Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.05.2016 00:52Оповідання
Для малят  Про дитинство  
01000
Без обмежень
© Наталка Янушевич

Спеціально для фантазерів

Наталка Янушевич
Опубліковано 03.05.2016 / 36155

Петрусь відкрив одне око і побачив ранок. Інше око, міцно притулене до подушки, бачило ніч. Але хлопчику вистачило світлої картинки, він вигукнув «Ура!» і звівся на рівні ноги. Потім підстрибував на ліжку, як це люблять робити дітлахи, плескав у долоні і повторював:

- День-у-я-ви!

- Що? Що таке? – спитаєте ви, - Який День уяви? От іще вигадали! І ми погодимося з вами. Бо як не шукав Петрусь ( а він не шукав) у календарі, в інтернеті чи в довідниках – ніде, ані в найменшій, найнепомітнішій статті чи замітці такого дня не знайшлося б.

Зовсім не засмучений цим, Петрусь зістрибнув з ліжка та почав тормосити ковдру іншого ліжка, поруч. У ньому спав Павлусь.


Ви неодмінно повинні знати, що Петрусь і Павлусь – двоє братів-близнюків, яким на початку березня виповнилося п’ять великих і круглих років!

Павлусь хотів спати. Щоранку братик «вмикає» його замість будильника. Отак жваво налетить чи безупинно щось теревенить. Як утекти? А Павлусь хоче спати. Спати хоче Павлусь. Спа-ти! Що тут не зрозуміло? Однак він починає перевертатися з боку на бік, ковдра все менше схожа на оборонну фортецю, і, врешті, відказує братові:

- От я собі уявляв (знаєш, що я собі уявляв?), що ти мене не будиш.

Але Петрусик ще гарячіше доводив:

- Та ти що? Який сон в день уяви дітей в ластовинні?

- В ластовинні? То, може, тільки двох нас і стосується?

- Е, ні, це всесвітнє свято: як би ти не вертів отой наш глобус, - він показав пальцем на високу шафу, з якої на братиків зазирала зменшена модель планети, - уява в ластів’ят працює нині на всі сто!

- В яких іще ластів’ят? – аж сів на ліжку Павлусь.

- Ну, так називаються ті діти, що мають ластовиння на личку.

- Та ж ластів’ята – то пташата! – дратувався братик.

- Правильно, а пташата – то діти. Ти забув? Нині день уяви!

Павлусь зрозумів, що сон накивав п’ятами за тими ластів’ятами, а вдвічі енергійніший бразер-фантазер таки не відчепиться.

Тато в Петруся і Павлуся був той іще хлопчак! Нудний дощовий день він легко перетворював на баталію з подушками чи майстер-клас зі створення піци. А коли малі пуцьвірінки не хотіли вкладатися в ліжка, до прикладу, гепаючи по матрацах, тато серйозно говорив:

- Сьогодні така ніч, що лягати спати не можна. Сьогодні ніч стрибків на матрацах!

Як ви розумієте, кращого снодійного годі й шукати: братики мирно і тихо вкладалися надобраніч.

З тих пір якось так непомітно і з’явилася традиція вигадувати день чогось-там-казна-чого, якого нема в жодному, ну просто в жоднісінькому календарі світу, але який завжди відзначали двоє дошкільнят-близнюків. Закон про святкування вступав у дію з часу оголошення татом, отже, через п’ять секунд після вигадування.

Ясна річ, без такої підтримки тато не зміг би втілити свій план в життя. І ми називали би хлопчиків нудними або розумниками, веселунами або бешкетниками, але аж ніяк не фантазерами. А діти, власне, були справжнісінькими фантазерами! Втім, як їхній татусь.

Яких тільки днів не було в їхньому домі! День їсти лише кавуни, день боятися крокодилів, день майструвати шпаківні, день читати книжки без малюнків і навіть день жонглювати шкарпетками.

Ще Павлусь міг якось спам’ятати усіх навколо, а Петрусь з головою пірнав у вигадки. Отож, побачивши, що день уяви таки настав, брат будив брата, аби ні хвилиночки не згаяти.

Умивалися вони завжди вдвох: Петрусик простягнув зубну щітку братові й мовив:

- Сьогодні з нами вусатий пан Степан.

- Який ще пан Степан?

- Це зубна щітка так називається сьогодні. Вона мені нагадує нашого сусіда – процідив по-змовницьки Петрик.

- Нічого не знаю. То в тебе пан Степан, а в мене – котик Чистий ротик. – відказав Павлусь.

- Справді! - радісно підсумував брат, - твоя на котика більше схожа.

Майже однакові зубні щітки тільки знизували плечима: де там той пан Степан з котиком Чистим ротиком? Але ж вони нічого не знали про день уяви.

Діти випурхнули в передпокій, а звідти – у кухню. Там посередині круглого скляного столу в горнятках на них чекав полуничний йогурт. Поруч – рогалики, схожі на літеру «С». Наче посмакувавши те «С», мама побажала малим «Смачного!» і вийшла з кухні.

- Дякуємо! – одночасно відповіли Петрик і Павлик та й ну собі ласувати.

З рогаликів виходять справжні баранячі ріжки. Якусь мить дітлахи влаштували бій, але рогалики так смачно пахли, що малі не втрималися та й відкусили по шматочку. А які тоді вже ріжки з надкушених рогаликів?

Йогурт був смачним, густим, запашним і ніжно-рожевим. Петрусь так завзято пив, що на столі невідомо як утворилася невелика йогуртопляма.

- Полуничка, - помітив Павло.

- В мене тільки шматочки, - не зрозумів братик.

- Та ні, ціла-цілісінька полуничка. – вказав на йогуртопляму Павлусь.

Аж тепер Петрик побачив пляму:

- Як справжня! Новий сорт полуниць – йогуртові, ростуть тільки на нашій кухні. – захоплено вигадував малюк.

- Там, здається, навіть шматок справжньої є. – придивлявся Павлик.

- А ми її зараз домалюємо! – Петрик наквецяв полуниці ручки й ніжки.

- А ще очі! – Павлик узяв чайну ложку і сформував посеред йогуртоплями два скляних острівці.

Діти засміялися і почали розмову з ягідкою:

- Привіт, йогуртова полуничко.

- Привіт! – відказав замість неї Петрик.

- Ти дуже смачна і корисна.

- Спасибі.

- Приходь щодня до сніданку.

Хлопці ще б довго балакали, та Павлик схаменувся, що мама може не так радісно зустріти їхню випадкову гостю до сніданку, узяв ганчірочку і витер йогуртопляму з поверхні стола.

- Прощавай, полуничко… - зітхнув Петрик.

- Ти ж великий, ти ж розумієш, що йогуртові фрукти не живуть довго. До того ж, день уяви тільки почався! – заспокоїв Павлик.

В горнятках виднілося дно, від рогаликів не було й крихти, тому малі поквапилися віднести посуд до мийки і сказати «Дякуємо, смачно!» мамусі, яка саме увійшла до кухні.

Взагалі-то, уява працює будь-де, та найкраще почувається в саду.

Тому діти спитали дозволу і вийшли в садок. Чесно кажучи, то був навіть не садок, а крихітний садочечок з п’яти дерев, що росли позаду будинку. Але це їхнє місце – для розваг, для розмов і навіть для розради. Тут Петрик і Павлик бавилися в індійців та козаків, тут розповідали один одному про свої відкриття, тут Петрик заспокоював Павлика, коли тому вирвали зуб, і навпаки – коли Петрика боліла рука, загіпсована після невдалого приземлення з грушки.

Тато поставив дітям пісочницю, в якій вже давно не пекли пасочок з піску і не прикрашали їх настурціями та флоксами з квітника. Тепер пісочниця перетворилася на далеку спекотну країну, в якій раз по раз виникали нові міста з фортецями, дороги і мости, тунелі та потаємні ходи.

Брати відразу кинулися до країни, яку можна було назвати Петропавландією чи Павлопетрандією, це вже як кому сподобається. Самі діти не сперечалися через це. Головне – машинки, деталі конструктора, частини від пластикового паркінгу і ще казна-що, майже поцуплене з дому, ніхто і ніколи без них не чіпав!

Павлик ухопив машинку і задзижчав, ніби вона мчить швидкісною трасою. Та ось назустріч Петрусикова моделька. Вона от-от перете дорогу. Павло маневрує і миттю перебудовує шлях - об’їзд рятує від зіткнення. Автівка зникає в пісочному тунелі, лише її власник знає, де саме.

- Пааавлику, - благально вигукує Петрусик, - так нечесно!

- Чому ж нечесно? Уяви, що мій автомобіль випарувався. Він з’явиться після трьох мостів і двох тунелів.

Петрусь приймає правила гри, нашвидкоруч «перебудовує» свій рельєф і також вигадує нову історію для маленького синього автомобільчика. Гра напружена, з несподіванками і умовами, що виникають тут же, поки забава триває. Але дітлахам цікаво! Ні, цікааааааво! Ой, як цікаво! День уяви ідеально пасує до машинок. Та, ні не до машинок, це вже полювання тигрів чи левів. А за мить – це перегони двох космічних ракет, а ще за п’ять хвилин…

Але дітям врешті набридає гра у піску.

Вони вмощуються на лавці під акацією і деякий час просто мовчки хилитають ногами. Згодом один каже:

- Я на велосипеді!

- А я на водному велосипеді! - відповідає другий.

І викрутаси ногами захоплюють малих, перетворюють на нову гру таке простісіньке сидіння в затінку. Увага хлопців зосереджується на траві, куди добирається промінь сонця. Ноги миготять, поки око не відволікається на інші тіні, створені сонцем і деревами. Аж ось Петрик скрикує і відскакує вбік. Павло стривожено запитує:

- Що таке?

- Це ж справжнісінький… - цідить несміливо братик, - пресправжнісінький у-у-у-дав – удав!

- Деее? – наче гуска, Павлик вертить головою, та нічого не помічає.

- Та он же, поглянь. – Петрусь показує в бік одного з дерев, які батьки посадили з нагоди їхнього народження. І от під одним з них – удав.

В Павловій голові промчали гучно, наче цілий табун коней, одразу багато думок: як вони тепер підійдуть до дерев? як вигнати удава? що буває після його укусу? чи можна удавів приручити? звідки він тут узявся?

Ця остання думка отямила Павлика від страху і примусила пильніше придивитися до того удава, поки його брат дременув аж до вхідних дверей та закрив долонями очі.

- Петрику, Петрику, - гукнув братові. – То ніякий не удав!

- Що? Що ти кажеш? Покусав?

- Та ні, не покусав. Кажу, то не удав зовсім.

- Не удав? Напевно, він утік. Бо то був удав. Може, навіть голова удавного сімейства.

- Якого? – прислухався братик.

- Ну, удав’ячого чи удавного чи удаваного. Яка різниця, не стовбич там – тікай! – схвильовано командував малий.

- Але ж я можу наступити на нього. Дивись.

І Павлик ступив кілька кроків у той бік, де, за всіма складними і зовсім неуявними розрахунками Петрика, розляглася зміюка.

- Ой! Ой-йо-йой! – Петрик помалу розплющив очі і подивився на братика, а той спокійнісінько дивився на траву.

Удава не було. Була лише тінь від стовбура, яку створило дерево і промені сонця.

- Бачиш? Не-ма! Ходи-но сюди. – покликав Петруся.

Петрик за якусь хвильку осмілів та й сам ступив на те місце, яке ще недавно вважав найнайнайстрашнішим у садку. Ні, на цілому континенті! Ні, в цілісінькому світі! Від радості діти безстрашно почали стрибати по траві, одночасно плескаючи в долоні.

Це й дорослі полюбляють робити, коли тішаться, хіба ні?

- День уяви і налякати може. – підсумував Павло.

Аж до обідньої пори близнюки бавилися в мегацікаву гру «Що на що подібне». За цим заняттям їх і вечір застав би, якби мама не покликала обідати і «трохи попрацювати».

Після смачних страв хотілося спати, але мама розклала перед малими картки з літерами і запитала:

- Раз сьогодні день уяви, то що ми з вами робитимемо, як гадаєте?

Версій було чимало. Ось найпопулярніші: пустимо картки поплавати у надувний басейн, зробимо з них літачки, придумаємо, яка літера на що схожа, згодуємо удавові.

- Ні, - відказала мама, - не вгадали.

У поглядах дітей було безліч замучених вгадуванням знаків запитання, тому мама відкрила таємницю:

- Ми будемо навмання складати склади і вигадувати слова з цими складами.

- А … це як?

Мама узяла перші-ліпші картки. Вийшло «з» і «й»:

- Утвориться склад?

- Та не дуже.

- То візьмемо інакшу картку. – приголосні, як навмисно, так і просилися до рук.

- А давайте хтось візьме голосні, а хтось приголосні. – запропонувала мама.

Відтоді справа зрушилася. До «з» припасували «і», тож назбирали і слово «зірка», і «зібратися», і «зіниця». А потім замість «і» - «е» причепили: «зернятко», «земля», «зелений» вийшло!

За якийсь час розумна гра перекочувала в садок, у затінок, а слів ставало все більше, більше. Хлопці згадали, як налякалися удава і тепер це вже чомусь було смішно, а не страшно. Мама принесла малим підвечірок – по горнятку какао з вафелькою.

- О! Ми навіть віршик спробуємо вигадати – про какао і удава.

Що сказати? Під таку смакоту вірші самі просяться на язик. Петрик склав так:

Ми злякалися удава

І напилися какао.

Павлик і собі:

Зараз ми поп’єм какао

І розкажем про удава.

 

Мамусі дуже сподобалися віршики, вона записала їх на чистому аркуші і причепила магнітиком до дверцят холодильника. Нехай читають!

А тим часом вечір помалу проганяв і світло, і тепло. Навіть у найбільш спекотні дні під вечір хочеться додому.

Усі зібралися в дім і деякий час займалися, хто чим хотів. Петрик складав пазли, а Павлик гортав журнал для дітей. Згодом прийшов тато, діти навперебій розповідали йому про день уяви і про дивні пригоди, які той день вготував. Татові дуже сподобалися розповіді. Він пішов разом з синами у дитячу кімнату і увімкнув настільну лампу. Потім якось так дивно скрутив руки докупи і наказав:

- Дивіться на стіну!

Діти, одночасно перевели погляди та побачили на стіні (о, диво!) не з’єднані татові руки - птаха, що летів. Орла чи яструба, це було не так важливо в той момент, коли Павлик і Петрик з роззявленими ротами знову перевели погляди на татові руки. Пташки не було.

- Як ти це робиш?

- Татку, навчи нас.

І він вчив робити своїх дітей птаха і зайця, вовка і оленя. А коли синочки зрозуміли, як усе насправді просто, всі разом навіть виставу спробували зіграти. Було весело і затишно.

- Шкода, що такий фантазерський день закінчується… - з сумом у голосі протягнув Петрусь.

- Так, шкода. Але ж будуть інші дні! Правда, тату?

- Звісно, що будуть. Але й цей нинішній день уяви щодня з вами.

- То як? – одночасно здивувалися хлопчаки.

- А просто. Усе навколо просить придумати казочку чи хоча б маленьку історію. Завтра будуть звичні щоденні справи, а буде щось нове. Буде сонечко в саду, буде вечір з тінями на стіні. І коли тільки вам лише захочеться, вигадайте щось, тоді відразу ж і почнеться новий день уяви.

І Петрусь, і Павлусь поквапилися в ліжка. Там на ластів’ят у ластовинні вже чекали сни під подушками. А засинати їм було зовсім не сумно, бо день уяви буває коли завгодно! Варто лиш захотіти. Спеціально для малих невгамовних фантазерів!

Дрогобич
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.04.2016 Поезії / Ліричний вірш
Квітень
08.05.2016 Поезії / Вірш
А після її відходу...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про дитинство
16.05.2016 © Галина Галіна
Спогад з дитинства
03.05.2016
Спеціально для фантазерів
27.04.2016 © Ірина Мельничин
Зелена рута крізь білий сніг
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+1+0+0+0)
Переглядів: 94  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.05.2016 20:17  © ... для Галина Галіна 

І Вам дякую. 

 24.05.2016 16:13  Галина Галіна для © ... 

Дякую, посмішка не сходила поки читала. Дуже повчальний твір і ніжний... 

 05.05.2016 15:01  © ... 

Дякую Вам. 

 05.05.2016 00:34  Галина Мазурик. для © ... 

Оповідання чудове! Його легко читати і воно цікаве. Читаючи, про братиків-близнят, перенеслась в дитинство, там набагато, веселіше і цікавіше. Справді, дитячі уяви безмежні і непередбачувані, смішні і добродушні. Щира посмішка розпливається, від позитиву, яке дарує нам творець цього шедевру. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди