06.05.2016 02:47
для всіх
181
    
  4 | 4  
 © Серго Сокольник

Апокаліптичне

Апокаліптичне

Десь у тиші лісів відцвітає весна, 

В смутку в"ялих конвалій похована літом...

Гіркотою полину принишкла війна

У містичним туманом полях оповитих.


Промінь сонця світанку розпалює гніт.

Все завмерло... Лиш Мати в тривозі за Сина, 

Бо в лещата сталеві затиснуто світ, 

І стискається десь металева пружина, 


Та, що зірветься вмить у незвіданий шлях, 

Що, немов Архімедова точка опори, 

Дочекалась нарешті свого важеля

Перекинути землю... Злітає угору


Щемна туга за тим, що змінилось усе...

Цей солодко-гіркий дивний смуток у грудях

За минулим, що в споминів ліг несесер, 

Бо того, що було, вже довіку не буде.


Сонце зблиском трагічним кида смолоскип

На хати, хмарочоси, вігвами, дували, 

І відходять у вічність про щастя думки, 

Мов нікчемності осінь зів"ялих конвалій.


Ніж свячений (як звуть Його?) патрає це

Догниваюче тіло пожухлого світу.

Сходить сонце, майбутнього прото-яйце, 

І в одвічності відчай виписує літер.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.05.2016 22:20  Каранда Галина => © 

так сподобалося, що навіть на парочку наголосів очі закрию)))

 06.05.2016 19:50  Люлька Ніна => © 

Дуже гарно . Зворушило душу.

 06.05.2016 10:58  Тетяна Чорновіл => © 

Трагічні рядки, символічні.

Відчулась принишкла війна...

В символізмі проглядається настрій фізичного лірика ))

( в смислі науки фізики)))

 06.05.2016 06:47  Георгій Грищенко => © 

Чудовий вірш . Натхнення Вам!