Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.06.2016 12:27Політика та суспільство
Про війну  Про сучасність  Про політику  
Спадок
00000
Для дорослих (18+)
© Галина Галіна

Спадок

23

Бути чи не бути

Катарсис -- несвідоме.
Галина Галіна
Опубліковано 08.06.2016 / 36548

 

Ви вже здогадалися, що наступне прощення наше голубого кольору. У фізичному тілі воно асоціюється з районом горлової області. Це творчість для нашої мови, для доброго слова, для пісні. Через горлову чакру ми переносимо у реальність наші думки, емоції і почуття... А також сумніви і критику, якою можемо вбивати собі подібних. Тих, зокрема, хто думає і мислить не так, як ми. Калічити ми можемо словом і закликами до ненависті інших. Перекрутити любу подію навиворіт, але і врятуватися можемо через слово своє. Маніпулюють людиною звірі тим словом, відколи ми перестали відчувати один одного і розпорошилися. Воно формує думку мас і зовнішню поведінку та відношення до всього, поверхнево. Богами звірі стали керувати через слово, приспавши думку самостійну. Перекрутивши цінності і напрямки нашого розвитку. І словом зупиняють всіх, хто вибиратися з болота пробує. Тому для нас є необхідним заволодіти знову своїм словом. Тим, що є людське. Яке веде до об’єднання і поваги, а не до розбрату та нехтування інших. Бо думаємо ми також словами, поки що. Якщо повернемо собі його, то мислити вже зможемо образно. Це мислення може створювати обставини, зцілювати себе та інших. І не підвладне чужинцям воно, а тільки богам. Тільки добро може творити, в якому Всесвіт зацікавлений. По-іншому, не дасть енергії для реалізації, бо і сам єдине з нами тіло. І не даремно агресори наші бояться чистих думок наших, бо знають, що так ми з’єднатися можемо з нашою Матір’ю і всесильними знову стати. А наше спільне слово, – це наша воля, наказ. Якщо сказано нами буде з вірою, то так і буде. Тоді буде воля...

По аналогії повітря – це інформація, яка заходить в нас, обробляється і виходить уже в своєму баченні. Якщо сприйняли ми її невірно, то дух наш повідомляє про це через фізичне тіло. Проблеми з дихальними органами, від вірусів до кашлю, говорять нам про невірну трактовку якогось послання. Якщо задати можете собі питання направляючі, то самі вичислити зумієте, за що це вам. Записуйте спочатку, бо швидкості відповідей відразу не сприймете. А так простір почекає і відповідь від вас вже не втече.

Зуби наші також знаходяться в тій самій області, що горло. Це інструмент, яким ми переробляємо їжу. Тобто для душі нашої – спосіб сприйняття інформації, вміння правильно її переробити для свого розуміння. Якщо вони псуються, то реагуємо на все агресивно, без аналізу для чого це нам. Не вірні висновки робимо у сприйнятті того чи іншого явища, яке нас супроводжує. Не може інструмент наш витримати того, як харчуємо себе. Не виказані образи для зубів наших – інфекція. Задавлене слово, – також. Могли багато речей в житті змінити ми словом теплим, та не стали співчувати.

Зараз наше завдання – звільнитися від нав’язаних думок про відокремленість проблем усіх народів. Не багато і не мало, а саме – потрібно об’єднатися нам з ворогом! Ми – єдине тіло, хто би нам про що не говорив. Інакше – ми черв’як. По-іншому відродитися не зможемо...

Попрошу тільки не мислити зараз чужими думками. Не закликаю я кричати про наміри наші. Уявною є боротьба єднання, сильнішою, ніж всяка земна зброя. Заразити простір лише потрібно чистими думками.

Як я втікала від цієї теми! На початках писала у чорному варіанті. А потім пропускала, боялася осудження і протистояння. Та, куди тепер правду подінеш, якщо гризе мене слабість моя... Хай буде так!

Я западенка, і в нас москаликів не люблять. Так склалася історія мого народу. За дії влади пожинає нелюбов до себе весь народ російський. І ненавистю нам і повертає. Простіше простого. Як у маленькому варіанті – два ворогуючі сусіди. Нема кінця, бо пам’ятаються образи... Безперервне коло. Цікаво, як зреагував би росіянин, якби до його оселі вдерся сусід з рушницею наводити порядок? Чи зовсім вже нема чим думати їм? Що сталося з таким широким серцем їхнім? Питаєте зараз, чому я такої думки про ворога нашого сьогодні? Бо відчувати вмію справжнє серце, а не таке, що зверху показове.

Дідусь моїх дітей був росіянином. У жилах половини українців тече російська кров. Не можемо ж ми відвернутися від свого минулого навічно? І треба якось думати почати, щоб діткам нашим не соромно було за зміст своєї крові...

Почну здалека... Я вчилася у Петербурзі. Люблю це місто навіть не за його красоту, а за зміст людей у ньому. Благородні, правильні, розумні... Мова не йде зараз про тих, хто жертвою є звірячого мислення. Вони все рівно колись докопаються до власних відчуттів, коли вільними стануть. А поки, – співчуваю їм і нам, бо роздирає лють до собі подібних. З нами вони в одній пастці...

Коли ми були молоді, то перспектива бачилася всім у майбутньому. Разом жили і навчалися, гуляли і сміялися. Єдині були цілями своїми. Білорус чи українець, росіянин чи казах, татарин чи естонець, чи грузин, – не пам’ятаю я, щоб відрізнялися ми духом. Поважали всіх... Яку ж роботу звірям треба було проробити, щоб нас заставити забути про повагу! Ви здогадалися, чому ми жили в мирі? Бо не було нам діла до політичних сварок. Ніхто й не думав царювати над кимось іншим. Ніхто нікого не попрікав і не показував, як треба... А коли пробував хто таке робити, то розумів помилку потім. Мова йде тільки про відносини людські, про перебування представників народів різних під одним дахом. Це було, коли спали ми свідомо у в’язниці. Все-таки добріші були один до одного. Допоки не з’явились лідери, котрі правити народами захотіли «справедливо». Щоби пани були і васали, слухалися всі і поважали, не суперечили, осудженням надуманим і лютею жили. Тоді – він цар. А всі кругом – раби. Та не можливо над думкою панувати, а тільки мішок на голову накинути. Бо звір не може вбити бога. І панікує, кінець чує...

У тій країні тисячі думок є різних. Тільки не знаємо про них, бо нам не кажуть всієї правди, як і їм про нас. Владні кола нам голови закружили у ненависті лютій. За гроші свої бояться, а що нам до того? Хіба за спокій наш колись багаті дбали? Лише свої в них цілі... Театр. Вірити я хочу, що і в Росії сьогодні брати наші, хоча і покалічені багато з них.

– Вони ж не хочуть звільнити себе від Путіна!

– Не Путін це, а звірі в ньому. Не він, так інший, керований продукувати насилля, смерті, розбрат в світі. Це все продумано не Світлом. А робиться, бо ви є вільні! Не стали битися із Тьмою, що захворіла. Ми розділилися думками, забули єдності всю силу. Не знаємо Землі подяки, бо губимо її щоднини. Народ тирана тим є сильний, що добрий, простий і ранимий. І гордий в міру, і – як діти, довірливий. Тільки не пам’ятає великодушності своєї зараз.

Всі сили зла сьогодні там зібрались – згубити народ, тираном приспати. Нема чарів, що сковують людей навічно. Єдині ми під небесами. Незламні, дух не вбити. Відмовимось від брата, як від себе, – принизимо себе довіку.

Тоді нам не воскреснути. Ми вільні в виборі своєму...


Ви бачили тих двох героїв із Росії – 76-річного мужчину зі супутницею своєю? Удвох вони боролися за свій народ, з плакатом серед звірини стояли. Ганьбили їх і поливали лайкою, а ті не здалися. Я дякую їм за ту силу, що мають вже. Горда за людство. Не думали вони про свою безпеку, а за країну вболівали. За те страждали, що велич їхню приспали словами влучними. Вони люди, що мають свою живу думку, виключену з дозволених правил. Їм не байдуже те, що це не чесно – заборонити думати по своєму. Чому не можна виражати сумнів у правильності правил? Від кого правила такі, що заставляють замовчати всякого, хто думає не так, як всі? Щоб, як раби...

І чи несуть обіцянки і розказні царя величність своєму народові? Чи відвертаються від них народи інші? І чи щасливим себе почуває народ великий? Чи, як і наш – страждає потихенько... Бо через царя свого Росія зараз мир сіє по планеті із попелом і кров’ю вперемішку... Чи гордий діями своїми сьогодні той народ? А що, коли уся величність їхня заснована на тому, що не спокійні, дратівливі, роздерти лиш за батька свого? Чи батько він їм? Солодкими речами гординю їхню роздуває, принизивши усі народи. Щасливий він? Та ні, бо мало йому, мало крові... Хоче ще... Хто він?

А справжній батько у Росії – той воїн, що один стояв у морі злому. Він захищав людину в кожному із нас – в мені, у моїх дітях, і у ваших. Сміливістю своєю рятував усіх. Полетіло його світло так далеко, що погрозами вже не піймати. І небеса здригнулись – так ось вона, – Людина! Тепер усі крупинки смілості в країні неосяжній підтягуватися стали у велику хвилю. Не стримати вже страхом. Це почалось.


– Чому ти вболіваєш за Росію? Невже забула, скільки горя завдали злодії ті люті матерям нашим? Скільки слізок пролила дитинка за батьком своїм, що помер? А та образлива брехня, що ллється вустами їхніми безперестанку? Хіба не вони всю кашу заварили, щоби принизити нас? Щоб ми рабами стали і слугували їм довіку? Як можеш ти забути, що посягнули вони на наше право вибору? Навіщо нам прощати їх?

От в цьому й вся проблема наша. Бо не народ нам правила диктує. Він, як і ми, є жертва влади. Ми одинакові по суті. Нас також обдурили ті, кому повірили ми. І далі дурять. Ми терпимо, і вони терплять. Ми невдоволені, і вони. Ми ненавидимо їх, а вони нас. Так будемо бігати по колу знову. Зупинимося трохи і подумаємо.

– Як зупинити це безумство?

– Одна людина не має тої сили, що мають дві. Боротися зі злом вдвох легше.

– Зло – не людина. Чим маємо боротися?

– Думками, звісно. Не перескакуй з теми. Пробачити в думках спочатку треба.

– Нелегку маю я задачку. Війни завше закінчуються поразками для обох країн через жертви людей безцінних. Через попрікання і нелюбов, що заставляють нас топтатися в болоті. Затягує. Потрібно вибиратися... Чим таке ми заслужили?

– Тим, що сильні й добрі.

– Так, не всі ж?

– І там не всі бажали лиха світу. Там навіть більше тих, хто заслуговує на прощення, бо небезпечно їм. 

– А все-таки, чому саме ці дві країни?

– Лиш дві країни, духом об’єднавшись, зможуть побороти лихо. Ви зв’язані незримим ланцюгом. Як там розвидниться, то і у вас буде спокійно. А, не пошлете їм свою любов братерську, то і самі пропадете.

– Все те саме, що у ситуаціях дрібних щоденних. Тільки масштаб тут більший, і крові більше, і насилля. Я уявити можу, скільки чорноти над нами. Прощення через це і є таким важливим, бо перекрасить небо в голубе. Якби ж змогли! То що було би?

– Розійдуться тоді хмари. Світло засяє. Тепло до вас повернеться. Планета оживе, бо сили не буде витрачати на ваше спасіння. Сходинку нову ви здолаєте для воскресіння свого. А тоді згинуть тирани, бо не буде народ ділитися більше з ними силою своєю. Душі очистяться. Зрозуміють всі будову світу, знання повернете. Як єдине тіло знову станете. Нові таланти у людей з’являться. Зцілювати себе зможуть. Нові енергії відкриєте. Краще життя почнеться для всього людства. І буде загальна віра у силу людини. Згадаєте себе.

– Заради такого можна постаратися...


Пробачаємо, братів наших і сестер. Давайте разом майбутнє наше творити для себе і дітей наших. Піднімемось з колін. Немає небезпеки в єднанні думками. Бо вам, як нам потрібна воля. Щоби не керували нами нелюди і не обкрадали. Щоби поважали наше слово... Щоби не посилали на загибель дітей наших. Не станемо ми більше ростити зло в нашому полі. Хай буде чистим...


Високопарно, знаю. Це – щоб надія проросла. А потім – віра буде. А далі –і любов до кожного, як до себе самого.

Як думаєте – ви зможете відкрити п’яту чакру свого тіла? Тепер це вже не є настільки складно, як колись. Бо світ пішов назустріч нам, полегшуючи задачу. А ще сотні років тому цього потрібно було добиватися усе життя адептам. Посвяченим у таємниці потрібно було бути. Не кожному давався такий шанс. Часи змінилися, все змінне. І погляди свої також мусимо змінити. Бо нема в нас більше часу на потім... Інакше, – так, ніби у гарячці, – не підштовхували би нас до перемін. Не бійтеся. Страх – поняття не людське. Тільки інстинкти рахуються. Все інше – не з нашого простору, нав’язане несвідомим нам.

Коли знищимо військо вороже в думках, тоді і заговорити зможемо. Страх зникне перед словом правдивим. Бо нікому буде на нього нападати. І як вилетить воно у світ, тоді ми відчуємо силу свою в реалі. Бо навіть таке прощення – це квіточки ще. Є ще складніші речі...


Ти чуєш тільки те, що хочеш чути, 

Бо, коли б ти думати почав, то зрозуміти мав би, –

Як оправдовує себе хто, ставлячи брата в провину, –

Це вже не правда.

Причина в його нелюбові.

Не зацікавлений ніхто з людей (не звірів)

У розповсюдженні ненависті і зла.

Сама людина чує ваду за собою, 

І знати не хоче, чия тут вина...


Не можете ви зупинити насилля над собою?

Змінити світ бажаєте, не маючи наснаги себе змінити?

Це – неможливо. Такий план.


Скільки би хтось не міняв вас насильно, 

Не буде мати це дії вічної.

Людина вільна завше, якщо вона – Людина!

Щастя її не залежить від іншого.


Допоки думкою своєю не приєднаєте себе до тіла всього, –

То, доти ви – одинокі...

Не попрікайте брата свого, бо він – є ви.

Його ненависть – ваша.

Вам з нею жити, поки не перетворите її в любов...

Можливо, брата ви земного колись покинули

І відвернулися від болю його.

Тому і захворів без допомоги вашої.

Тепер страждати маєте від нього через те, 

Що ви не вірите у єдність вашу в хвилину тяжку.


Якщо зумієте пробачити ви когось, 

То забереться він із вашого життя.

І Сонце зійде.

Інша половина вас чекати буде

у тому самому чи іншому якомусь...


Не підкоряйтесь чужій волі, бо не почуєте свій голос.

Не бійтеся творити нове.

Зупинка ваша – це є смерть.

Нема просвіту там, де стоїте.

Бо Всесвіт рухається, і за ним ідемо.


Коли радіти зможете величністю своєю, –

Мовчати вам захочеться від щастя того, що обіймає вас...

Під небом голубим засяє зірка ваша.

Тоді ви звільнитесь.

Такими станете, як і колись були...

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.06.2016 Проза / Роман
Паралелі (10.)
09.06.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (24.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.07.2014 © ГАННА КОНАЗЮК / Політика та суспільство
Путлеролюбцям
04.02.2014 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
ПОЛЮС ЗЛА
12.01.2014 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
Українська толерантність, або хто робив Голодомор?
07.12.2013 © Тетяна Белімова / Політика та суспільство
Два Майдани – два серця України?
13.11.2013 © Оля Стасюк / Політика та суспільство
Фантазія на тему деморалізації українського суспільства
Політика та суспільство Про політику
08.06.2016
Спадок (23)
23.05.2016
Навіщо дертись туди, куди нас не кличуть...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 43  Коментарів:
Тематика: Публіцистика, Політика та суспільство
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
10.07.2013 © іміз
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди