зеленіє навіть найлютішої зими. І якщо її відшукать, то виконає будь-яке заповітне бажання. О, якби ж ви знали, нене, скільки разів я маленькою школяркою в інтернаті ходила шукать ту рослину! Скільки разів мене знаходили у лісових нетрях, з травмами, обмороженнями, в сльозах… Та ні разу ж та диво-рута не замиготіла під якою старою сухою липою, давши маленькій скаліченій душі надії на здійснення свого заповітного дитячого бажання… Та те було потім, той страшний неприємний час, що я з певністю можу назвати найгіршим у своєму житті.

Усе почалося з його появою у нашому домі. Новий татовий друг, дядько Богдан, майже всі вихідні просиджував з батьком за п’янками, лякаючи лише однією своєю присутністю й сусідів, й мене з вами. Ви пробували його прогнати, якось вплинути на тата, та все було марно. Тепер батько нічого не бачив перед собою, окрім горілки й нового дивного товариша.

Я…я досі пам’ятаю ту ніч. Мені було тоді всього п’ять років. Я уже давно заснула у своєму ліжечку, а ви ще порались у іншій кімнаті. Тато разом з другом пив коло телевізора. Раптом почувся якийсь незрозумілий звук, гучний хрускіт й незадоволені вигуки дядька Богдана. Я одразу ж прокинулась, схопилась на ноги й побігла в кімнату, звідки долинав крик. Злякано вигукнула, а тіло од жаху вкрилося холодом: тато з розбитою закривавленою головою лежав уже неживий на підлозі, а поряд з надбитою бутилкою лаявся дядько Богдан. Згодом прибігли і ви з сусідньої кімнати. Я голосно розплакалась й кинулась до вас в обійми.

А далі… Пам’ятаєте? Вони звинуватили вас. Сказали, начебто це ви убили власного чоловіка, мого батечка. Тепер я здогадуюсь, що той товариш, певне, мав якісь зв’язки в суді, тому й зробив винною вас. Вас відправили у в’язницю, мене — в інтернат. О, як же боляче згадувать зараз про ті часи! Діти страшно знущались, тицяли пальцями, обзивали, кричали, що моя мати — вбивця, а, значить, і я така ж. Інші ж просто мовчки остерігались, а від усіх моїх спроб подружитись перелякано тікали.

Вони говорили, що ви винна, нене. Я не вірила їм. Як і тепер не вірю. Я не бачила самого вбивства, так, це дає мені право сумніватись, та усі ті сумніви вмить зникають, коли я дивлюсь у ваші чисті, наповнені безмежною любов’ю, очі.

І ось я стою навпроти вас, не наважуючись підійти ближче. Чого ж я боюсь?.. Я ж так вас чекала, так сподівалась, що ви мене не забудете, що повернетесь!.. В очах раптом знов бринять неприємні пекучі сльозинки. Я підбігаю до вас, обіймаю й починаю щиро-щиро плакати. Як колись, у дитинстві. Та тепер не з горя, не з болю, не в розпачі. Я вперше плачу од щастя.

На вулиці страшенно холодно, зима панує все-таки. Та біля тину палахкотить барвами на снігу зелена диво-рута.

Березень, 2016 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.02.2016 Проза / Повість
Протест
27.04.2016 Проза / Повість
Протест
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про батьків
05.07.2016 © Каранда Галина
Короткі історії про дітей (історія перша)
27.04.2016
Зелена рута крізь білий сніг
09.01.2015 © Марина Життєва
Дорогою 2. Вдома і знову з дому
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 89  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +57
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди