Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.06.2016 18:55Роман
 
Паралелі
00000
Для дорослих (18+)
© Галина Галіна

Паралелі

10.
Галина Галіна
Опубліковано 05.06.2016 / 36524

Як зазвичай, намагаюся не влізати у тяжке. Вже знаю, що не можу цього пропустити. Треба витягати, бо можуть бути проблеми у реальному житті. Так підштовхують... Хочеться подорожувати там, де гарно і світло, де можна почерпнути позитивний досвід... Розумію, що позитив черпається із негативу. З ціллю уникнути біди. Тому підкоряюся, бо поки цього не переживу, кращого не побачу. Не перехитрю так, ніби маю іншу роботу. І покинути не можу вже...

Тут навіть не сіро, а чорно. Хай через різні частоти простору не бачу кольорів, та дух не обманеш... Жах. Як в гнилому болоті. Знаю, саме це – наша страховка від гибелі. У нас вільніше і радісніше, не дивлячись ні на війни, ні на хвороби всякі. Та сморід цей заражає всі паралелі... Минулий час. Приблизно двадцять років тому. Петербург. Ми не розпалися на частинки. Залишилися в одній загниваючій країні. Ті кусочки нашої свободи не були даровані спів дружним країнам цим простором. О-ох! Як тут тяжко! Люди, як зомбі. Перетримали у страхові і зомбуванні думки. Ні, це навіть не деградація. Бо для неї потрібно думати по-поганому... Вони відмовилися від свого вибору через зневіру у можливість іншого існування... Не можу зрозуміти... Як віл ярмо тягне.

Приреченість. Ніхто не намагається вирватися... Де люди?... Вони у тюрмах. Половина. Так і є... Влада впевнена, що задавила людину, – жирує звір. Звідти вони – жирні, впевнені у собі, наглі, – до нас і перелітають. І безнадія також... Ось, чому я тут!.. Дракона сюди треба, а не першокласника... Хіба, для того, щоб побачити це, і полюбити свій світ зі всіма його бідами.

Сьома переховувалася. Вона тільки приїхала з рідного краю до друзів... чи до таких, як вона. Щоб легше було загубитися у великому місті. У комуналку якусь. Я досі не можу зрозуміти такий тяжкий спосіб проживання різних людей під одним дахом. Хто його запровадив для блага всіх? Чому він прижився, якщо це психологічна катастрофа? Знаю, нема куди було запхати всіх бажаючих жити по-панськи у престижному місті... Доволі погана смішилка... Свій дім у чужому домі. Та, хто там думав про зручності... Поділилися, а там вбивайте один одного, – і так приречені без спокою від невдоволення. Те, що звірям і треба. Все по плану. А у цьому світі для влади це дуже зручно. Можливо, і у нас це було основною ідеєю слідкування за людьми. 

Вона швидко піднімалася сходами, ледь встигаючи за якимось чоловіком. Зайшла в кімнату. На меблях чомусь білі простині... А, це господарі у від’їзді. Ні, не на курорті, – у в’язниці. Кімната залишилася за сином, який їм потрібний. Не знаю навіщо. Може для страху батька. Він десь у них, хоча не засуджений... Тут же небезпечно... Потім розумію, що якраз сюди вже приходили. Пару днів є, поки інші місця перевіряють. Сталінізм явний. Може і гірший. Головному звірюці тут ніхто не співає пісень. Диктатура не приховується благородними лозунгами. Правда відома усім для страху. Кількість страчених і затриманих регулярно повідомляється по загальним телеканалам. Справжнє рабство. Без права запитання. Без виборів про людське око. Про це вже ніхто не дбає. Народ в надійному зашморгу. На волі залишилися боягузи і підлабузники. Головне правило влади – « веками лобзать чело – человек » навиворіт по складах.

Моторошно… Особливо, коли пам’ятаєш про ідею диктатора Росії повернути історію до такого самого існування, як у цьому світі. Скільки крові йому ще потрібно? Цікаво, чи сьогодні існує ця паралель... Мене закинуло сюди, у точку розгалуження... До якого майбутнього? Невідомо. Відчуваю, що зараз відповіді не отримаю. Знаю правило – це впливає на нашу паралель. Значить, у майбутньому вони ще є... Тільки в якому стані там люди, і що вони нам посилають? Треба щось знайти сьогодні... тут.

Пора іти на контакт. Молода дуже. У цьому віці до мене приходила наша Богиня. Може і до неї також. Я тоді злякалася. Вона може бути не готова. Хоча, такої небезпеки я тоді не переживала.

Сьома схилилася над якимись кресленнями. Ого! Розрахунки нового виду енергії. Накшталт вічного двигуна з одноразовим зарядом для запуску. Чудненько. Тепер звірі будуть ще багатші, якщо знайдуть її. Що це може дати її людям? Хіба їм дадуть про це знати? Чиїм досягненням стане? Куди може долетіти така бомба? Що???... Сто процентів, вони ворогують з усім світом... Мама...

Хтось біг по сходах... В кімнату влетів грузин.

– Збирайся... Зараз підірвуть будинок.

– Хто? Навіщо?

– У них є інформація, що тут є сильна зброя. Світового рівня...

– Це не зброя...

– Хай краще так думають, а то світ знищать. Може спалиш?

– Люди мерзнуть, запаси топлива зірвані. У нас катастрофа...

– Не така, як може бути. Вони не дадуть її людям. Продавати будуть втридорога, а тебе розстріляють... Яка ти дурна... Тобі не дозволять слова сказати. Всіх нас підставиш. Згадай Чечню! Половину вирізали. Естонію...

Оксана плакала. Не слабенька, ні. Вирішила не палити свою надію. Акуратно закручувала у тубус. Зверху натягнула просалений продуктовий пакет. Замаскувала, називається... Вперта. Не слухає порад. І мене не послухає. Їй диво потрібне... Хто би допоміг? Гіру чіпати не можна. Катерина не буде насильно внушати. Онія і Надія. В Надії своя війна. Онія не любить неприємного простору. А Богиня? Чого ти не допомагаєш ніколи? Що? Як – завжди? Це ти направляла хід моїх думок? Тоді продовжуй. Ні тебе, ні мене вона не почує. Зроби їй сон на яву, як мені колись.

– Це зараз для тебе – колись. А тоді це було сьогодні.

– Вважай, що я не заплуталась. Ти ще тоді врятувала їх паралель? Вона тебе побачила і не злякалася?

– Тоді я тільки зв’язала точки переходу між світами для тебе з майбутнього в минуле. Де сьогодні Оксана.

– Я бачила тебе в минулому своєму, а не тут.

– Так і треба було. Щоб ти потрапила в цю паралель саме зараз, до того, як її піймають на виході з будинку. За цим піде світова катастрофа. У цієї паралелі більше нема шансів на спасіння. Я не можу віддавати накази. А ти можеш попросити наказово. Людям більше прощається, бо несвідомі. Шукай вихід. У вас майже однакові земні характери.

– А ти можеш, як наша Надія, думки передавати?

– Шуткуєш? Я можу навіть жареного гуся матеріалізувати.

– Чого ти ніколи до мене на вечерю не заглянеш з гостинцями своїми?

– Пустощі. Надмірна опіка не допускається. Ти сама можеш, – як захочеш не диво бачити, а віру свою закріпити.

– Яку віру? Що, я вже бог?

– Не сміши мене у відповідальний момент.

– Тоді давай, послужи мені телефоном. Повертайся в той момент, коли вона піднімається сходами. Ще буде пів години. До речі, я думала, що у богів нема почуття гумору.

– Інша справа... Гумор є, тільки добрий, без насмішок. Емоцій бракує...

– Я навіть не дуже впевнена, чи хочу бути богинею без емоцій.

– Можеш сама створити новий різновид.

– О! З тобою можна розмовляти...

Ми опинилися до того часу, коли вона заходила у будинок. Я роздивилася всю сірість. Про людей справді ніхто не дбав. Сірі обшарпані коробки. Перед ними поламані старі дерева. Болото, ями. Якийсь чоловік продає сигарети з прозорої коробки. Дітей не видно. Де діти? Вдома безпечніше. На вулиці може бути погоня. Вони не зважають на сторонніх, в тому числі і дітей. Не дивно, якщо хочуть будинок підірвати, не оголосивши жителям про виселення. Звичайно, тоді ж ворог народу може втекти. Зовсім у стилі спецслужб, які і у нас правлять балом.

... Іде. Окуляри. Як шпіон. Голову опустила, спішить. Я не гаю часу.

– Привіт, не лякайся, ти нікого не побачиш. Я телепат. Розмовляю з тобою думкою. Не зупиняйся, проходь мимо будинку, біля якого тебе чекають. За ним слідкують. Про креслення знаю. Ти не слухаєш друзів. Вони праві. Твоє відкриття не для сьогоднішнього часу. Ти все зможеш повторити, коли зміняться обставини. А тепер повинна знищити усю свою роботу. Іди прямо.

Оксана ішла, як паралізована. Я відчувала її переляк. Через тридцять метрів вона помітила шпигуна. Зібрала себе миттєво. Пішла спокійно. Переконалася.

– Хто ви?

– Обманювати я не можу, а правда зараз тобі буде недоречною. Спочатку треба оминути небезпечне місце. Сядеш на лавочку біля скверу, з журналом. Там поговоримо.

– Ще одна проблема не забарилася... Я не знищу. Це для людей.

– Всі бомби для людей.

Вона сіла на лавку. Місце зустрічі змінити не можна. Навколишня обстановка нагадувала чимось цей старий фільм. Я вже стала бачити зелену травичку. Квіти біля пам’ятника якомусь дядькові. Напевно їхній бог, як у нас Ленін був, чи Сталін, чи Путін в Росії зараз..

Я через нашу богиню передала образно всю інформацію, яку знала. Оксана дивилася на журнал, майже не дихала. Зарано їй. Та виходу іншого не бачила. На диво, через хвилину вона підняла голову і сміливо дивилася в даль. Не боялася. Що робить з людьми випробування небезпекою! Я би в її віці запанікувала. А тут – як та, що чекала свого сина. Неймовірно. Вік справді не грає ролі, коли серце сильне. Вона думала, де має спалити своє відкриття...

А я гадала, скільки їй ще бігати... І чи жива ще та паралель сьогодні. Може колись попаду туди... Знаю, що впізнаю її. Можливо, вона мені допомагає зараз.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.06.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Планування майбутнього
08.06.2016 Публіцистика / Політика та суспільство
Спадок (23)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Роман
15.06.2016
Паралелі (11.)
05.06.2016
Паралелі (10.)
31.05.2016
Паралелі (9.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 26  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.03.2015 © Вікторія Легль
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди