09.05.2016 19:51
Без обмежень
88 views
Rating 5 | 2 users
 © Одягнута в чорне

Зацикленность. Рассвет


Пустота глядела в мои глаза,  

Раскрывала неизвестность 

До мурашек по телу. 

Все сквозь. 

И в вены введен первозданный холод. 

И помнилось - однажды постель  

Не хотелось срывать. 

Хотелось прижаться к ней,  

Каждой клеточкой чувствовать 

Ушедшие прикосновения. 

Рассвет... 

Ненавижу. 

Не стучи в мои окна! 

Не впускай свою серость. 

Ибо ты - пустота! 


Задерните шторы плотнее. 

Представление начинается. 


Сколько рассветов еще пережить,  

Чтобы шоу было окончено? 

Сколько химических соединений  

Должно вытерпеть тело,  

Чтобы ты никогда не пришел? 

Сколько звонков в никуда? 

Сколько неотвеченных посланий? 

Сколько колких истерик? 

Осколков? 

Сколько страха, сползающего по стене? 

Рассвет... 

Выжигающий бесцветностью. 

Что есть сил 

Тащить стул  

По своей круглой планете,  

Чтоб никогда не смотреть на тебя... 

 09.05.2016



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Білий вірш, Про розлуку

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Беззвучие в цифровом формате / Стихотворение | Одягнута в чорне». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Одягнута в чорне.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.05.2016 18:14  Гаврищук Галина => © 

Безвихідь... Мабуть це ніч перед днем... Оплачує майбутнє. Тому воно прийде обов`язково. Будова світу. Я навіть не в змозі усвідомити те, що настільки може кинути у відчай... З підтримкою, Галина. 

Публікації автора Одягнута в чорне

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо