Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.05.2016 15:11Новела
Про дівчину  Про хлопця  Про осінь  Про любов  
51000
Без обмежень
© Марина Життєва

Мене здивувала осінь

Марина Життєва
Опубліковано 23.05.2016 / 36419

Ранок, холодно. У новинах говорять, що отоплювальний сезон уже почався, але труби в маленькій кімнатці наполегливо доводять протилежне. Будильник дзвонить уже вдруге. Я ліниво тягнуся до невтомного «мучителя» і натискаю на відбій. Стоп, а чому це він дзвенить? Я ж не наводив… Та нехай, сплю далі. Сьогодні влаштую собі вихідний. Які там пари після вчорашніх пригод?

Та не встигаю я навіть укритись з головою ковдрою, як пронизливий звук з мого старенького Sony Ericsson знову наповнює кімнату. Що ж таке?

Нарешті розумію, що це хтось телефонує. З думкою «якого-біса-дзвонити-так-рано» відповідаю.

- Алло…

- Привіт, це я… Я вже у тебе. Відчиниш?


**********


Будильник дзвонить уже вдруге. Вимикаю його. Поки тягнулася до столу вже встигла три рази змерзнути. Швиденько огортаюся ковдрою і з думкою «Ще кілька хвилин» поринаю знову в сон.

Невдовзі якась дратуюча мелодія повернула мене з влади підсвідомості. То була есемеска. Знову life:) пропонує якусь акцію. Знову ту ж саму. Знову невигідну.

Тільки тепер розумію, що life:) врятував мій день: ще б кілька хвилин поніжилася і прогавила б автобус. Швидко піднімаюсь, ще швидше одягаюсь і поспіхом ставлю грітись чайник – єдина спасіння від вранішньої прохолоди.


**********


Чайник нав’язливо сповіщував про закипання, поки я накидав на себе перші-ліпші спортивки і толстовку. В кухні на мене вже чекають щойно заварений чай і вона, та яка завжди повертається. І я, будучи цілком не проти, часто їй це дозволяю.

- Ти так вчора й не подзвонив…- почала вона.

- Був зайнятий.

Запала тиша. Я спокійно посьорбував свій чай. Не хотілось нічого казати. Буває так – ліньки і все. Дивлюсь на неї: вона збентежена. Мабуть, думає, що ми переживаємо важкі часи, а правда в тому, що ніяких «ми» ніколи й не було. Дівчата люблять себе обдурювати.

Нарешті вона порушила тишу:

- Як тобі чай? Я додала мелісу.

- Смачний, дякую.

Я сів біля неї на диванчику і пригорнув її, відчуваючи як вона тремтить – чи то від прохолоди квартирної, чи то від моєї.

Телефонний дзвінок сповістив, що негайно треба з’явитися в універ: якась перевірка з деканату.


**********


Ледве встигла на автобус. Є вільне місце. Сідаю й відразу дістаю телефона – треба переглянути список справ на сьогодні, перевірити пошту і зателефонувати мамі, поки їду в автобусі – потім не буде часу. Власне, його вже давно нема. Якось так все закрутилося: підвернулася робота, пишу магістерську, а ввечері займаюся репетиторством.

Від екрану смартфону мене змушує відірватися чийсь палючий погляд – підводжу очі й бачу жінку пристойного віку, з великим багажем досвіду за плечима й не меншим незадоволенням на обличчі.

Поступаюся їй місцем і ледь втримуюсь на ногах після того, як автобус зупинився. Набираю маму. Одночасно до мене долітають дві фрази – мамине «Алло, доню» і чиєсь «Передайте один». Юнак, який щойно заходив на зупинці передає за проїзд.

Поки тягнуся за грошима, чую як мама називає уже 50-ту версію того, чому я мовчу і що сталося.


**********


Ледве встигаю на автобус. Власне, я не дуже й поспішав. Поки випровадив її, поки переодягнувся, зібрався, а тоді вже почав поспішати. Мабуть, якби не поспіх, я б уже змерз в одній кофтині. Розумію це, коил дивлюся на дівчину, замотану теплим шарфом поверх пальто.

Передаю їй гроші за проїзд. Вона не зразу реагує на моє прохання – надто вже зосереджена на розмові по телефону.

І ця туди ж. Поки йшов на зупинку, бачив по дорозі з десяток людей, розмовляючих по телефону. Практично кожен другий, хто траплявся мені, намагався врятуватись від самотності за допомогою модного гаджета. Аж нудить від того, якими жалюгідними бувають люди у своєму страху залишитися наодинці.

Нарешті дівчина в пальто реагує на моє прохання і тягнеться за грошима. Не встиг я отримати свою решту назад, як уже треба виходити.

**********

По дорозі до провулку, де знаходиться офіс, купила стаканчик молочного шоколаду. Це мій сніданок: смачний, швидкий і майже поживний

Куди я йду? Куди поспішаю? Чи все це має якийсь сенс – те, чим я зараз займаюся? Після місяця стажування розумію, що це не моє: шукати потенційних партнерів для вигідних угод, вести ділову переписку, справлятися з принтером, який увесь час зажовує папір. А ще почуватися чужою у цьому вихорі метушні і поспіху в погоні за ціллю. А що буде далі, коли ось-ось закінчиться випробний термін? Зі мною підпишуть трудовий договір чи виставлять стусаном під… ну, словом, без почестей. Чи варте воно десятків годин недосипу, відсутності нормального харчування і натхнення в моєму житті останнім часом?

Я не знала відповідей на ці питання, а вся ця невідомість-дефіс-невизначеність поступово перетворювалася на тягар, з яким важко щодня прокидатися.

Але шоколад-таки смачний.

Підіймаюсь на третій поверх. Мої колеги-стажери вже на мене чекають: ми готуємо проекти, які мають вирішити нашу долю тут.

- Як це завтра дедлайн?? – перепитую я і зразу ж розумію, що я загубилася не тільки в собі, але й у часі. А ще здогадуюсь, що сьогодні навряд чи вдасться поспати.


**********

Зайшовши в аудиторію, я відразу відчув на собі кілька виразних поглядів: співчутливий від друга, насмішкуватий від викладача (або принаймні мужика, схожого на нього), і останній – гнівний від куратора.

Вислуховую пристрасну промову про те, який я недолугий, що не можна вибірково відвідувати пари і ще про щось. Але того я вже не слухав: увімкнув замислений вигляд, час від часу кивав і стримував бажання сказати, що я справді про все це думаю. І хто взагалі на 5м-му курсі на ті пари ходить?

Тирада закінчилася і я попростував до останньої парти, щоб досидіти цю пару, якщо вже я тут.

Почав читати книжку, яку вчора купив. Власне то було наспір, але не проти. Тягне останнім часом на філософські штучки.

- Шановний, по-вашому нормально читати сторонні книги на парі з етики?

- Так, якщо книжка цікавіша за лекцію.

- Ну й недивно, що поняття такту Вам не знайоме.

- Чому ж, знайоме. Орельєн Шаль якось сказав, що «такт – це здатність до брехні», але я звик казати правду.

- Ну, тоді Вам нічого тут робити. Ви вільні.

Кілька разів мені повторювати не треба. Тому піднявся, попрощався і вже через кілька хвилин опинився на вулиці.

Два пропущених дзвінка, 3 есемески. Потім відповім. Треба дочитати розділ, бо сварливий лектор не дозволив.

По дорозі в альма-матер є маленький забутий всіма парк, який давно заріс травою і чагарниками, а жалюгідний есересерівський парканчик уже розібрали хазяйські люди. Все - додому, все – додому.

Тому єдиний натяк на осередок культури – це старезний розкішний клен і щось схоже на лавочку під ним.

Тож у місці, забутому студентами і простим людом, бо це далеко від центру і нема тут вайфая, я вирішив залишитись на кілька сторінок. До того ж обіцяв другу, що зачекаю його до кінця пари.

**********

Треба до обіду встигнути забрати з типографії замовлення. Знову сідаю на автобус. Непримітна будівля знаходиться задалеко для моїх підборів. Мабуть, знову сьогодні не пообідаю. А ввечері в мене ще й дитина прийде на німецьку. Як же давно я не була в кав`ярні, не читала нічого художнього…

Непомітно для себе розстібаю пальто, вийшовши з транспорту. Іду швиденько за наміченим маршрутом, цокочучи підборами й думаючи про справи.

Дивно, мені навіть і не холодно. Сонце сяє. Я саме проходжу через, як кажуть старожили, «парк зустрічей». Раптом стало якось важко йти, почувся шурхіт. Я знову поглянула під ноги. І яким же було моє здивування, коли я побачила… різнокольорове листя! Опале і по-осінньому красиве. А потім, підвівши погляд, я побачила його – красивого і розкішного місцевого довгожителя – клена. І я заклякла. Крізь його величну крону пробивалися промінчики не по-осінньому лагідного сонця. Подув вітер і найслабші (а чи то найсміливіші?) серед жителів гілок покинули свої домівки і полетіли додолу.

Час біжить, а я стою, зачарована казковістю буденного явища.


**********

Я вже кілька разів збирався піти звідси – сонце-сонцем, а вітер-таки прохолодний. Але щоразу мене зупиняли то лінь, то бажання дочитати чергову незакінчену думку мислителя. Іноді я відволікався, щоб подумати над тим, що щойно сприйняв, адже викладені думки про життя-буття були подекуди вже надто різними, проте від того не менш цікавими.

У черговий раз моїх відволікань я почув позаду кроки. Впевнене й рішуче пересування обірвалося. Жодного натяку на рух. Жінка, судячи зі звуку, або зникла, або стоїть за кілька кроків від мене, не випускаючи ні пари з вуст.

Озираюсь. В її погляді був спокій, перемішаний із захопленням. Я не втримався і вирішив глянути, що там таке на тому дереві.


**********

Відчувши на собі погляд, я не зразу подивилась, кому він належить. Якийсь юнак дивиться на мене з неприхованою цікавістю і ледь помітною посмішкою. До мене враз доходить, наскільки безглуздо я зараз виглядаю. Не можу стримати зніяковілої усмішки.

- Мабуть, я зараз дивно виглядаю. – зробила я припущення.

- Залежить від того, що Вас так дивує в цьому дереві. – усміхається він у відповідь і стає поруч. Здається, це хлопець із автобуса. Хм, світ як завжди тісний.

- Мене здивувала осінь. – кажу і спостерігаю як його брови підіймаються, виражаючи здивування. – Точніше те, що вона з собою принесла.

- - І що ж?

**********


- І що ж? – запитую я імпульсивно, без краплі роздумів. Стало цікаво, що ж на думці в цього незвичайного й милого, як зараз модно казати, створіння. Цікаво, що вона утне далі.

- Усвідомлення того, що вже осінь.

- Логічно. – сміюся я. Вона або дивна, або полюбляє плоский гумор.

- Я не про те. Просто, це вперше я помітила, що листя вже не зелене й ледь тримається на кронах, що сонце сяє уже котрий день, а я так жодного разу й не глянула в небо. А ще зрозуміла, що й не помітила, як минуло 2 місяці мого життя, а я не зробила жодної дрібнички, які належить робити восени…

- Типу страждань в такт сумної осінньої мелодії?

- А хоча б і це. А ще теплий чай в руках за переглядом настроєвого фільму чи довгі прогулянки з ностальгічно улюбленими піснями в плеєрі. І читання книги в затишній кав’ярні, яку не хочеться покидати і де кава завжди чомусь смачніша, ніж удома.

- Пфф, романтична банальщина. – вилетіло у мене.

- Можливо. Але перш за все, ці банальні речі приносять в моє існування дещо дуже важливе – життя.

- **********

Зима за вікном вже почала відступати, все частіше й частіше пропускаючи в свої володіння теплі весняні промінці.

Але сьогодні на диво мелО. Без поспіху, хаотично, мрійливо кружляли в повітрі пухкі сніжинки.

Будильник дзвонив уже вдруге. Хутко нажимаю відбій і накриваюсь з головою теплою ковдрою. Стоп. А чому це він дзвенить? Сьогодні ж вихідний…

Швиденько встаю з ліжка, ще швидше накидаю махровий халат і теплі в’язані носки й прямую на кухню.

Через кілька кроків усмішка мимоволі з’являється на моєму обличчі.

- А я вже хотів тебе будити. – сказав ти, вказуючи поглядом на дві чашки какао на столі, смаколики й ноутбук із черговою серією нашого з тобою серіалу.


Через 20 ковтків запашного напою ми все ще сидимо на старенькому, але зручному диванчику і сміємося з недолугих витівок головних героїв. Діло було восени.

Ти пильно, але ласкаво поглянув на мене.

- А пам’ятаєш, як ти стояла зачарована перед деревом?

- Мене здивувала осінь… - знизала я плечима.

Умань 3.11.2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.03.2016 Проза / Новела
Твоя прохолода
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про любов
25.07.2016 © Шкромида Іванна
Дихай повільно
23.05.2016
Мене здивувала осінь
24.12.2015 © Райан Ріенер
Разговор с Волнами
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.83 (МАКС. 5) Голосів: 6 (5+1+0+0+0)
Переглядів: 86  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.06.2016 18:21  © ... для Ліра 

Дякую. Аж самій стало страшного, коли прочитала Ваш коментар) Постараюсь виправитися. 

 26.05.2016 22:18  Ліра для © ... 

Марино, розповідь цікава, але я весь час відволікалася від ЗМІСТУ твору, бо спотикалася на граматичних помилках. ))) Обов’язково перевіряйте текст на якомусь редакторі!

Ось те, що я знайшла ПОВЕРХОВО (я не звертала уваги на розділові знаки) :

*********************

ліниво тягнуся до невтомного «мучителя» і нажимаю на відбій. (НАЖИМАЮ – русизм)

Нарешті розумію, що це хтось телефоную. (телефонуЄ)

поки я накидував на себе перші ліпші спортивки (НАКИДАВ перші-ліпші пишеться через дефіс)

В кухні не мене вже чека...

 24.05.2016 13:19  © ... для Тетяна Белімова 

Дуже вдячна за теплі слова:) 

 24.05.2016 08:05  Тетяна Белімова для © ... 

Цікавий спосіб розбудови тексту - ніби міні-фільм, у якому камера весь час змінює ракурс.
Динамічно і цікаво. Гарно вийшло!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди