Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.05.2016 22:12Новела
Фантастика  Про людину  Про життя  
40000
Без обмежень
© Ганна Волиняк

Полювання

Ганна Волиняк
Опубліковано 03.05.2016 / 36167

Стара жінка металася по кімнаті. Трощила все, що потрапляло під руку. В голові лише одна думка: «Знищити! Зробити боляче! Хай всім буде так, як мені». Старовинна цяцька – розбити її об стіну! Кріслом жбурнути в якусь із надокучливих служанок. Встигла ухилитися – а ми твою товаришку за коси протягнемо! Наче живе втілення бурі, вона змивала все на своєму шляху. І пронизливо кричала. Бо це вже вкотре у неї забрали…

Жінка зойкнула і з усією силою відкинула дівчину зі шприцом. Сили швидко покидали її.

- Вкололи таки… - прошепотіла і впала у дбайливо поставлене крісло.

З люттю обвела всіх і тихо завила.

- Ну, вже вкотре такі істерики, - промовив владний голос.

По сходах до неї спускався Капітан. Черговий молодий чоловік, який керував їхньою планеткою.

- Ти надто хвилюєшся, Сило – якщо з тобою щось станеться, ми цього не переживемо.

- Чому моя дочка повинна вмерти? – крізь зуби процідила стара жінка.

Капітан підійшов і обійняв її за плечі.

- Бо це чергова пуста оболонка. Та годі тобі шаленіти – ти вже навіть не пам’ятаєш, скільки у тебе було дітей.

Стара жінка тихо промовила:

- Сімнадцять.


Здається, мене вдарили чимось важким по голові – вона добряче крутилася. Я підвелася і обвела довкола очима. Джунглі, вирощені умілими садівниками і дбайливо вкриті куполом. Значить, я на Арені.

Певно, мало б стати страшно, однак я чомусь не боялася. Ось зараз з-за кущів вискочить Звір, розтерзає мене – і все. Я – пуста оболонка, не потрібна цьому світові. Крикну раз чи двічі – на цьому й завершиться моє Полювання.


Вона пам’ятала, що в дитинстві дуже хотіла кращого життя. Тому й пробралася за першої нагоди на борт корабля. Між зірками виросла, і вже юною потрапила на цю планетку.

Життя на ній ледве жевріло. Завжди виходили з ладу пристрої, кораблі з поставками завжди запізнювалися, Звірі скаженіли, атмосфера чомусь втікала. Тодішній Капітан, як завжди, молодий і енергійний, намагався знайти вихід із ситуації, та марно.

Він їй відразу ж сподобався. Та що йому було до худорлявого дівчати, яке тайкома прилетіло на його планетку,з якої більшість хотіли втекти?

Щоб мати на що жити, вона хапалася за будь-яку роботу. Одного дня вирушила в розвідку за селище і не повернулася. «Звірі розтерзали» - подумали ті, хто її знав, і повернулися до звичної роботи. Таке траплялося часто.

Як же всі здивувалися, коли вона повернулася наступного ранку в порваному спецодязі і з невміло забинтованою рукою.

- Я вбила Звіра, але не змогла його дотягти сюди. Заберіть, якщо хочете, він лежить за сто кроків звідси, - з усмішкою крикнула охороні.

Таке досі не вдавалося нікому.

Її поклали в лікарню і на всяк випадок поставили охорону – невідомо, якою буде поведінка жителів планетки. Але вони з дивним захопленням переповідали історію її боротьби зі Звіром, і вона зовсім скоро стала легендою. І лише капітан помітив, що за весь цей час з ладу не вийшов жоден прилад.

Коли вона вийшла з лікарні, то була вже народною героїнею. Особисто познайомилася з Капітаном, і скоро вони одружилися. Здається, настало «краще життя».

Планетка процвітала. Атмосферу нарешті втримали, Звірів майже всіх винищили, та й поставки приходити регулярно. Ніщо не віщувало лиха.

Вона звикалася з роллю дружини, от-от мала народити Капітану первістка. Нарешті могла спокійно засинати і прокидатись. Та одного дня Капітан повернувся додому похмурий. Зламався один з генераторів електропостачання.

Повернулися старі проблеми. Капітан пропадав на роботі, і вона почала ночами плакати в подушку. В них народився син – хирлявий хлопчик. І одного дня він помер.

Капітан повернувся додому щасливий – раптово вдалося подолати кризу.

- У нас помер син, - прошепотіла вона.

Капітан підійшов і обійняв її за плечі.

- Нічого, ти молода, народиш ще. Зате ми вийшли з кризи, наше життя тепер налагодиться.

- У нас помер син! – закричала вона і заридала.

Капітану здалося, що лампочки в кімнаті почали горіти яскравіше. І хирлявий вазон на вікні раптом позеленів. Капітан задумався і пробурмотів:

- Здається, ця планетка існує на твоїх почуттях, люба. Ти – наша Сила, - і вийшов з кімнати.

- Плювала я на твою планетку. У нас помер син! – заверещала йому навздогін.

Відтоді вже кілька сотень років їй не давали відпочинку.


На Арені було надто тихо. Я бачила, як на мене дивляться жителі планетки – вони сиділи за склом і чекали видовища. Це практично єдине, що могло б хоч якось урізноманітнити їх життя. Та й я теж би хотіла подивитися на Полювання зі сторони.

Звір десь зачаївся. Найгірше, коли він нападе зі спини. Стрибне – і ти навіть не встигнеш зреагувати. Я різко повернулася, потім ще раз. Та це марна справа, від нього не втечеш. І у мені прокинулася рішучість. Знайшла на землі гостру палку. Виходь, Звіре, я зустріну тебе з боєм!


Стару жінку везли довгим коридором. Це вже було занадто – показувати їй, як розтерзають її дитину.

Капітан йшов поруч.

- Ти тиран. Я не витримаю і помру! – люто прошепотіла йому.

- Ти сама знаєш, що ні. Ти живеш, бо ти потрібна планетці.

- Ненавиджу тебе!

Її прилаштували біля скляного вікна. Ось вже сімнадцятий раз вона буде бачити смерть своєї дитини, вмиратиме разом з нею, але залишиться жити заради планетки.

Стара жінка почала задихатися. Їй вкололи нову ін’єкцію – і все минулося. Вона прикипіла поглядом до Арени. Щось там надто тихо.


Звір стрибнув зовсім неочікувано. Без жодного звуку полетів на мене. Добре, що я встигла ухилитися – він тільки подер мені руку.

Я виставила наперед свою палку, хоча Звірові така зброя не нашкодить. Вона навіть не проб’є його товсту шкіру. Він знову стрибнув, і я замахнулася палкою.


Всередині Арени щось зарухалося. «Почалося» - подумала стара жінка.

Сльози текли по її щоках. Ще одну дитину згублять тільки через те, що у неї нема сили. А вона, стара і немічна, і далі житиме, народжуватиме, страждатиме. І все для якогось там загального блага.

Стара жінка зрозуміла, що вона змучилася. І так і не побачила отого омріяного «кращого життя». Здається, вона справді помирала.


Дивом – інакше це не назвати - я потрапила в єдине вразливе місце Звіра, і він тепер лежав біля моїх ніг. На лиці сяяла дурнувата переможна усмішка – я змогла пройти Полювання! І Звір тепер лежить у мене під ногами.

Я підійшла до виходу з арени в порваному одязі і з знівеченою рукою. На весь голос крикнула:

- Я вбила Звіра!

Назустріч мені йшов Капітан, молодий і навдивовижу красивий. Він пильно подивився на мене, повернувся до жителів, які з цікавістью дивилися з-за скла, і повільно промовив:

- У планетки є нова Сила.

От тоді мені вперше стало страшно!

2013р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.05.2016 Поезії / Вірш
Дикі коні
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела Про життя
20.05.2016 © Ольга Моцебекер
Чужа
03.05.2016
Полювання
12.02.2016 © Ася Демиденко
Про те, що і ти
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 62  Коментарів: 3
Тематика: Проза, новела,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.11.2016 23:52  роман-мтт для © ... 

дуже класне оповідання! 

 11.05.2016 09:36  Тетяна Белімова для © ... 

Цікава притча. І філософська, і повчальна водночас.  

 03.05.2016 23:13  Панін Олександр Мико... для © ... 

Довершена проза. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
12.04.2014 © СвітЛана
05.04.2012 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди