Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.05.2016 04:06Роман
 
00000
З дозволу батьків
© Олексій Шляхтич

Один день після життя

частина 2

кома і фрагментація

Олексій Шляхтич
Опубліковано 05.05.2016 / 36190

2

Історія рок-гурту «One day after life» розпочалась у той момент, коли двадцятирічний хлопець на ім’я Ікар Дуаліс був затриманий міліцією за крадіжку в супермаркеті. Суд присудив йому два місяці виправних робіт у притулку для старих, де він і познайомився з Іваном Шевчуком. Іван опинився на виправних роботах за підпал автомобіля хлопця дівчини, яка відмовилася піти з ним на побачення. Невпевнений у собі хлопець часто був жертвою насмішок від однолітків, що опинилися з ним у притулку на роботах, найчастіше через заїкання, тому потребував допомоги. Він кожен день віддавав половину свого сніданку Ікарові, аби той захищав його. Через деякий час між хлопцями встановилися дружні стосунки.

Після закінчення терміну виправних робіт Ікар і Іван не перестали спілкуватися. Якось друзі побували на концерті місцевого рок-гурту і Ікар побився об заклад з вокалістом на 250 гривень, що створить власний рок-гурт і розкрутить його до всеєвропейського масштабу. Роль гітариста і водночас вокаліста взяв на себе Ікар, а, за щасливими обставинами Іван теж вмів грати на гітарі і на контрабасі, тому мистецтво бас-гітари освоїв швидко. Звісно, він не сприймав цю ідею серйозно, оскільки вважав музику безперспективною справою, але репетиції були зайвим приводом втекти з дому від суворої матері, яка тримала сина у залізному кулаку. Потрібен був барабанщик. Пошуки його затягнулися на цілих шість місяців.

Якось Ікар познайомився в клубі з дівчиною. Після ночі, що вони провели разом, та у розмові обмовилася, що її сестра має подругу, яка вміє грати на барабанах. Наступного дня Ікар вже стояв на порозі квартирки дівчини. Барабанщицею виявилася Ірина Дегтярьова – належала до того замкнутого типу людей, які загалом проводять більшість свого часу вдома, а точніше саме у віртуальному світі, шукаючи на просторах Інтернету друзів або себе. Вона часто занурювалась у свій мобільний чи ноутбук, який деколи носила з собою, та ні з ким не розмовляла, розділяючи свої думки лише з собою. «Меланхолічка», - подумав Ікар, але саме цим дивним відмежуванням від навколишнього світу вона йому і сподобалась. Спочатку Ірина відмовлялася стати учасником гурту, але після двох тижнів вмовлянь і обіцянок «золотих гір» нарешті погодилась. Вона і вигадала назву рок-угрупування.

Репетиції затягувались. Використавши зв’язки, які Ікар здобув одразу після школи, ставши завзятим друзякою банди байкерів «Хрестоносці», гурт почав виступати в барах і кафе. Виконання пісень інших гуртів задовольняло відвідувачів, але Ікар хотів більшого. Якось на одну з репетицій він приніс текст власної пісні «Silence of red night». Вірші сподобались і Ірині, і Івану, тому останній взявся написати до них музику. У слухачів пісня визвала справжній фурор, тому Ікар з Іваном вирішили не зупинятися і продовжили у тому ж дусі. Коли кількість пісень досягнула чотирнадцяти, друзі вирішили, що настав час випустити перший альбом.

Весь прибуток з виступів йшов на виплати за оренду залу для репетицій та на особисті потреби учасників, тому для здійснення цього плану довелося шукати спонсорів. Але мало хто хотів давати гроші починаючим музикантам, тому випуск першого альбому на дисках довелося відкласти на потім.

Виступати у барах і кафе набридало: справа нікуди не рухалась. Друзі ледве не дійшли до відчаю, але одного разу Іван запропонував Ікару прийняти участь у музичному конкурсі «Золота гітара», головний призом якого була сума у п’ять тисяч американських доларів. Ікар, почувши про винагороду за перше місце, погодився. На одній з вечірок, яку влаштовувала адміністрація конкурсу, хлопець познайомився з Віктором Левковським. Після прослуховування деяких любительських аудіозаписів, Віктор запропонував Ікару послуги виконавчого продюсера і саме це стало поштовхом для шляху до популярності.

Конкурс Ікар програв, але ця поразка його не засмутило, адже Віктор знайшов спонсорів, тому вже через кілька тижнів гурт «One day after life» випустив свій перший альбом. Після цього на гурт посипалися концерти у більш престижних рок-клубах, а через три місяці гурт вперше виступив на великій сцені, хоч і в якості розігріву.

Популярність зростала і згодом Віктор почав влаштовувати гурту власні концерти не тільки у рідному місті N, а й по всій області. Та все ж таки «One day after life» був відомий лише у деяких вузьких колах любителів важкого металу. Все змінив один нещасний випадок, що стався на одному з концертів. На сцені проходило вогняне шоу і на середині пісні «They all float down here » Ікар, який, аби розвеселити глядачів, облився самбукою, занадто близько підійшов до вогняного стовпа. Його передпліччя зайнялося, наче факел, але він прикинувся, що це частина програми, і закінчив пісню, хоч і гітару довелося кинути – добре, що оператор звукового пульта вчасно ввімкнув «мінус». Під час виконання він махав рукою, малюючи у повітрі різні вогняні фігури. Один із співробітників технічного персоналу взяв вогнегасник і хотів загасити полум’я, але Ікар побачив, що до нього наближаються з-за куліс і жестом показав, що не треба, мовляв, хай почекає до закінчення пісні. Нарешті, коли музика стихла Ікар дозволив загасити руку і сказав:

- Думаю, на цьому ми закінчимо наш концерт, адже, здається, мені доведеться ампутувати руку. Я люблю вас!

Після цих слів він кинув мікрофон і втратив свідомість прямо на сцені.

Лікарі сказали, що хлопець отримав опік 3А степені. На щастя, руку ампутувати не довелося. Вогонь вразив весь епідерміс, включно з сосочковим шаром, але найглибші його ділянки залишилися цілими, тому навіть не треба було пересаджувати шкіру, адже залишилась можливість самостійного загоєння.

І хоч цей випадок коштував Ікару півроку лікування, про гурт «One day after life» заговорили всі. Постраждалий від опіку рок-музикант став ледве не головною новиною усіх новин. Віктор одразу зрозумів, що тепер музику його клієнтів будуть слухати всі.

Ікар, дізнавшись, що став справжньою зіркою, неймовірно зрадів, але ще більшу радість йому принесла зустріч з людиною, яку, як йому здавалося, він вже не побачить ніколи.

- Привіт, брате, - почув Ікар, коли одного разу прокинувся. – Чув ти ледве не зостався без руки.

- Гекторе?! – здивовано крикнув хлопець. – Невже це ти? Чи то мені накрапали забагато морфію?

- Знаючи твій навіжений розум, не думаю, що від передозування морфієм ти побачив би мене.

Друзям Ікар не розповідав про свою сім’ю ніколи, тому ніхто навіть не здогадувався, що у нього може бути брат-близнюк. З розповідей, стало зрозуміло, що вони не бачились вже давно, адже їхні життєві шляхи розійшлися після школи. З батьками Ікар зв’язку теж не підтримував і був щасливий дізнатися від брата, що з ними усе гаразд.

Гектор все частіше навідував брата в лікарні. Вони не припинили спілкуватися й після одужання. Одного разу Гектор відвідав репетицію гурту разом зі своєю, на той час лиш дівчиною, Аліною, яка була фанаткою Ікара. Аби зробити їй подарунок на день народження, хлопець попросив учасників, щоб ті дозволили Аліні зіграти на синтезаторі з ними. Друзі погодились. Так у колективі з’явився «клавішник».

Гурт почав гастролювати по всій Східній і Центральній Європі: Варшава, Москва, Вільнюс, Відень, Мінськ. Шаленої популярності також надавав Ікар. Кожен концерт запам’ятовувався черговим безумством гітариста і вокаліста, хоч деякі пісні співала Ірина, а Ікар був на бек-вокалі. Найбільш вражаючим став концерт у Варшаві, коли Ікар підвісив себе на гаках за шкіру і так проспівав пісню « I afraid my happiness», яка стала дванадцятою піснею написаною Іриною, хоч вона і дозволила виконати її Ікару. Публіка була шокована цим вчинком. Іноді безумства Ікара піддавалися суворій критиці, оскільки здавалося, ніби він провокує молодь на мазохізм, але хлопець завжди заперечував це.

За п’ять років успіху «One day after life» став сенсом життя для всіх учасників. Проте кожен з них вбачав у музиці інтимний смисл, який не наважувався розкрити нікому

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.05.2016 Проза / Роман
Один день після життя (частина 3)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Роман
15.05.2016 © Галина Галіна
Паралелі (1.)
05.05.2016
Один день після життя (частина 2)
24.04.2016 © Элрафир
Хроники Шуримы (Глава 1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 35  Коментарів: 1
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.08.2016 23:57  Каранда Галина для © ... 

Цікаво. але трохи схематично. Наче стислий переказ...
А це дійсно можливо: співати, коли твоя рука горить??? я не лікар, але чомусь дууууже в цьому сумніваюся... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +44
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди