12.05.2016 21:00
18+
200
    
  5 | 6  
 © Олена Вишневська

P.S. Постскриптум

P.S. Постскриптум

Нас впіймали. Здається, за чверть на годиннику – пізно.

Вигорають до попелу доторки, посмішки… дати.

Свищуть протяги, в тіло вриваються з криком наскрізно.

Відступати не гоже. Ми маємо /мусимо/ здатись.


Щось зачерствіло в грудях і зашморгом здавлює подих.

Рвучко тягнусь до неба – ще більше в’їдаються сіті.

Ми самі їх розставили. Лиш не торкай: шансів жодних!

Здійме вітер ганчір’ям цілунків натільне графіті


І розвіє над полем. Займуться, мов спомини, маки –

Двох розділених доль незгасимі самотні свічада.

І допоки ми знову знайдемось під сонячним знаком, 

Залишається падати, падати, падати, пада…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.07.2016 10:12  Наталія Бугаре => © 

Так щиро написано... так щемко і боляче... Гарна лірика.

 08.06.2016 11:05  Тадм => © 

Оленочко, от вмієш зачепити... відчутне, дуже

 13.05.2016 08:51  Тетяна Белімова => © 

Інколи варто впасти на самісіньке дно, аби відштовхнутися і жити далі...
Душевно й емоційно, як завжди, Оленочко, може, тому й таке близьке, зрозуміле, ніби рідне))

 12.05.2016 21:27  Панін Олександр Мико... => © 

Пада... пада... розжарений

мікс

вогню-снігопада...

Відбиваються

одне в одному

свічада пекельні,

це -

єднання зчарованих доль.

заздрість пекла,

благословіння надії, 

сумнівів заборонений 

плід...

Наші сіті розставлені хибно,

ми ловили себе,

щоб утриматись, щоб запобігти

перевищенню мас надкритичних,

від кохання розплавлених 

тіл...

А цілунків графіті , що кров`ю спливає,

Закружляло у небі сузір`ям

магічним...

ми здіймаємось в небо, пронизані

протягів

лезами. жалами,

голками злої геєни...

Ми не каємось!

В цьому

і кара,

і наше

болісне

благословення...