Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.05.2016 21:12Релігія та міфологія
Про людину  Про душу  Про час  
Спадок
00000
Для дорослих (18+)
© Галина Галіна

Спадок

9.

Звязок часів

Галина Галіна
Опубліковано 16.05.2016 / 36337

Релігія народу – це та велика сила, що зберегла її поняття про людину. Всі вірування є правдиві для тієї частини людства, що їх сповідує. В релігіях зберігаються знання, яким потрібно вірити – так треба, так живи. Ніхто й не сперечається. Бо все вірно. Навіть звірі не мали права забрати у людини того, що було їхнім спадком. Не вольно було – от і все! Вони могли тільки схитрити трохи. Все віддали... по крупинках людям, і розпорошили. А потім настроїли супротив один одного, щоб не з’єднали ті знання свої в одне велике ціле. І у всіх тепер – частинка, вирвана з контексту таємниці нашої.

В святе письмо, яким живемо, із сорока знайдених манускриптів закладено знання лише із двох, і тих не повністю. Що у тих, нам невідомих? Чому не треба нам це знати? Хто вирішив, що треба нам і що не треба розповісти? І де вони? Чому заховані? Від кого? Ким? Коли?

А якщо і в інших релігійних течіях також лише про частинку з всього йдеться? Чому тоді ми розділилися і ворогуємо між собою? Хіба Творця єдиного могла такою бути воля, щоб люди однієї віри ганьбили тих, хто живе з іншою молитвою до нього? Кому є вигідне таке протистояння, що плекається віками? А якщо релігії з’єднати? Одні знання доповнять інші, згине непорозуміння надумане. І додавати до нової книги по крупинках від кожної людини її здібності і розуміння. Є люди, що літають, вогонь поглядом запалюють, речі переміщають силою своєї думки. Такі є, що в минуле повертаються і не будучим реальним свідком, сказати правду можуть. Трансформують тіла свої фізичні у просторі. А ті, що числа множать до трильйонів, – беруть відповіді з простору, відчувають. Ті чудеса, в які не всі навіть повірити спроможні, – спадок єдиного нашого тіла. Якщо думками можна заражатись, – тут вихід є тільки один – єднатись!


Захотілося мені побурчати...

– Ну, д-у-уже добре! Я просто – молодець! Всього-то-на-всього, візьму і об’єднаю всі релігії... Об’єднати християн і мусульман, чи що? І ще додати до цього буддистів, вудів, ніндзя, духів всяких? І відьмаків усіх? Навіщо все це я пишу?

– Що, – пиши? Який вихід маю я шукати?... Чому мовчиш? Не бачу вирішення проблеми зовсім. І не придумаю. Бо не моя це все парафія. Спеціалістів чому не надихаєш на ідеї? Я просто – мама.

– Бо я – мама? Добре, – залишу на підсвідомість... Нехай прийде само...


Святе писання має у собі об’ємну смислову основу. Читаючи, розумієш по-одному, образне розуміння вже має більшу суть. Оскільки нам воно далося в часи великої депресії народу, то справжній текст прихований, незрозумілий явно. А може є ще і четвертий, не для трьох-вимірного сприйняття.

З чого все почалось? Адам, ребро, змій, яблуко, падіння... Скажу тільки, що раз так написано, то вірно. Лише докопатися потрібно до таємного послання.

Адам – хай дух єдиний від Творця. Єва – ребро. Що є ребро? Одна частинка з цілого скелета. Скелет – основа, на якій є дух.

А змій? Це тварі, що з’явилися, щоб нас позбавити божественної сили. Змій заставив Єву відкусити яблуко пізнання. Кусочок знань уже із цілого був забраний. І що? І все пропало... Так...Думати ще, ...думай!

– Чого відкрито не написали?

– Бо не дійшло би до сьогодні.

– Не розумію... І сьогодні не дійшло... Добре, далі...

Якщо кусочок яблука – це є причина нашого падіння, то щоби відродитися, потрібно цей кусочок приліпити.

Чекай, а якщо нам назад все прокрутити? Склеїти знання, убити звірів в собі, потім скласти всі частинки з людства, що розпорошене, в один скелет...І з’явиться знову сила богів земних і дух наш чистий?

– Всього-то!.. Що? Мозаїка складеться без наших зусиль? Це означає, що з’явиться енергія, якої ми не знаємо ще? Магнітна? І сама дотягне все, чого нам бракувати буде? І тих людей, що будуть не у грі?

Виходить наша справа – тільки почати об’єднання? Проявити, так би мовити, бажання земного бога. А простір допоможе нам матеріалізувати задум.

– Це вже легше... Набагато... Майже вже нічого не треба придумувати. Просто кинути клич! Раз – і всі прокинулись!.. Інформація, можливо, цінна, та я шляхів її реалізації не бачу. Не чую підказок. Відчуваю, що тут тихо... І це – підказка! Ми мусимо самі розвинути кмітливість, здогадатися. Довести, що ми – Людина!

Може і знайде колись хтось. От візьму і закладу задачку, щоб вирішилася самостійно!

– Не має права сама? Чому? А, може, це не зараз роблено, а потім?

– Нема по тому, якщо нема самого того!

– Я зрозуміла. Не буду відступати. Шукати стану вихід для об’єднання людства...


Я відчувала, що потрібно звертати увагу на підказки, які мені мали підсовуватись... Прибігла донечка і каже: – Мама, подивись!

Читаю малюсінький клаптик з альбому: МПП ВКП «Руслан» м ..., вул. П..., 48. Кліпаю очима, не розумію, що за шифр. І перше, що прийшло –

«Руслан і Людмила» Пушкіна, сторінка 48.

Взяла книгу з казками. Ст. 48 –«Сказка о попе и работнике его Балде». Ну і що? Це швидше про владу, а не про об’єднання. Не те... Хоча, можливо, потім пригодиться.

Що там у Пушкіна в «Руслані»?

« Там на неведомых дорожках

Следы невиданных зверей, 

Избушка там на курьих ножках

Стоит без окон, без дверей…»

Перші два рядка – зрозуміло. Избушка – захисне поле, ножки – спосіб...?

Захотілося прочитати навиворіт по складах, як стародавні письмена. Записала перше, що приходило, не роздумуючи:

«рей – рейкорнация, две – двери, без – безконечности, кон – закончить, о – обходом, без – безумия, ит – истории, сто – стократно».

Рейкорнація дверей безконечності – обійти кінець безумства історії сторазово? Знайшла собі забавку з якихось дурничок... Поки не знаю, що це означає. Але здогадаюся...


На ранок наступного дня я знала, що про важливе дуже мало написала. Шукати відповіді треба, коли у тобі щире є бажання, коли серце хоче. Бо, як розум тобі скаже, то діяти будеш насильно. І коли комусь кажеш, що треба робити, а він не має на те свого бажання – насилля це. Якщо себе заставиш щось міняти без внутрішнього запалу – насильником є ти над собою! Тоді твій внутрішній стан відобразиться на оточенні і стане над тобою насильник в образі любому, навіть у вигляді вірусу чи іншої хворі. Так є, і так було, і буде так!

Як себе зрозуміти, це справа однієї особи, її подій в житті, її відношення до світу. Ніхто не дасть вам досконалої поради, як працювати над собою, бо думка ваша йому не відома. Збирайте інформацію, аналізуйте почуття свої, а не прочитані об’єми.

Зв`язок подій в житті не випадковий. Якщо розкладете подію за подією, то зрозумієте, що вам не може бути ніхто нічого винен. У всіх подіях, що траплялись з вами – ви були початком. Чи відчували ви колись безвихідь? І чи насправді все є так, як ми на певному етапі своєму розуміємо? Чи дійшло в свідомість нашу, що життя – це рух і змінність поглядів? Чи вилізли з консерви?

Якщо не зможете зрозуміти об’ємність всіх причин, засмокче вас болото... Більшість людей вимушені займатися справою нелюбимою, силуючи себе щоднини. Тримається наше загальне тіло за рахунок чоловічка того, що вирощує огірочки з любов’ю. Дякуйте йому. Важливіший він для світу, ніж ваша жертва.

Нема безвиході, бо можете ви себе перепрограмувати. Обов’язковими мають бути лише асоціації. Як робите таке, що вам не любе, – уяву треба тренувати. Коли на вас хтось крикнув, побачити можна шторм на морі, хвилю, що відкачується назад. Миєте посуд – на хмаринку сядьте, подивіться вниз... Якщо хворієте – думками подорожуйте. Любе робіть, аби цікаво було. Тоді ви одночасно лікувати себе станете. І найдієвіше – по серцю орієнтуватись. Творити гарне щось, щоб захопило. А минулі всі події згадати вам потрібно, щоб себе зцілити. Бо зв’язані усі часи в єдину мить.

Одне із значень безконечності – зв`язок часів. Перетікають всі події у минулому в майбутнє, пересікаються в теперішньому часі. Якщо вловити зможете цю суть, то оминете всі безумства у своїй історії. Пройшовши заново свої уроки у минулому навіть сто разів, ви зможете самі відчути, коли нарешті вам спокійно.

Я – мама! Через дітей я можу бачити і чути, приклад живий мати. Яка сліпа колись я була! Всі мудрості мої колишні – помилкові. Та я ж себе ламала, ґвалтувала! Ті техніки, що до себе приміряла, які хтось придумав по-дорослому, – мене плутали... Ніколи я не бачила, щоби дитина, коли їй боляче, а чи дратує щось, – сміялась, а не плакала. Не придумують діти ніяких способів, щоб легше було, окрім слізок своїх. Кричать, коли не чує хтось, не приймають гордо все, як є. Заплутала себе ще більше... А крутилася у голові моїй підказка: «Безумствуют мудрецы в учениях своих». Чом не дійшло до мене тоді, що все простіше? Природний приклад поведінки у кожній ситуації я мала, здоровий для душі... Адже, негативні емоції, що йдуть від серця на свій захист, чи когось – є необхідними. Це негатив, який повинен існувати для позитиву, рівноваги, для дії, перемін. Не було б дня, якби не ніч. Не буде негативу, пропаде позитив! Просте таке...

Навіщо ж мені в голову залізали пройомчики по стримуванні гніву? Це що, – була програма звірів, щоби мене зупинити? І тільки після того, як поставила перед собою об’ємніше завдання, зрозуміла глибинну суть причин. Спокійно тоді стало, бо перестала я дивитися на поверхневі факти, а відчувати стала їх початок. А ззовні ми бачимо не те, що в дійсності існує – тільки послід одного прямолінійного візерунку.

Діти не пам’ятають зла. Не зациклені на своїй гордині. Коли одне другого вдарило, те плаче. І тут же ображчик впав та стукнувся боляче... А той, що тільки-но плакав від нього, – підбіг, його підняв, пошкодував! Хіба не диво? Навіщо нам чогось шукати ще? Все маємо перед очима... Коли плаче – випускає гнів. А допоміг, бо відчуттями керувався. Любов’ю безумовною до брата свого. Бо серце його знало, що той, хто вдарив – не хотів йому біди. А так, щоби собі самому сильнішим здатися... Це є образним баченням причини. По керуванні внутрішнім бажанням твого ображчика. Воно спрямоване не на особистість, а на невдоволення собою.

Нещирість наша у вияві почуттів, самозаспокоєння і рівновага – це насильство. По правилах живемо, коли мовчати треба, якщо сильніший приказав. Виходить, ми силуємо себе терпіти. Усі разом підтримуємо програму насильницьку коли працюємо без задоволення, як мовчимо і терпимо... Сумарне те терпіння відображається на країні. Бурчати в ніс собі не вихід. Бо, як знає хтось, що йому не дадуть здачі, то без зупину буде гідність нашу бити.

А що зробила би дитина? Варіантів тут багато... Один втече, розплачеться, а потім захоче сильним стати. У думках вже переміг... Другий, хоч менший – здачу дасть. Як тигреня себе він захищає... А третій скаже: «Ти – гидота!» Не вдасть вигляду, що не було нічого, і сорому не бачить в тому, щоби признатися у побитті. Не заховав образу в соромі надуманому. Бо мовчання і сором від поразки – це зброя ворога. Ніхто ж не скаже, що він «падлюка».

Вчасно нами прийнято дітей ламати. Всі цінності їхньої поведінки вважати непристойними. Переробляємо їх на стриманих, спокійних, не показувати слабість у сльозах, ховати всередині всі образи.

Є різниця між поняттями – помститися і давати здачу. Помста – гнила негативна енергія. Давати здачу – чиста. Після того, як себе чи когось захистив, – світло на серці від перемоги над злом, забув про це. А після помсти – роздерти хоче знову в гніві аж до крові. Не матимеш ти спокою, ще більше будеш лютувати. Словами гнівними ти будеш розбавляти свою лють, – це гниль, хвороба, не від Бога.

Все, що пишу, – не треба розуміти прямолінійно. Старалася я пояснити всі ситуації, що маємо, із врахуванням образного бачення причин. Всього лиш другий вимір. Судити не по зовнішньому факту, а по відчуттях своїх про наміри людини. Як тільки ви приблизитися зможете до розуміння іншого, ви станете єдині і злитись просто не посмієте самі. Образ не буде. Не закликаю вас махати кулаками. Це – перший вимір, який нічого не міняє. Застосувати треба тільки свою думку, вона – дієвіша, сильніша. Усе, що нам дається, – так розставив простір для зцілення. І винного нема, а тільки – люстерко наше. Усі дії навколо нас – це зброя у боротьбі за себе. Підказки нам, де працювати треба. Коли працюєш без бажання, – прикрась той час думками чистими, пісенькою легенькою чи сміхом щирим, горами, морем, мрією своєю. Тоді почнемо ми обходити безумства нашої історії. Минуле необхідно передивитись. Якби було не так, – забули б.

Так що ж зробили ми в майбутньому такого, що відродитися змогли? Це ж не насильницький був шлях, бо результат такої дії не має сили.

Ми наділені правом творчості, його у нас не мали права відібрати. А що, як я по праву цьому спрощу задачу і скорочу шлях? Якщо ми повертатись можемо в минуле, то і в майбутнє можемо потрапити... Вибрати той варіант, де ми звірів всіх «перемочили»... Та як попасти у майбутнє, якого я не бачила? Тут треба ясновидця, а не просту людину... А завдання на сьогодні полягає в тому, щоб простий люд все сам зробив.

Якщо я реально уявляю щось, воно програмує простір, створюються обставини такі, щоб це реалізувалось. Повинна бути щира віра в це. Звичайна візуалізація... Додати ще знання про те, що думка – заразна і, що бажання передаються в єдиному полі... Знову потрібно єднатися...

Стоп! Обійти кінець безумства! Обійти, а не пропустити! Історію не можна ігнорувати... Якщо з’єднати теперішнє з майбутнім напряму, виходить лінія... А час рухається по безконечності, по вісімці уявній! Якщо накласти обставини такі коли ми боги у майбутньому на час сьогоднішній, – це буде суперечити будові світу. Так згинути могли атланти і племена майя... Усі, хто інфікований, повинні були щезнути!... Не можна лізти у майбутнє!!!


...Проходила через навісний міст. Візуально він рухається направо проти течії річки. Коли верталася – направо, знову проти течії. Нехай час – течія. Звідки тече – минуле. Куди тече – майбутнє. По «умному» – це теорія відносності Ейнштейна. Якщо прийняти міст за теперішній час, то рухається він у дві сторони одночасно. На що подібне? Так, знову на знак безконечності. У точці пересічення – теперішній є час. Нема початку, – все по колу перекрученому. Минуле є майбутнє. Нема сенсу заглядати у «колись», коли знаємо своє минуле... Коли знаємо! Якщо пам`ять нашу не забрали.

Кінець історії безумства – це не майбутній час, це – зараз. Сьогодні потрібно зрозуміти своє помилкове сприйняття світу...

Що є аналогом безконечності? Так, щоб краще його уявити? Все в нас. Якщо у кожного є вся інформація, то як її можна дістати? Ха-ха. Це ж наша голова! Мозок наш із двох півкуль! Наш минулий досвід – ліва півкуля і права рука. Ліва рука – права півкуля, наше відчуття зв’язку з майбутнім. Пустивши їх в уяві по колу назустріч одна одній, у точці стику маємо теперішнє своє. Це – наші двері в безконечність. Їх потрібно відродити. Почати мислити згідно Людині! Об’ємно...

Це ж треба було чухати вухо через голову! Навіщо таким заплутаним шляхом? Мені що, інтригу якусь потрібно було мати просто так, аби я «мудра»? Я про це читала вже у Барбари Марсініак. Що треба енергію в півкулях пустити по колу, сфокусуватися у точці пересічення, третім оком побачити, що прийде після заданого питання. Я пробувала, – ніхто не йшов... І забула. Це у мені сиділа недовіра до того, що прочитала очима. Тепер переконалася шляхом нелогічних доводів. Методом тику через думки випадкові, що без логіки лізли. Для вас не є це доказами, бо не ваші. Але для мене є вже віра у те, що здогадатися може людина до всього сама. Я повернуся у минуле і подивлюсь на усе, що було з подякою, зніму з усіх провини, відкину свої образи і жалі.

Зміню відношення до подій минулих, – перетече воно в сьогоднішню годину!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.05.2016 Публіцистика / Релігія та міфологія
Спадок (8.)
16.05.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (10)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.07.2014 © ГАННА КОНАЗЮК / Політика та суспільство
Путлеролюбцям
04.02.2014 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
ПОЛЮС ЗЛА
12.01.2014 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
Українська толерантність, або хто робив Голодомор?
07.12.2013 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
Два Майдани – два серця України?
13.11.2013 © Оля Стасюк / Політика та суспільство
Фантазія на тему деморалізації українського суспільства
Релігія та міфологія
23.05.2016
Спадок (15.)
16.05.2016
Спадок (9.)
02.02.2015 © Андрій Будкевич
Сонце сходить на Заході?!
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 15  Коментарів:
Тематика: Публіцистика, Релігія та міфологія
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
20.01.2011 © Михайло Трайста
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди