16.05.2016 20:50
для всіх
231
    
  2 | 2  
 © Гаврищук Галина

Легенда про дерево

Легенда про дерево

Давно це було, ще тоді, коли дерева вміли говорити з людиною. Точніше, люди вміли відчувати їх, бо дерево й сьогодні виконує ту ж роль.

Упало зернятко на землю святу. Полив його дощик рясний. Та сонечко ясне пригріло піщинку живу. Сказала йому Мати всього:

– Рости, даю тобі силу велику. Відтепер – ти воїном станеш для дітей моїх. Без відома людського даю тобі право оберігати їх, передавати енергії мої, що пропускаю через тебе від Землі до Сонця. Наділяю тебе усією інформацією, що існує в світі. Провідником ти будеш і свідком всього, що станеться. Як постарієш, то передай усе записане тобою своїм дітям, братам і сестрам в краях інших. Так, щоб зберегти усе, не розпорошити. І навіть після гибелі твоєї даю тобі право захищати людину і їй слугувати, рятувати в годину лиху… Прийде час, коли забудуть вони силу твою, зневажати почнуть, нищити, топтати. Я наділяю тебе любов’ю великою до дітей моїх. Бо, коли хворими стануть, без тебе не виберуться... Ти не зважай на їхню неповагу чи байдужість. Не сумуй за ними, коли перестануть з тобою розмовляти. Це лише мить, що пролетить, як вітер. А далі знову вони будуть з тобою одне ціле, від мене. Вливаю в тебе своє сяйво. Ти воїном будеш зі злом, яке з’явиться. Поділишся світлом із тими, хто силу свою загубив. Водою і вітром, землею і сонцем ти будеш наповненим, всі сили разом зосередиш в собі...

Як будуть спати мої діти, прошу тебе їх розбудити. Врятуєш планету – очистиш воду і повітря, і відженеш усяке зло, яке захопить сплячих. Ти зробиш все, щоб люди не були тут одинокі. Годувати будеш, надихати, гріти. І прахом своїм допоможеш очистити світ, бо в ньому залишатись буде уся твоя могутність.

... Зраділо те зернятко і гордим стало від місії великої. Почало рости. Нічого не випускало з уваги, все записувало, що ставалось. Задоволеним було від споглядання можливостей підопічних своїх. Коли удвох брати земні, лиш поглядами з’єднуючись у резонансі хвиль, кам’яні валуни у повітря піднімали, палаци будували краси невиданої, воно ще додавало їм стійкості. А люди відчували і дякували допомозі, шанували стража. Коли старим ставало, то із подякою боги його зрізали. Хатинки будували, – воно і тут оберігало їх, бо дух у домі чистило, здоров’я укріпляло та зігрівало.

Бувало, як ішли далеко від домівки, − на догляд дереву діточок залишали. Воно тоді утворювало поле захисне, що берегло малят від звіра чи від хворі. Батьки ж постійно були зв’язані із деревом думками. Коли ставалось щось тривожне, то інформація батькам передавалася миттєво. І ті тілами тонкими з’являлися на місці. Дух їхній був сильним, енергії чисті біду всю відвертали способами творчими, які відображались в реальному житті...

Тисячоліття пролетіли, як день. Настала ніч. Тепер записувати стало дерево, як сили злі безчинність роблять. І як приспали, хитрістю зміїною обволокли братів людських. Не чули тої допомоги, що дерево надсилало, не знали більше, що богами були. Та дерево знало, що так і буде, – не гнівалось, любило... І росло під небесами, людей годувало далі, хоч не поважали вже його. Про силу забули, – ту що можуть взяти, коли бракне їм.

Відмовилися люди від повітря цілющого, яке колись годувало їх пилком і запахами трав…


...А дерево турбуватися про нас не перестало. Провідником енергій між небом і землею служить. Кличе наші помисли.

Потрохи стали люди відкликатись. Знову за нас горде. Попереду ще є багато того, про що розкаже людям, і силу дасть для творчості земної, очистить все, розбудить...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!