Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.05.2016 00:15Роман
 
Паралелі
10000
Для дорослих (18+)
© Галина Галіна

Паралелі

1.
Галина Галіна
Опубліковано 15.05.2016 / 36313


Прокинулась від жаху, що стискав серце. Такий біль, не фізичний, ні. Щось стукало в висках, кругом все потемніло... Яка біда... Безвихідь... Сльози... Туга, що на частини розриває весь світ. Нема сенсу ні у чому. Як жити далі і навіщо?

Я бачила лікарню наче. Білу кімнату. Там на ліжку лежав він. Підключений апарат... Тихо... Все... Кінець.

Я в білому. Виски стиснула. Розвернулась, вікно відкрила... Світ не наш. Вулиці бетонні, широкі. Все сіре. Нічого не бачу, крім пустоти. Вилізла у вікно. Побігла... Куди? Не знаю. Просто втікала від себе. Такий біль... Ця втрата досконвіку. Назавжди. Мовчу, стиснуло всю. Куди біжу? Що там знайду, крім болю?

Все, не змогла я більше бути свідком. Вернулася сюди, в свою сім’ю... Коханий спить... Проснувся: « Доброго ранку!» Заварює чай. Дітки проснулись, загрузили мене... Я відмахнулась від того, що накотилось. Потім забула...

Пройшло три місяці. Я погляди на світ розширила...

Вертаючись з покупками у дім свій, знову побачила її. У нас зима, і там зима. Вона стояла перед скляною стіною. Тюль прозора. Тихо дивилась на засніжену поляну перед доглянутим широким парком. Не дихала наче. Ні, вона не відійшла. У білому знову. Скляна. Ні сліз, ні емоцій. Її наче нема. Все байдуже...

В домі розкішно. Все чисто, просторо. Та їй це не важливо. Не тим жила. Його нема...

Що це за звук? Машинкою синочок бавиться. Це ж мій!!! Тільки молодший на сім років. О, Боже! Що таке? Невже і наші діти з нами всюди? Неймовірно... А чому вік не той? Це що, минулий час? Чи це розрив у часі від дальності паралельного світу?

Він щось питає, вона мовчить. Притих. Не знає, що робити. Самотній.

Я не можу бути байдужим свідком. Плачу. Як допомогти? Що маю робити? Лекцію не прочитаєш. Не потрібна вона. Бо моя сестра розумна... Відчуваю, як безперестанку прокручує у голові спогади... Як грали з ним в футбол на цій поляні, що така холодна зараз. Не тут вона. А наш синочок? Він тут! Ти йому потрібна. Кличу...

Вона повертається, присіла, пригорнула його. Дитятко наше притулилося. Схопив маму за руку, не випускає. Боїться, щоб знов його не покинула тут самого. Страшно йому, та мовчить...

Що я бачу! Вона вагітна... з моїми близнятами, що померли тут! Я їх не вберегла, не розрахувала свої сили, не доносила... Ангелята мої. Це той самий час. І синок був такого ж віку... А, якщо і вона в своєму горі їм життя не зможе дати? Хлопчик і дівчинка... Вони живі!!! Зарано я їх похоронила в своєму серці. Навіщо мені це показали? Чи можу щось зробити для них? Стоп-стоп. Не хвилюйся... Подумай... Думай... Все не даремно. Щось маю робити...

Вона мене не почує. Не може відчувати зараз. Застрягла десь. Не вистарчить мені сили, щоб схаменути її. Вбережи їх! Не зважає... Не думає навіть про них. Вони потрібні. Знаю точно, вони потрібні всім світам... Фрази голі. Не передати цю важливість.

Спокійно... Розберемося від чого пішло лихо. Ким був її коханий і чому помер. Питання – відповідь... Ні, це не слова. Ціле дійство відразу.

Професія не нашого простору. Приблизно, як правоохоронець, тільки не такий, що внушає небезпеку, як у нас. Він захищав тих, кого ображали. Точно, охоронець тіл, щось таке.

За злодієм погнався, що у бабусі вирвав сумку з рук... А той у нього вистрілив.

Це що, тут така професія настільки дохідна, що вони у розкоші живуть? Так-так... Там всі живуть багато...

А звідки ж злодій той, якщо усі? Він хотів керувати іншими, його прогнали. То й ненавидить всіх через свою образу. Не хоче по-іншому. То й краде, що попаде... Утік.

А якби впіймали? Там нема тюрем... Що з ним зробили би? Спочатку вводили б у транс звуками рівномірними. Потім стали виганяти звірів, що вп’ялися в його свідомість... Далі – тонкими тілами чистими допомагали б зрозуміти абсурдність його дій. І знову, знову те саме. Тяжка праця... Як зцілювався, жалкував про слабкість свою. Ішов у охоронці вже чистим, або куди душа бажає... Та звірі знову прилітали і вселялись в інших...

Світи паралельні відкриті. Думками своїми дублери їх на спільних хвилях переправляють. Знання доступні всім, зв’язки відомі... Та не можуть прогнати назавжди. Ті повертаються тихенько, коли їх вже не чекають. Так, наче і не самі ослухалися, а від їхніх же особистостей і направлені. Ось така-то проблема... В одиночку – тяжко.


Вертаюсь до побаченого. Що було зі мною тут три місяці назад? Не пам’ятаю. А з ним? Нічого критичного наче не пригадую. А ще раніше, я пригадую один скандал... Коли я кричала, як навіжена. Він аж замахнувся, щоб замовкла... Я чуть його не з’їла, кричала далі... А якщо мої слова, навіть не в образі думок, а просто навіжені, долетіли до його особистості у тому світі? І кулю я сама словом направила, викликавши обставини?

Тут ми помирилися через годину... І все забули... А коли це моїх слів наслідок? Не можу ж я бути свідком того, до чого непричетна? Так ось чому я тут! Це моя справа. Мої дітки! Наполовину сироти, як я без них. Який жаль. Щоки горять... Невже це так? А вона – знає? Ні. Нічого ні у кого не питає. Не хоче.

То це наша Мати мене сюди направила? Настільки довіряє? А якщо мене роз’їсть почуття провини? Хіба я зможу мислити спокійно? Невже одне лиш слово могло розрушити моєї Першої щастя?

− Чому назвала Першою?

− Бо, поки-що одну, ти знаєш.

–Так є ще інші? Я також щось винна їм?

Спокійно... Квітка... Виходів є кілька... Завжди є вихід. Перервусь.

... Вона прийняла душ. Дивиться на живіт у дзеркало. Спокійна. Не щаслива. Не посилає любові нашим діткам. Вони сумні. Покинуті вже. Я їх обіймаю своїм серцем. Нехай хоч так... Пальчиками переплелись... Може відчули?

Її обіймаю. Не шкода любові, вона її. Перша моя хмикнула. Про що подумала? Не відчуваю. Закрилась...

А може відступитися? В мене своя сім’я. Я їм потрібна. Не вистарчить мене на всіх... І так мене не чує... У нас же є в минулому і майбутньому богиня справжня? Де вона? Чому не тут, не з нами?... Де ти?


Стою перед розкішними дверима. Відкриваю, заходжу у кімнату. Все, як я б хотіла. Комод чудної роботи з красками і полотнами всередині. Шафа для рукоділля всякого... Книжки, підсвічники з ангеликами. Посередині круглий столик з ніжними фарфоровими чашечками. Парує запашний чай... М’який диванчик тут же. Вітер коливає легку тюль... Відкриті двері на терасу. А там – безкрайнє чисте море, і спів косаток. Тепло. Дивовижні квіти на мармурових підставках... І тут – вона. Посміхається. Висока – два з лишком десь. Довга темна коса... У білому легкому платті, до щиколоток. Запрошує випити чаю. Не голосом, думками пропонує. Спокійно так... Здається недосяжною, та добротою і розумінням віє. Не осуджує, їй все відомо. Не може вона втручатися сама, бо це суперечить плану. Заспокоїла. Знає вже, що зможу... Я не одна... Нас армія. Тільки її треба об’єднати у зусиллях.

«Не бійся подорожувати», – наче чую. Ось ангел твій. Повертаю голову, вона сміється... З крилами, кудряшки... Це також Я? Ангел засміялась дзвінко, аж легко стало... Дякую вам. Тепер – додому...


Подумаю спокійно, без всякого почуття провини. Що спільного у нас? Наші діти. Двох наступних у неї вже не буде від того ж чоловіка. У мене нема тих двох, яких вона носить... Наші діти живуть наполовину тут і там. Мої не будуть підтримуватись своїми двійниками з тієї паралелі. А ті – не отримають сили звідси... Це покоління ослаблюється, чи що?

Стоп! А чому я вважала себе причиною? Хіба можна вбити словом? Можна, якщо посилити його силою бажання... Та й на мене потім повернулось і я би заразилася. А моє слово було пусте, я цього не бажала і близько. Це був емоційний захист, а не бажання помсти. І відразу ж пройшов. Не посилювався тяжкими думками, бо знала я про небезпеку від цього. Я те слово потім трансформувала у смішилку чорну. Воно не могло настільки зашкодити. Не було супроводжуючих емоцій. Хм-м... Легше. Хоча, моє слово з бажанням іншого могло співпасти... І мислю я ще не завжди правильно. По звичці, − прямолінійно. Дійство треба шукати, − як зв’язано це з простором... Детектив починається. Фуагра... Фу, при чому тут те дурацьке слово? Печінка, чи що? Переробляє яди. Відповідає за накопичений всередині гнів. Треба шукати того, хто з наших Я травить образами себе настільки, що вбиває силу наших дітей. Чи не дає їм народитись. Депресивну нашу паралельну. Знаючи себе, не можу повірити, що з нею таке можливо. Чому не доходить наша підтримка? У чийому вона полоні?

...Коли я їх носила, почувалась сильною. Нічого мене не турбувало. Щасливі були. Плани будували, як будемо їх бавати... Фізично я не була важка на підйом. Не було менше сил, – швидше навпаки. А тут раз, − і води відійшли... Може, причина не тут? Простір не посягає на материнське лоно навіть у рулетці. Це інші сутності. І моя паралельна вирішила, що їх не хоче... Вони залізли їй у голову. По своїй схемі. Як у нашому світі... Точно! Вони самі не вправі посягнути на життя без волі на це самої людини. Мабуть, діти наші небезпечні для них... Хтось з нас у пастці і не може вирватись. Своє нещастя розповсюджує по всіх світах. Гинуть кохані, не народжуються діти. Це нелюбов до життя і світу, − причина. Смерті – наслідок. Себе згубити не може, бо ми сильні. Хоча, якщо ризикне під чиїсь шепіт, то всі ослабнемо.

Що в нас такого? Може, вигнали ми звірів? Було би пречудово. А скільки перешкод тоді прийшлося нам здолати! Хочуть зламати когось з нас, щоб заблокувати нашу силу. Втопити у депресії... Пошукаю...

Ну, а знайду, то що буду робити? Ніяких чар не знаю. Не відаю, чи бачить мене хтось, чи відчуває. Я тільки народилась. Не вчена ще. Казала моя вища не боятись... Що ж, полечу. Відпущу думку. Можливо, це і справді заради захисту дітей... Старший ногою дриґати почав, сам не помічає. Не керує собою. Зовнішній вплив... Звідки? Невже все так впливає на наш світ? І невтручанням вже не обійтись? Добре, тіла тонкі не ушкоджуються. Хіба заражаються... Не дуже легше. Ось і маєш. Цікава!.. Ні, я не буду поспішати. Завтра зранку вирішу. Може, насниться підказка...


Та, не прийшлось мені лягати, щоб знати, що робити далі. Я готувала вечерю. Думкою побачила, що опинилась там, де вже була давно. Приблизно шість-сім років тому уві сні.

Планета незнайома. Скали голі. Сіро-жовті. Пролітала біля найвищих. На двох найбільших були витесані фігури дивні. Однакові. Подібні на слонів. Величезні, десь як п’ятиповерховий будинок. На самих навислих уступах. Я наче у повітрі над ними. Що тут роблю? Озирнулась і побачила свою Першу!

– Чому тут?− спитала її, − я впізнаю це місце. Невже це був не сон?

− Не сон. Тоді для тебе був той же час, що для мене зараз. Ми повинні були тут зустрітись.

− Ми у минулому?

− Ні, тут немає часу. Все одночасно.

− Я не можу цього сприйняти. Не розумію. Я нова. Як звати тебе?

− Гіра. Гірина.

− Я Галя. Галина.

− Подібні. Імена мені невідомі. Тільки нашу частоту відчуваю.

− Тоді, коли ти хмикнула перед дзеркалом, то бачила мене?

− Відчула. Розуміла, що хвилюєшся за дітей. Дякую за підтримку. Мені вистарчило, щоб повернутись... Що робиш зараз?

– Чищу моркву. А ти? Сина нагодувала?

– Я з дітьми лягла. Приспала. А їсти нам привозять.

– Ви харчуєтесь покупною їжею?

– Ні. У нас не готують, коли в горі. Тільки щасливі і спокійні це можуть робити. Тим, хто в смутку, привозять. Таке лікування.

– Хто платить?

– Ніхто. Це суспільний кошт. Від перевиробництва. Допомагаємо всім.

– Комунізм?

– Це що?

– Я так, до слова. З нього в нашому світі почалась розруха. А може щось пішло не так через людський фактор... Розкажи мені, як ми чуємо одна одну. Не бачу, щоб розмовляли.

–Думками. Тебе цікавить, чому ми саме тут?

– Ти теж не вперше?

– Це наші з тобою творіння.

– Петля в часі? Я таке зробила і не пам’ятаю? Поясни. Для мене це недосяжно поки що.

– Наші початкові і кінцеві втілення в одному образі. Зустрілись в точці пересічення. Дві паралельні грані одного єства.

– Якщо вони в різних світах, ще можу зрозуміти. Зустрілись, як ми зараз. А як в одному тілі, якщо пройшло сотні тисяч років від початку до кінця?.. Моя думка не витримує...

– Це не тіла. А той самий дух зробив оберт, вернувся в початкову точку і далі пішов по світах. Після закінчення життя фізичного тіла у певному часі, наші частинки очікують на збір усіх наших паралельних втілень в єдиний дух. Допоки не приєднається остання індивідуальність, всі інші виконують завдання Матері.

Ще існує єдиний наш образ із усіх збірних паралельних граней, який поєднує в собі усі часи. Потенціал тих збірних енергій – колосальний. Рівняється до сили цілої планети. Одна особистість – як цілий світ! А поки, ми розпорошені...

– Може колись додумаю. Зараз у мене за такою фізикою туго... Ну, добре, а як вони це зробили? Їх було два чи один дух?

– Два, бо два світи. Та, суть одна – досконала. Зваяли поглядом і думкою своєю, що дублювалася у ідеальному співпадінні.

– Зрозуміло. Все єдине. Ми в одному тілі в усіх часах разом з нашими богинями. А ми зараз коли? І навіщо?

– Ми в якійсь точці, що обертається навколо того, що було, є і буде. Не знаю всіх я таємниць. А вірю в правильність будови. Думаю, що опинились тут для єдності. Ми почали вболівати за світи. Тепер ведуть нас по напрямку з якоюсь ціллю. Це усвідомимо потім...

– Гіро, а ти ще з кимось з нас зустрічалась?

– Не було потреби, коли щаслива була. Заглядала, та гнітюче було. Я сонцем з себе випускала промені любові і сили життєвої для допомоги. І так попадали по нашій частоті по призначенню.

– І мені?

– Усім. Я не конкретизувала.

– Ти і дивилась на мене, як на дитя нерозумне, коли я панікувала у своєму незнанні.

– Без твоєї участі я не відчула б, що небезпека близько. Твоє хвилювання мене зібрало. Тепер – у подорож. Туди, де ще не були.

– Ти знаєш у чому проблема?

– Тільки те, що і ти. Всі твої думки знаю...

– Гіра, а якби ти далі була щаслива, і він жив, то що? Ми не зустрілись би?

– Мабуть зустрілися. По іншому плану. Життя пішло б у друге русло. Що було би, – не знаю, про себе мені не відомо так як про інших. Існує інший варіант вже з нашого розгалуження... Та це інший вимір. Я ще не заходжу у таку безконечність, вчусь.

– Я почуваюсь кошеням перед таким об’ємом. Мушу відпочити. Давай завтра. Треба вечерю подавати...

– Нема значення коли. Ми можемо потрапити в любу точку часу.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.05.2016 Проза / Оповідання
Фото Ангела
15.05.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Прочитати «хутко»
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Роман
15.05.2016
Паралелі (2.)
15.05.2016
Паралелі (1.)
05.05.2016 © Олексій Шляхтич
Один день після життя (частина 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 22  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.05.2016 16:35  © ... для Каранда Галина 

Дякую. Мені без вас було скучно (от я лисиця!) 

 15.05.2016 00:27  Каранда Галина для © ... 

цікаво. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
18.09.2013 © Тетяна Белімова
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди