Отрута
Міщанське кодло запиває сніданок власною отрутою...
Налиє отрути по вінця,
Та й вип’є зі смАком.
Тріпочуть за спиною крильця
Не янгола – птаха.
Злітає угору стрімко,
В очах ненАвисть.
Прокльони лунають гірко,
Стискає заздрість…
Таке у собі зносИти,
То ж треба силу,
Щоб вчинками чепурити
Собі ж могилу…
Спинитися вже не в змозі,
Та вже й запізно…
ТемнОті в людській подобі
Між світла тісно…
2016 рік
