Дикі коні
Ні, ніхто не звикне жити у полоні.
Дикі коні б’ють копитом, дикі коні.
Зжовклий лист паде тихенько в ніч осінню,
Але в вухах не стихає голосіння.
Сніг покриє місце битви покривалом.
Люди йдуть, давно вже вбиті, перевалом
У неволю, у бездушність, на науку
Свому ситому й дурному сину-внуку.
Вітер дико завиває, б’є у скроні.
Дикі коні не тікають, дикі коні.
Буря сили набиралась і дозріла:
Краплі з ненависним шалом полетіли.
З вітром стогони сплітались полонених.
Гарна музика, помпезна, гідна сцени.
Під таку герої бились з ворогами.
Люди йдуть і місять глину під ногами.
Не змивають темні ярма із долоней.
Диких коней приручили, диких коней?..
Тихо-тихо раптом стало після бурі.
Були битви, була слава – все минуло?
Сонце виглянуло раптом з-за хмарини,
Оголило неба клаптик синій-синій.
І проснулася надія серед люду.
Світить сонце, значить, доля, воля буде,
Утечуть з-під стріл і списів, від погоні.
Дикі коні нескоренні, дикі коні!
2013р
