Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.05.2016 10:42Психологія та стосунки
Про душу  Про людину  
Спадок
00000
Для дорослих (18+)
© Галина Галіна

Спадок

12.

Трьохвимірність подій

Галина Галіна
Опубліковано 18.05.2016 / 36358

Згадаємо про відображення великого в малому і навпаки.

Той самий принцип рівноваги існує і в єдиному тілі всього людства. Коли переважає негатив, хворіє загальне тонке тіло. Відображається це на видиме тіло, в якому ми – клітини. По аналогії із процесами у нашому тілі, хвороба вбиває здорові клітини... Тіло заражається вірусом, травмується – безліч варіантів. Включаються антитіла у боротьбу.  

У великому масштабі це виглядає так: повинні загинути здорові люди, щоб хворе тонке тіло людства увійшло в рівновагу з фізичним, яке раніше було здоровішим.

Приклад: Ураган, в якому загинули сотні людей.

Прямолінійна причина – природний катаклізм, пов`язаний з порушенням природного балансу на планеті.

Образна причина. Особистий досвід присутніх там людей потребував корегування простором через випробування боротьбою за життя.

Об’ємні причини зв’язані з дійством, як взаємозалежність та відображення причин і наслідків. Пережитий людьми страх чи смерті – це стан фізичного єдиного тіла, яке повинне бути у рівновазі з загальним духом людства. Страх – дзеркало накопиченої люті, смерті – побажань собі подібним. Це не є вже справою особистості. Вони пережили все це для усіх нас, для нашої рівноваги. Можливо, це – рулетка. Війни мають місце по тій же причині. Для кожної людини на планеті вмирають жертви. Вони постраждали від нашої загальної маси гнилих зарядів, накопичених у просторі... Друга причина – це те до чого ми повинні у майбутньому приєднати свій досвід. На прикладі чого зрозуміти, яку біду самі ми творимо, своїми нечистими думками.

З динамікою передачі енергій і так зрозуміло. Добавлю тільки, що це – природна трансформація енергетичних потоків. З думок – у реальність, з розтліваючої уяви – у реальність. Із лайливих слів, заражених люттю – у реальність. Все це – дія. І нічого несправедливого у всесвітніх відображеннях нема.


Уявимо позитивний і негативний заряди. Вони притягуються один до одного і утворюють рівновагу. Якщо переважає кількість негативних зарядів, їх нічим компенсувати. Вони можуть створити хаос, розруху, порушити баланс. Ось і всі складності. Лишня кількість негативу виштовхується простором назад, до нас... Той негатив трансформується у події, в результаті ми маємо те, що маємо.

З чого беруться ті лишні заряди? А з дрібниць, які ми не вважаємо за подію в нашому житті. Хтось до когось гаркнув, той огризнувся, як годиться. Все наче би минулось, та настрій вже зіпсутий. Думки продовжують заражати простір. Посилаються прокляття чи зневага в жалості до себе і в люті до ображчика. А думка є сильнішою, ніж навіть слово, що вже полетіло. Вона цю злість множити починає, потім збільшує, потім перебільшує. Так, як прийнято чужаками творить. І так з мільйонів братів наших, не знаючих, хто ними править, створюється несвідоме військо проти світла, проти антитіл. Скажімо так – це вірус, що заразний. Якби ж навчилися ми після виходу негативу більше не думати про це, проблем було б у сотні менше. Монстрів ростимо...

Ще є питання – чому війни в світі? Чому гинуть люди? Чому хворі діти? Чому вам не везе?


Дивлюся на абсурдну річ... Насильник що? Зробив свою роботу, принизив когось, насміявся, розвернувся і пішов... Забув. Справу завершено.

А жертва? Навіть, якщо захищалась, то хіба забула? Знову і знову в уяві своїй малює методи розправи, накручує себе не один день. І основна робота для продукування негативу вже лежить на ній. Для цього жертв і вирощують звірі. Підстроюють певні обставини, розумом насильників маніпулюють всяко. Так, щоби жертви самі ростили собі біду.

Чому ж Творець це допускає? А мені невідомо, для чого. Знаю тільки, що розраховує на нас. Можливо, щоб самі почали ми боротись. Щоб думати навчились і провокації уміли розрізняти... А може, щоб згубити нас, – тих, хто вирощує зло? Надіється може, що набридне нам маріонетками ходити...


По чужих думках пізнати себе неможливо...

Он там – дерево знань стоїть. Навколо нього – тисячі людей. І всі вони ідуть до нього своїм шляхом. Яка вірогідність того, що хтось зможе підійти до нього по чужих слідах, не схибивши ні на йоту? Та – ніякої. Це – неможливо!

Так і по думках чужих ви не підійдете. Допоки у собі не станете їх відчувати. Обставини, що вивели вас на шлях цей, не станете аналізувати і не відпустите тягар, що вас гальмує. Також забудь образи, лють чи нелюбов, невіру в себе – в просту людину, що нащадком є земного бога.

Кожного із нас в дитинстві зупинили вперше. Часи – єдині, тож біди – нема. Сьогодні можете вернутися туди і відмінити рішення коритись! Просто – скажіть, що не відмовитеся від бажання знати... Звичайно, ви не знаєте... Бо знати і не можете. Прихований від пам’яті свідомої цей факт, щоби не здогадались. Та він нікуди не подівся. Чекає запитання. Коли і де? І явиться подія, з якої почалась зупинка ваша. Та не одна. Її супроводжувати буде емоція, яку згадаєте миттєво. Така ж сама, як і тоді! Момент цей завжди на поверхні усіх причин, бо він є точка повороту не туди... А люди – не важливі. Декорації для тебе. Не гнівайся ні на кого, бо не вилізеш з болота. Це – шанс прощення першого. За ним – події будуть інші. Реакції твої, що за життя посіяв, всі перепишуться і створиться для тебе новий план, достойний Бога...

Щоб розібратися самим в проблемах своїх, потрібно захотіти про них подумати об’ємно. А потім копошитися, шукати вихід той, де вам спокійно. Просити себе бачити підказки, які навколо вас – завжди! І суть свою почути... Ніколи вона вас не покидала. Прогнати геть усю невіру в себе!


Розповім вам про спомин свій. Побачила я ситуацію банальну. Дивлячись зі сторони, ніхто би не сказав, що вона – початок. Та, як дивитися на неї будете прямолінійно, то здасться вам, що це – дурня. Тільки емоція підкаже вірну згадку...

В першому класі я спиталася у вчительки, що в неї на голові – своє волосся чи парик... Тепер не можу згадувати це без сміху... Тоді учителька на мене образилась, мамі пожалілася і мене насварила: « багато знати будеш – старою станеш»... Жаль її, така ж ображена була, як я. Не жили ми із гумором, що все змінив би...

Як здивувалась я, коли при згадці цій, мене стиснуло всередині і холодом пройняло тіло все... Знала я, що це – тоді! Дивно так, - нічого не пропало... А так ведуть себе усі щоднини.

Лихо-лихо! Не бачимо біди в словах своїх і діях...

- Що робити?

- Жени розчарування, не моє воно.

- Я так, по звичці... Це – природно... Попалася, то звільнюся і крапка!... Що в мене за мінор? Я ж все змінила?

- Ти не за себе особисто, за всіх це відчуваєш. Теж природно...

Чому ж це так важливо – об’єднатись у зусиллях наших? А тому, що вашої роботи ніхто не зробить. Бо ваших почуттів не усвідомить, вашого завдання не відчує. Не зможе інший силу вашу відродити і прощення ваше в світ послати. Хтось може тільки прибрати за самим собою, і любов з підтримкою та співчуттям братерським вам послати. Хтось може тільки не образитись на вас, допомогти вам розсміятись, розвіяти чари... А далі – сам.

Одна людина не в силі змінити повністю усе сама. Вона у тілі своїм не може осягнути всього болю, що випало не її пережити, тільки приблизно... Кожен з нас має таку частинку своєї прикрості, яку тільки сам може здолати. Усі ми по крупинках маємо очистити від зарази те поле бою, на якому стоїмо. Тому нас роз’єднали. Це причина того, чого бояться звірі. І не хвилюються чому, коли ми щось белькочемо, але не діємо.

З віруваннями нашими те саме. Коли б ту віру, що приймає білизну чистого листка, з’єднати з тою, що жертвами людей стелить собі дорогу в рай, – це буде компенсатор. Можливо це й було колись єдиним цілим, поки не розпорошили по частинках... Чи терпимість і прощення приєднати до тих, хто сім’ї свої вирізував перед боєм, аби жорстокішим і нездоланним бути... Чи ті дари, які чекають від Творця, з’єднати з тими, що відмовились від світу білого і радості земної, – можливо і це був би компенсатор... А як додати ще усі дива, що люди вміють поодинці? Хіба б не була це безцінна складова?

Та поки-що, ми – порізно. Шукаю шлях...

До речі, простір вирішує наші проблеми, поки спимо. Це може бути довго і з великими жертвами. Не факт, що ми не попадемо у рулетку..., якщо самі не перепишемо програму поведінки. Співпадати вона має з нашими почуттями, відношенням, бажанням...

- Прискорення якесь потрібне... Що маємо робити?

- Поступово.

- Що поступово? Ми і так живемо поступово. З усіма вірусами і війнами..

- Задіяти уяву треба.

- Прокручувати в об’ємному зображенні, як люди змінюються? Кіно уявити?

- Як звичайні люди стають синами своїх предків. І дивляться на себе зі сторони своїми тонкими пробудженими тілами. Вони літають... Так – почати, щоб були всі живі. А потім зрозуміється...

Наразі, одну думку, що ми літаємо, у простір запустити можна.

Завдання наше не тяжке й не просте. Головне, що знаємо, для чого ми стараємось. Баланс потрібно відновити між Темрявою й Світлом. Ніхто за нас не в силі переписати наше минуле, яке живе сьогодні з нами. Воно перекликається з майбутнім... Пошкодуйте дітей наших. Тільки себе, прошу, – врятуйте! Це всіх пробачити і всюди серцем. Це – боротьба за себе. Розвиток. Тільки уяву нам задіяти потрібно. Слова не такі сильні, бо керовані через фізичне тіло.

Людина інша, несвідома, не зможе травмувати вас, коли ви щит поставите автоматичний у думках своїх. На розсуд свій. Один лиш раз вам прийдеться старатися, а потім буде діяти програма. Тоді не станете себе ви стримувати насильно, бо стріли зла у серце не попадуть. Спокійно буде, навіть коли вас штовхнуть, і ви впадете. Бо бачити станете не факт поверхневий, а відчувати наміри будете, – знати, що вам не бажали зла. Розчиститься і заспокоїться усе само. Не вилетіла лють, звір не наївся, емоція розуміння спалила тих тварюк, що вилізти хотіли... Коли ж здається вам, що ворог перед вами, бажає смерті вам, – не вірте! Його це внутрішній світ, не ваш. Не вам він все це робить, – для звірів, щоб наїлись вами... Шкодуйте його і захищайте бога в собі. Піднятись треба, вилізти з болота! Бо, як зупиниться коловорот, пробачити ворога вдасться. Буде салют у небесах! Сторицею у світло буде трансформуватись зло.

Тоді вам вдасться завше бачити причину гибелі брата свого, а не наслідок дії паразитів у свідомості людини.


Коли я згадую усі моменти у житті, як стала розвивати думку, – таку, що відрізняється від прийнятих правил, – завжди були перешкоди. Щось мені казало: «не треба, кинь, дурнички це»... Чи умови створювалися такі, щоб гонор свій включила, покинула цікавитись, в образі жила, чи жалілася що тяжко...

Тепер себе відділяю від зовнішніх перешкод. Забороняю нечистим втручатись у моє натхнення. Тільки Матері я покорюсь, – вона мене тримає...

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.05.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (11.)
18.05.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (13.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.07.2014 © ГАННА КОНАЗЮК / Політика та суспільство
Путлеролюбцям
04.02.2014 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
ПОЛЮС ЗЛА
12.01.2014 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
Українська толерантність, або хто робив Голодомор?
07.12.2013 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
Два Майдани – два серця України?
13.11.2013 © Оля Стасюк / Політика та суспільство
Фантазія на тему деморалізації українського суспільства
Психологія та стосунки Про людину
24.05.2016
Спадок (16.)
18.05.2016
Спадок (12.)
16.05.2016
Спадок (10)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 13  Коментарів:
Тематика: Публіцистика, Психологія та стосунки
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди