Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.05.2016 22:54Роман
 
Паралелі
00000
Без обмежень
© Галина Галіна

Паралелі

8.
Галина Галіна
Опубліковано 28.05.2016 / 36461

Вона йшла по старому місту. Всюди люди. Не тяжкі... Вільні! Машин не видно. Весна. Відчуваю, що тут всі свої... Немає агресії, якось легко серед незнайомих людей.

До Шостої підійшов молодий чоловік і запитав, чи їй вже є тридцять років.

Та кивнула спокійно.

– Ви мене не впізнаєте?

– А мала би?

– Я футболіст.

– Щось знайоме, – відірвано відповіла художниця, – та фамілії не пам’ятаю...

– Дуже добре, – він не жартував. Мішки під очима говорили про безсонні ночі. Його щось давно мучить. Відомість тяжка для нього. Помітно зрадів. Особливо від того, що вона стояла не в захваті. Далека.

Не дивно, – вона не могла оживити свою картину, чогось бракувало. Технічно все правильно. Але її шторм не дихає... Сліз бракує, чи що? Занадто спокійна, тривоги нема. Не передати того, що задумала. Ще той чоловік вліз! Хай вже йде. Тішиться. Портрет може потрібен? Як зірці... Я така відома? Одна виставка...

–Я можу вам чимось допомогти? – запитала вона.

– Може ближче познайомимося?

Вона дивиться на нього, а бачить свій недосконалий шторм. Не в’їхала. Тепер я зрозуміла, чому зараз тут. Якщо вона його відштовхне, то її життя може піти не в те русло, дітки не народяться, мої ослабнуть. Я ж запрограмувала ціль своїх подорожей для спасіння наших нащадків. Як їй сказати? Вона ж відірвана... Хоча, можливо через це у мене є шанс... Попробую передати думку.

– Ти давала запит, чого тобі бракує, щоб оживити шторм. Простір відповів. Відкрий очі. Без нього не зможеш закінчити роботу. Тобі потрібні живі емоції, а не техніка. Пробуй хоч раз жити справжнім життям... Ти йому потрібна також. Бо не чіпляєшся за його статус. Він хоче завойовувати, а не брати. Воїн.

Та стояла шокована. Не від нього, а від того, що відчула. Оглянулася. Мені вдалося поговорити з нею! Тепер вона стала думати по-земному:

– Треба негайно відірватися від картини, бо я себе втрачаю. Хтось зі мною вже говорить... О-хо-хо!.. Він ще тут? Точно! З ним поговорю. Може ідею якусь підкине. Стоп! Знову я... Приємний на вигляд, хоча і пропащий... Розбещений.

Він заставляв себе не повторюватися. Не звик чекати на відповідь. Та очі раділи... Може, у нього також був запит до простору?

– Давайте вип’ємо кави? – запропонувала Шоста.

– З радістю, – футболіст сіяв. Я бачила ззовні, що в його голові ведеться потужний аналіз... Якщо вона до цього ще не доросла, то важко їй прийдеться, коли вона буде під контролем... Не зможе. Може він оцінить її свободу? Була би тут Надія...

– Я тут. Ти мене згадала, я відчула. Дивно, але мені відомо все, чому ти була свідком. Це наша?

– Так. Що він думає?

– Вперше бачу Івана з іншим обличчям... Хоча осанка така ж, підтягнута. Цікаво, як у нього тут з жертовністю? Я ще не звикла до частоти їх простору, поки не дуже можу прочитати... А, може, в нього нема думок?

– Ти що? Навіть дурні думки, але мають бути... Він же не адепт? Тим більше в період оцінки нової людини...

– Це наша країна?

– Так. Ми – Європа. Тут великий воєвода не приєднав нас до Росії чотири століття тому. Не було вбито його радника. Вони розвивалися самостійно. Всі рівні. Бідних нема. Більше того – тут центр усіх наукових досліджень. Майже нема виробництв. Чисто.

– Ти звідки знаєш?

– Може від спілкування з Гірою. Знаю і все... А що ти робиш зараз в себе?

– Іду від Макса. Він знову перетворюється на фанатика. Тільки вже нового способу мислення. Вже чотирнадцять соратників біля себе назбирав. Займаються. Був уже у трьох паралелях. Плакав потім... Його одна паралель – великий воїн, країну врятував. Тепер зациклився на своїй місії. Аби не перегнув від завзяття.

Молодий ще дуже...

– А Іван як?

– Мій товариш вірний. Хоча, починає мене часом дратувати. Чіпляється, що я відьма. Все підозрює, що я лізу йому в голову.

– А ти не лізеш?

– Гм-м. Але він про це знав. Тому хай сам справляється зі своїм невдоволенням.

– Оце по-нашому. Трохи не співчутливо, та як є... І я відмахуюся від насильницької допомоги несвідомим. Не хочеться старатись. Швидше в думках пояснюю, як треба. Так дієвіше і безпечніше. А ти комусь ще передала знання?

– Усім затриманим. Я їх бачу. Тепер там спокійно, бо всі зайняті роботою над своїм минулим. Диктатор загинув. Перестали вбивати. Вирішують, хто займе його місце. Росіяни піднялись у спротиві владі. Відмовилися від війни...

– Хтось забрав із простору свій негатив, зміг пробачити ворога. Простір заразився новими думками. Обставини перебудовуються. Війну закінчено.

– Може само?

– Ти ж бачиш, як відрізняються світи через збереження тільки одного життя? Значить і ті люди, що змінили своє відношення, більше не заслуговують на обставини простору, що були. Тому ваш світ і змінюється. Задля однієї людини може перебудуватися, не те, що через старання ста ваших соратників.

Люди снували туди-сюди. Розслаблені, не надто цінуючи те спокійне життя, яке дарували ім їхні предки. Не допускали думок, що могло бути по-іншому. Одне мене засмутило. У них не було глибини у почуттях. Все поверхневе якесь. Без болю і без великої радості. Є – є, нема – нема. Для них так добре, може і правильно. Це я надмірно контрастна, тому мені тут чогось бракує. Проблем, мабуть... Ох, все мені треба до чогось причепитися. От, натура... Лікуйся!

Ми були біля Віри, – так її звали. Ігор не зводив з неї очей. Підключилася Надія. В неї вийшло!

– Чи вміє вона готувати? Може, коли перестане малювати, то навчиться. Я забезпечений, то буде господарювати...

– Цікаво, коли він підштовхне мене до ідеї, щоб завершити картину?

А де пристрасті? Що за примітив? Я глянула на Надію. Вона думає, що вони безнадійні. Мовчить.

– Я би тут не жила, – каже наша партизанка.

– У мене також нема ідеї, щоб навернути Віру на любов і цікавість. Без цього вона точно не здолає свій шторм, – щоб він покинув її дурну голову...

– Той зі своїми блінчиками не кращий... Може їх посварити?

– Хочу побачити, як ти це зробиш. Внуши їй, щоб дала йому по лобі...

– Треба якось хитро. Точно, я буду вкладати в її вуста його думки... Ха-ха...

Надія пильно подивилася на Ігоря, а потім спонукала

Віру промовити;

– Кажеш, цікаво тобі, чи я вмію готувати їжу? Коли виникає бажання. Малювати я не покину, бо роблю це не задля заробітку. Це – сенс мого життя. Через це я тут, – Шоста сказала все це і округлила очі від своєї нетактовності.

– Що за відьма? – подумав той ошарашено, – вона виставила мене ідіотом.

– Я не виставляла тебе ідіотом, воно само.

Вони дивилися один на одного, як барани на нові ворота. Мовчали.

– От наглюча, – розлютився він у думках.

– Я ніколи не була наглючою, – сказала Віра.

Ігор зірвався, відсунув злісно крісло і вийшов. Вона кліпала очима. Забула про свою картину. Думала тільки про нього. Жалкувала, що якось образила, та не розуміла, яким чином це сталося. Тепер не заспокоїться. Хоче, щоб він повернувся. Якось пояснити, щоб їй стало спокійно. Хоче плакати від безвиході... Звинувачує себе... Побігла за ним...

– Ти ж його не знаєш зовсім, чому мучишся? – думає. – Де він? П’є воду...

Вона підійшла. Ігор дивився на неї, як на свою.

– Що би вона видала в ліжку? По-художньому? Може, хай малює. Все ж, щось нове, – його думки вже змінили напрямок.

– Чому я тремчу? – напряглася Віра. – Невже він мені не чужий? Що сказати, щоб не образити?

Надія відчувала тріумф. Більше не втручалася.

– Ідемо, погуляємо, – засміявся Ігор. Вона вдячно махнула головою... Тепер точно закінчить свій шторм, бо пережила його початок...

– Цьому просторові також потрібно розвиватися у протилежному напрямку від надмірної рівноваги, – сказала Надія, як знавець...

– Квіточки... Тепер я думаю, що сваритися потрібно, щоб не зачерствіти в радості. Абсурд якийсь...

– Вони ж не бажали нікому шкоди... Зате, притягнулися через сплеск емоцій.

– А ви з Іваном не сварилися?

– Не припиняли ще. У нас змагання по підтрунюваннях, – зовнішнє. Як перевірка кмітливості.

– І хто перемагає?

– Той, хто думки читає...

Бідний Іван!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.05.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (17.)
29.05.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Два плюси та сім мінусів брехні
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Роман
31.05.2016
Паралелі (9.)
28.05.2016
Паралелі (8.)
24.05.2016
Паралелі (7.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 27  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
27.11.2014 © Серго Сокольник
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди