Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.05.2016 11:00Новела
Про кохання  Про життя  Про людину  
60000
Без обмежень
© Ольга Моцебекер

Руда

Ольга Моцебекер
Опубліковано 21.05.2016 / 36400

Зелені очі зустрілися із синіми. Та мить, мов вічність, здалася для Настуні. Спочатку пильно глянула у вічі, а потім погляд впав на густе, ще не посивіле волосся. Він - Василь. Не сподівалася через тридцять років ось так зустріти. Тепло стало на серці.


Жінка з пишним, довгим рудим волоссям, зібраним у високий хвіст, теж привабила погляд Василя. Підійшов ближче, поглянув і зітхнув: "Вона. Настуня", - його перше кохання, перша весна.


Прозвучало стривожене: "Як ти?" та формальна відповідь: "Добре", адже шляхи у кожного свої, навіщо про події на шляху життєвому розповідати.


- Радий побачити. Ти все ж така красива.

- Дякую. Вибач, поспішаю. Піду. Бувай здоровий.

І посмішку подарувала таку чарівну, він теж всміхнувся: "Добре йди. Нехай щастить".


Пішла Настуся, хоча йшла до зупинки, а думками поверталася назад - до зустрічі з Василем. Так, в юні роки не завжди кохання має броню для захисту, часом воно, як квітка, просить води й поливу для життя. Василько кохав, проте друзі сміялися над ним: "не таку вибрав", "диви, яка руда", "дівчата є от кращі". Соромився кохання він свого, хоча була Руда гарнюня, мила серцю та не відважився запропонувати зустрічатися, лише дивився часом ніжно, й вона то знала.


Подумала Настуня, чому ж так Доля інколи пустує: кохання шле до тих, чиї близькі в роду образи носять у серці. Ось так й вони з Василем. Закоханість промінчиком осяяла їх душі ще у шкільні роки, та не судилося. Можливо, то на краще. Якось матуся розповідала про своє дитинство, і про діда Василя з болем у голосі пригадала. Маленькою була матуся, післявоєнні роки, і дітки-дошкільнята, серед яких вона, до поля після збору зерна пішли залишки колосків зібрати. Дід на той час сторожував, на чорному коні з нагайкою такий сильний, молодий на дітей поїхав, і гнав їх, як звірят, до самого села. Нагайка та лише час від часу у повітрі поруч з дітками свистіла, аж ось тоненька смужечка торкнулась тілечка дрібного, тканина сукеночки останньої на плечі від удару розійшлась. І бігли сльози по обличчю, гіркі дитячі сльози, які запам`яталися на все життя. Так, не можна було брати колективне, чуже, але ж не має батька, загинув на війні, і мати у колгоспі до темної пори, і післявоєнний голод, і все уже зібрали, лишились лише в полі деінде колоски, яких не можна було взяти. А міг же злізти із коня, покликати малят, сказати: "Так, не можна брати, ідіть додому діти. До поля більш не йдіть, бо тяжко нині, колосків не можу дати позбирати. Йдіть". Міг, як старий Макар, колись із дерева іграшку зробити, вручити діткам замість колосків, сказати "потерпіть, скоро хліб у всіх буде". Добре слово діткам, що росли без батьків, було потрібне, як сонечко у темряві. Нагайка, звісно, не була потрібна. І що ж, до старості жили недалечко - та дівчинка і чоловік, що гнав ще дошкільнят з нагайкою від поля. Спілкувалися сім’ї, проте образа з дитинства, ще дитяча біль у серці материнському жила. А Василь - копія діда, це ж треба, щоб відтворилися до деталей всі риси зовнішності та характеру.


А ще матуся з гіркотою пригадала про тітку Василя. У дитинстві солодше їй жилося при таткові, ніж іншим дітлахам, й дражнилася з безбатченків вона. Якось матусі Настиній, тоді ще малесенькій дитині, жінка покійного дядька новеньку білизну у подарунок принесла. Одягнула мала й пішла на вигін, навмисне юбку підняла, щоб побачили подруги обновку. На той час з білизною були часи напряжні у деяких родин, носили штопане, стареньке все, а дітлашня найменша зовсім без білизни бігала у довгих сорочках. Тоді сусідська дівчинка, в якої татко один на всю вулицю повернувся з війни живим, голосно сказала: "Злодюжка, у мене вкрала. То мій татко мені купив, ти вкрала-вкрала. Тобі ж бо ніде взяти". Плакала мала, шепотіла: "Мені подарували" й ніхто не вірив. Матінка ж трудилася на полі до ночі. А потім, коли дізналася, не стала втручатися у дитячі суперечки, не пішла до сусідів й не підтвердила, що то зовиця у подарунок принесла. Вважала, діти розберуться. Сусіди ж все дозволяли своїм дітям, чужі дитячі сльози їх не турбували.


Настуся слухала тоді розповідь матусі, й біль дитяча неньки лишила слід в Настусиному серці. Напевно, Доля посилала кохання до дітей із цих родів, аби прощення й примирення прийшло у душі.


Роз’їхалися в інші міста. Помер вже дід, старенькі вже матусі, дорослі діти у обох. Не судилося бути у парі, хоча так мало й бути, згодом кожен свою пару віднайшов, і діти-квіти у кожного чарівні. Дороги двох перетнулися на мить і знову розійшлися назавжди. Проте промінчик сонця-юного кохання зігрів при зустрічі серця навіть після десятиліть мовчазного неспілкування. Довге, нескінченне кохання, а чи коротка мить закоханості часом може зігрівати все життя.


Їхав Василь додому, а серце гріла зустріч. Її побачив. Чужа жінка, але така близька. В цій повновидій, високій жінці він бачив те високе, нескладне руде дівча з рясним ластовинням на обличчі, котре жило багато літ у серці. Чимало міст змінив, було й інше кохання, але для Рудої в серці місце лишилось назавжди. "Красива, не моя, живи, бувай щаслива". У гарному настрої повертався до дітей і до дружини.


Що ж, шляхи їх знову, можливо, вже назавжди розійшлися, але промінчик сонця щось у серці освітив і сили дав йому іще на років тридцять.

Васильків 21.05.2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.05.2016 Проза / Новела
Чужа
07.07.2016 Проза / Нарис
Пам`ять
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про людину
25.07.2016 © Шкромида Іванна
Дихай повільно
21.05.2016
Руда
03.05.2016 © Ганна Волиняк
Полювання
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 88  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.07.2016 07:38  © ... для Іванка Світла 

Вдячна і Вам за відгук. 

 05.07.2016 11:03  Іванка Світла для © ... 

Гарна, світла проза, дарує надію... А це- так важливо... 

 21.06.2016 15:34  © ... для Каранда Галина 

Дякую. Гарного дня. 

 21.06.2016 12:19  Каранда Галина для © ... 
 23.05.2016 09:28  © ... для Тетяна Белімова 

То добре, що сприймається легко. Не хотілося обтяжувати. Приємно, що поділилася враженням від твору. Дякую. Гарного дня. 

 23.05.2016 08:10  Тетяна Белімова для © ... 

Олечко, твір світлий і легкий для читання, але з такими акцентами, які ще довго будуть пригадуватися. Такий схожий на все твоє!
Бережеш пам`ять поколінь, не забуваєш, ділишся з читачем!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди