Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.05.2016 11:41Книга
Про Чорнобиль  Для дорослих  Про Батьківщину  
Чорнобиль - 30
70000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Чорнобиль - 30

Дарія Китайгородська
Опубліковано 16.05.2016 / 36331

З тієї миті, коли я розгорнула перші сторінки «Чорнобильської молитви» Світлани Алексієвич у перекладі Оксани Забужко, минула заледве доба. Але я вже встигла кілька разів змінити своє ставлення до цього твору.

Перша й найяскравіша емоція, яку я відчула, прочитавши монолог дружини пожежника, який помер від променевої хвороби в Москві, – жаль. Причому такий велетенський, що він не міг поміститися в моїй душі й вихлюпувався назовні, перетворюючись на нестерпний біль, майже фізичний.

Я ніколи не думала, що можу відчувати такі емоції, бо завжди була спокійною, виваженою, навіть трохи захолодною, як казали деякі друзі. Мені хотілося зажбурнути цю книгу так далеко, щоб ніколи більше не знайти й не торкатися її сторінок. Мені хотілося гніватися й кричати на письменницю, та й на перекладачку (бо, підозрюю, український переклад додав текстові експресивності) за те, що вони оголили перед людьми почуття такої сили. Мені хотілося забути прочитані слова, як страшний сон, який зникає з пам’яті з настанням світанку…

Сказати, що вечір після прочитання кількадесят сторінок «Молитви» набув депресивного забарвлення, – нічого не сказати. Я не могла сидіти, не могла читати, не могла дивитися фільм, не могла говорити, тільки кружляла хатою з кутка в куток, прокручуючи з першого разу запам’ятовані рядки. І голова гуділа від цієї круговерті, і раптом розплющилися очі на такі речі, які навіть не спадали на думку раніше, бо були сховані десь на самому денці душі, а тепер виповзли назовні, бо вигнав їх той шалений жаль та його супутник біль.

Я давно не згадувала літо 1986 року, частину якого провела в Києві, намагаючись вступити до університету. Мені було 17, і я не дуже переймалася тим, що на вулицях столиці чомусь немає дітей, що поливальні машини миють дороги ледве не щогодини, що спека така страшна, аж розпливається асфальт і ноги вгрузають у нього по кісточки. Ми з мамою їздили містом, влаштовуючи мене на абітуру в гуртожиток, а потім її в готель на той час, поки я складатиму вступні іспити, нервувалися, погано почувалися – й списували це на головний біль, постійне роздратування й екзаменаційну напругу, які наростали з кожним днем. Ніхто особливо не обговорював Чорнобильські події, а нам й зовсім було не до цього. Тоді я не стала студенткою, як і ще три роки поспіль після 86-го. А потім Київ мене прийняв-таки, і я живу тут вже понад 25 років, дякуючи богові чи долі за це щастя. Але сьогодні мені раптом спало на думку: а що як пан Біг так мене беріг, на давши оселитися тут в ті часи, коли невидима загроза вільно гуляла київськими вулицями? І ті люди, які загинули в Чорнобилі, загинули й за мене – не абстрактно, рятуючи все людство (хоча так воно й було), а саме конкретно за мене? За ту дівчинку з двома довгими кісками, яка захоплено милувалася Києвом, уявляючи, як воно – жити в столиці? А в цей час сотні людей опромінювалися, намагаючись спинити смерть… десь там, на Прип’яті, в Чорнобилі…

Ми звикли до словосполучень «Чорнобильська трагедія», «Чорнобильська катастрофа», «аварія на ЧАЕС» – вони більше не викликають особливих емоцій чи переживань. Нам вже не дуже цікаво, що там відбувається сьогодні, хіба в контексті грошових надходжень для ремонту саркофага чи якихось туристичних поїздок (зараз це модно – побувати в зоні відчуження). Ще, звісно, на чергову річницю, коли стрічки сайтів заповнюють матеріали зі спогадами людей, які були учасниками подій. І майже ніхто не задумується про те, що відбулося насправді, про ту, за словами Оксани Забужко, «репетицію апокаліпсису», яка поставила всіх нас на межу «до» і «після».

…Я таки дочитаю цю книгу. І вважаю, що її треба прочитати всім, а надто тим, хто має стосунок до ядерної енергетики, хто активно захищає так званий мирний атом, доводячи його безпечність та дешевизну. Цих людей слід возити на екскурсію до Чорнобиля й вручати у подарунок «Чорнобильську молитву», а потім просити їх поділитися своїми враженнями від міста та книги. Бо ніякі голі факти й цифри про те, що наші АЕС спрацьовуються, що їхнє утримання стає все дорожчим, що зупинити й демонтувати їх неможливо, бо нема придатних технологій, тому не слід будувати нові станції, – не здатні здобути такий відгук у душах людей, як події минулого та емоції людей, які їх пережили. Тоді, можливо, щось і зміниться.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.04.2016 Проза / Мініатюра
Ранкові дива
20.05.2016 Проза / Мініатюра
Ганяйтеся, чорноброві...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
10.10.2016 © роман-мтт / Книга
Кілька років зими
17.05.2016 © Максимів Галина / Книга
А… «Ти хочеш яблуко?»
10.03.2016 © Суворий / Кінофільм
Підкорення авторитету
06.03.2016 © Єва Фомичева / Книга
Жорстоке небо
26.01.2016 © Єва Фомичева / Книга
Твердиня
Книга
16.05.2016
Чорнобиль - 30
18.01.2016 © Суворий
Номер Нуль
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 246  Коментарів: 5
Тематика: Рецензія, книга
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.07.2016 15:45  © ... для Наталія Бугаре 

Дякую, що знайшли час прочитати. 

 09.07.2016 10:20  Наталія Бугаре для © ... 

Читала Ваше ессе і ловила себе на думці, що наче я писала.. такіж почуття, ті ж слова, подібна реакція. У мене ось такий внутрішній вибух на кожну книгу пані Світлани. А почала я з "Цинкових хлопчиків", останнє, що прочитала " У війни не жіноче обличчя". "Чорнобильська молитва" - теж прочитана за одну ніч, тяжку і довгу ніч, де сліз було більше, ніж зірок... Дякую вам за співзвуччя і такие експресивне ессе.  

 18.05.2016 12:50  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую, пані Тетяно! Про Маркіяна Камиша не знала, але з вашої подачі зацікавилася. Добре, що є такі автори, які продовжують писати про Чорнобиль, відчувають свою причетність та намагаються розповісти про це іншим. Бо чим далі від події, тим менше усвідомлюється, як це страшно. І не "було страшно", а "є страшно", бо все може повторитися знову. 

 18.05.2016 09:46  Тетяна Белімова для © ... 

До цьогорічного Арсеналу вийшло продовження в того ж автора Чорнобильської теми. Сам письменник цим живе. Постійно возить екскурсії до Чорнобиля і Прип`яті. Знає не з чужих слів. 

Про те, що ми не розуміли і не розуміємо смислу того, що відбулося у Чорнобилі - це Ви правильно відзначили. Згодна. Учасники експерименту, сутті якого нам не дано пізнати. 

 18.05.2016 09:42  Тетяна Белімова для © ... 

Так, є книжки здатні поранити, мов гострі леза. Цієї ще не читала. Ви дуже переконливо зацікавили. Обов`язково тепер прочитаю. Тим паче, що киянам тема Чорнобилю близька... І це не просто метафора... Це було і є наше життя. 

Ось ще одна книжка, яка стала безумовним хітом минулого року. Не знаю, чи Ви чули про неї? Цю книжку про Чорнобиль уже переклали і видали французькою. Триває переклад англійською. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +47
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
Заказать такси в измайлова онлайн на сайте.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди