Гарячий оксамит ночі
За мотивами: СвітЛана «Автору її усмішки»
Розкажи чому ніч?
Чому вії ці чорні розмили схід?
На твоїм полотні чом, художнику, я розмита?
І думки урозтіч. І світ. Паперовий світ.
У якому – Рання. А мріялося б - пізніти.
Чом я начерк оцей у твоїй-не Моїй весні?
Чом я правда твоя у яку ти і сам не віриш?
Чому ніч? Чому ні? Поясни мені…
СвітЛана "Гарячий оксамит ночі"
Чому вії ці чорні розмили схід?
На твоїм полотні чом, художнику, я розмита?
І думки урозтіч. І світ. Паперовий світ.
У якому – Рання. А мріялося б - пізніти.
Чом я начерк оцей у твоїй-не Моїй весні?
Чом я правда твоя у яку ти і сам не віриш?
Чому ніч? Чому ні? Поясни мені…
СвітЛана "Гарячий оксамит ночі"
Ніч гарячим оксамитом
полотно твоє ґрунтує,
темряви підступний трунок
у думках моїх таїться..
Ти на мені мастихіном
викарбовуєш ескізи,
зародки шедеврів дивних,
та в мені, чомусь, не бачиш
Жінку, що поваги гідна,
чи уваги хоч краплину…
Жриці генія численні,
мов густі, мов темні хмари
затуляють Місяць Ясний,
гріють подихом гарячим…
Я на місці на останнім,
не чітка я – геть розмита,
Жриці водять манівцями,
геній тане, тане, тане,
Жриць нових постійно прагне,
тільки це усе даремно..
Хоч для тебе я далеко,
хоч порозумітись важко,
Я – Твоя єдина Муза,
Берегиня Незрадлива.
