Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.06.2016 16:28Повість
 
Дзеркало для Бога
10000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Дзеркало для Бога

Глава 6
«Всі проблеми людини полягають у тому, що інтуїтивно вона усвідомлює свої приховані ресурси, але не наважується скористатися ними».
(К. Кастанеда, «Сила безмовності»)

«Намагаючись проникнути в цю таємницю, прийдеш тільки до таємниці... Вихід - народження. Вхід – смерть».
(Лао-Цзи, «Трактат про шлях і потенцію»)

«Чітко визначити межу, що відокремлює звичайне душевне захворювання від демонічної одержимості, важко... суть більшості психічних патологій багато в чому залишається загадкою».
(О. Мень, «Син Людський»)
Меньшов Олександр
Опубліковано 14.06.2016 / 36615

Роботи вдома непочатий край. Прямо Клондайк. На кухні, наприклад, підтікає кран - його треба глянути. Дружина просила позамітати в кімнатах, пил протерти з меблів. А ще взуття у Олешика продірявилося. Телевізор, чорна наволоч, теж не фуричіт і потрібно викликати майстра. Плюс з десяток інших дрібниць і вийде дуже приємний букет робіт.

І так кожен божий день. Так все життя. Турботи викрадають весь час, і не залишається ні хвилини для душі. Його ледь-ледь вистачає на сон. Та й той не завжди буває приємним.

Сухов виглянув у вікно. Надворі накрапав дрібний дощик. Погода геть зіпсувалася. Начебто середина літа, а виглядає все як середина листопада.

Жора знову розкрив Хафіза і в десятий, чи в сотий раз прочитав незрозумілий бейт:

 

Хотів я таємницю таємниць прознати, але вогняний меч

Блиснув в руці невідомій, вриваючись у мої груди немов смерч.

 

Сухов зітхнув: «І що тут думати?» Коментарі до цієї газелі говорили, що вона пройнята містичної символікою, коранічною космогонією. А даний бейт, судячи з усього, натякає на неможливість проникнення в божественну таємницю за допомогою розуму.

-А що тут моє? - Жора відклав книгу в сторону. - Де тут я?

Він закрив очі і спробував розігнати всі думки.

Робити абсолютно нічого не хотілося. Лінь-матінка панувала в усьому тілі, навіть в мізках. Якби природою не був закладений незалежний контроль над функціонуванням тіла, то Сухов сьогодні б помер від ліні і апатії.

В голові повільно варилися думки, які, немов бульбашки, спливали до поверхні свідомості, лопалися, народжуючи дивні, часом дурні фантазії.

Ось і зараз Сухов уявив себе на прес-конференції: «Припустимо я... міністр. Або віце-прем`єр».

-Пан Сухов! Пан Сухов! - перекрикував своїх колег якийсь допитливий журналіст.

Він нахабно пер через охорону, розмахуючи мікрофоном, ніби мухобійкою.

-Як ви ставитеся до нічних подій? - заволав він.

«А я йому відповім... е-е.., - Жора примружився. - А в якому, кажу, контексті ви хочете почути відповідь? З точки зору медицини? Може, філософії? Релігії?»

Збентежений журналіст задумається.

Разом з ним задумався і Жора: «Чорт його знає, в якому плані... контексті». Він і сам толком не знав, що відповісти.

-Не зрозуміло, - знизував плечима Сухов. - Не зрозуміло. Присниться всяка нісенітниця, а потім гадай - знамення це, або марення. Маски якісь...

Якщо «поїхав дах», то, мабуть, настав час звернутися до лікаря. Хоча звертатися і так треба: щоночі кошмари. Чи мислимо так жити!

-Напевно, я стаю божевільним. Параноїком. Або цим... шизоїдом, - Сухов глянув на себе в дзеркало, але тут же захитав головою: - Лізе ж в голову! Все це дурниці. Дурниця. Ти б ще, Жора, послався б на демонів. Ха, одержимість! Смішно. Ти зі своїми «Записками» точно скоро «поїдеш».

«Хоча звідки мені знати? Симптоми-то мені невідомі - може, я вже давно тю-тю», - тут йому згадалося, що він колись в одній науковій книжці (чи то був журнал) вичитав, ніби всі люди до єдиного з’їхали з глузду, правда кожен на свій манер.

Дійсно, - міркував Сухов, - що приймати за норму, шаблон? Соціально стійкий тип, що дотримується правил поведінки та законів, і що навіть в помислах своїх не відступає від них ні на йоту. Чи є такі люди?

-Сумніваюся, - Сухов сів навпроти дзеркала: роздумувати вголос, дивлячись на своє відображення, було дуже зручно. - Правила - це закони, рамки свободи. І, начебто, вони значаться як добровільно прийняті, але виконання їх обов`язково і строго карається в іншому випадку. Звідси висновок: всякий, хто перетинає ці рамки, автоматично стає ізгоєм... божевільним... Господи, що за чортівню я несу? Почав з нічних кошмарів, а закінчую...

«Боже! Ти знаєш безумство моє, а гріхи мої перед Тобою не сховані від Тебе».

Обличчя в дзеркалі посміхнулося. Чомусь відразу на думку спали роботи Фромма.

«Людина, - писав він, - перестає бути сама собою, вона повністю засвоює той тип особистості, який їй пропонують моделі культури, і повністю стає такою, як інші, і якою вони її очікують побачити».

-І це, по-твоєму, теж дурниці? - запитав Сухов у відображення. Чи то воно запитало його. Тут Жора чомусь заплутався.

«Цей механізм, - продовжував тараторити Фромм, - можна порівняти з захисним маскувальним забарвленням деяких тварин. Людина, яка знищила своє «я» і стала автоматом, ідентичним з мільйонам інших автоматів навколо неї, не відчуває більше почуття самотності та тривоги. Однак ціна, яку вона платить, велика - втрата самої себе».

-Чув, що розумні люди кажуть? Ось так то! І не сперечайся.

Сухов розсміявся: однак весела ця справа - говорити з самим собою. Він ще сміявся, коли відчув, що хтось на нього дивиться. Пильно дивиться. Заглядає в душу, і це не красне слівце.

Жора злякано озирнувся: нікого немає. Фу, ти!

І тут думки асоціативно ковзнули до маски. Тоді при зустрічі з нею були аналогічні відчуття.

Не хотілося вірити, що зустріч все-таки була наяву.

«Адже це був сон, і ні що інше! - вирішив Жора. – Бо у житті я навряд чи піддався би такому безпричинного страху, який мене тоді охопив».

Уві сні він відчував себе незахищеним, позбавленим броні тверезої самооцінки, впевненості в своїх діях і можливостях.

Сухов відволікся. Адже справа навіть не у снах.

«Хіба це зараз головне?» - Жора дивився в дзеркало до різі в очах.

-Не те. Зовсім не те.

Дверний дзвінок розірвав нитку думок. Чомусь відразу розболілася голова. Знову та тупа голка.

-Нудьгуєш? - на порозі стояв Гнатович зі своїми шахами. Він, напевно, не розлучається з ними ні вдень, ні… в ліжку. - Як говорили древні греки: «Хто ходить в гості вранці, той... отримує по рогам».

Гнатович зареготав.

-Заходьте, - кивнув головою Сухов. - А стародавні римляни стверджували, що хто рано встає, тому і карти в руки.

-Партію? - захитав дошкою Гнатович.

-Можна і спробувати.

Вони присіли за кухонний стіл, і почали розставляти фігури. Розіграш кольору приніс Сухову право другого ходу.

-Твоє обличчя, - заговорив Гнатович, починаючи партію, - останнім часом стало носити відбиток глибоких роздумів. Хоча...

-Продовжуй, - Жора поки слухав неуважно, все більше розмірковуючи про дебют.

-Хоча як на мене, я б сказав, що ти клубок протиріч, - зовні здавалося, що Гнатович зовсім не цікавиться ходом гри.

-Кожна людина - клубок протиріч. Як там кажуть: єдність та боротьба протилежностей...

-Згоден, згоден, - дід чомусь пішов конем. - Але ми говоримо про тебе. Світ твоїх мрій і світ повсякденності розділені... Невірно висловлююсь. Я б порівняв світ твоїх мрій з невеликою кімнаткою, де красиво укладені на полички мрії. Ти іноді заходиш туди, щоб помилуватися ними, немов музейними експонатами. Або, скоріше, реліквіями. Святими мощами. Прикладаєшся до них... Для тебе ці мрії так і залишаються мріями. Ти не віриш в те, що в житті їх можна реалізувати. «Це пусте заняття», - кажеш собі. Витреш іноді пил зі своїх «експонатів», а, може, додаси нових, або підлатаєш старі, і знову виходиш у світ повсякденності, замикаючи комірчину на п`ятитонний амбарний замок.

«Чому він про це заговорив? - Сухов трохи відкинувся назад і втупився в Гнатовича. - Хіба був привід для подібної теми?»

Очі Жори стали зовсім непривітними, немов колючки африканських акацій.

А Гнатович, як і раніше, щось розповідав. Незрозумілим чином він пов`язав «кімнату» з якимись магічними фазами і не менш загадковим аутизмом, при цьому, не поспішаючи, переміщаючи свої фігури по шаховим клітинам. Ось він «з`їв» туру, «замкнув» коня. Фінал мого програшу був неминучий.

Сухов і сам не розумів, чого раптом розлютився. Дід замовк і підняв очі на Жору. Той почав було заперечувати, і раптом осікся:

-Ось якби...

Його очі знову натрапили на дзеркало.

Стоп! Стоп!.. Мозок жадібно забився, вражений раптовим осяянням. Жора встав і майже підбіг до дзеркала. Палець повільно обійшов контури обличчя.

Так, ось же вона, маска! Ось чому вона здавалася такою знайомою!

Сухов не поспішаючи повернувся на місце. Гнатович посміхався, і весь час жартував про неголену фізіономію.

Маска, а я тебе знаю. Тепер знаю. Якщо видалити з обличчя шкіру, задубити її, то ось тобі і буде той нічний відвідувач-біс.

Та ні, я ж уже вирішив, що мене ніхто не відвідував. Ніяка маска не з’являлася.

«Чи не стаю я параноїком?» - подумалося Сухову.

І точно, чим тобі не типовий нав`язливий стан. Постійні сумніви - раз, хворобливі думки - два, а ще недовірливість. Це ж явні симптоми психастенії.

Сухов розсміявся. Прямо фобія якась. Боязнь збожеволіти.

-Жора, не бійся!

-Ну звісно, «не бійся». А маска?

-Легко пояснити: ти занадто багато читаєш книг і приймаєш їх тексти буквально. Я маю на увазі слова Юнга про запроваджений ним термін «маска». Це матеріалізація…

«Ні, а якщо дійсно, я божеволію? - Жора насупився. - Припустимо, що це божевілля викликане органічним захворюванням. Адже майже постійно ниє ця тупа голка дивного болю... Може це пухлина?»

Від подібної думки навіть в жар кинуло. Стало так страшно, що на секунду-другу паралізувало всі члени.

«Ні! Ні! Ні! - Сухов насилу взяв себе в руки. - Це я сам собі придумав! І крапка! Досить про це».

-Таке відчуття, що тебе постійно щось зсередини гризе, - голос Гнатовича повернув Жору на землю, руйнуючи ефемерну споруду міркувань.

-Хіба?

-Мене часом відвідує саме така думка.

-Видно, в ці моменти я заходжу в свій «музей», - Сухов спробував якомога природніше і м`якше посміхнутися, мовляв, пусте, не варте виїденого яйця. Все в порядку.

А сам тим часом подумав, що, мабуть, треба припиняти заумні бесіди з самим собою, а то так, чого доброго, станеться розщеплення особистості.

Боже! Ти знаєш безумство моє, а гріхи мої перед Тобою не сховані від Тебе...

«Шизофренія, - Жора трохи не сказав це слово вголос. - Цікаво, а у Бога не бувають психічні хвороби? Може, Сатана - частина Його свідомості, яка просто відчепилася від неї? Тому добро і зло на землі існує, бо Бог не в змозі зібрати Себе в одне ціле».

За такі гіпотези в церкві віддають анафемі. Домінат Бога незаперечний, а диявол... це всього лише... всього лише... А хрін його знає, чесно кажучи.

-Гнатович, а ти віриш в загробне життя?

-Ооо, голубе, куди тебе занесло! - дід посміхнувся.

-І все ж?

-Ні, не вірю. Не хочу вірити. Мені і земного життя вистачило з надлишком. А воно, повір, було не цукор, і навіть не кислий борщ. Не вистачало ще його сьорбати і після смерті... Так хоч якийсь спокій. Лежиш собі, розкладаєшся, і в вус не дуєш. Ось пам`ятаю... А у кого ж я це читав? У Демокрита, чи що... Коротше, він стверджував, що душа смертна і знищується разом з тілом, тому, як і розум та душа - одне і те ж. Ось так-то!.. Тобі шах!

-Мггг, - Сухов зачухав потилицю.

Якщо вже почалися міркування про такі високі матерії, то і мені не слід в грязюку обличчям ударяти:

-А Геракліт казав, що людей після смерті чекає те, чого вони не очікують і навіть не припускають.

Гнатович не підтримав цей словесний бій.

Несподівано для себе Сухов з повною ясністю відзначив той факт, що присутність діда його дратує. Манера говорити, рухи, в`яла фізіономія з червоними прожилками, драглистий погляд. Все це разом із палаючим вогнищем болю в голові пробуджувало злобу. Натура Сухова повільно закипала.

А ще запахи. Тисячі дрібних запахів: деякі з них були все-таки приємними, але от інші народжували масу неприємних асоціацій.

Сухов не витримав і скривився. - Гидко.

-Чого це він так голосно говорить? – похмуро бурчав Жора. - Не можна хоч на півтону нижче?

Голос Гнатовича нагадував дикий вереск недорізаної свині. Ніби він стоїть серед працюючих верстатів і намагається докричатися до співрозмовника.

Дивна річ, але і всі інші звуки почали здаватися надзвичайно гучними. Гудіння холодильника, наприклад, нагадувало звук винищувача, що злітав з аеродрому. Шахові фігури ковзали по дошці, ніби ті авто, що різко гальмували перед перешкодою.

Біль посилювався. І знову Сухов подумав про пухлину. Раптом воно так і є?

Я не хочу вмирати! - мало не закричав він. І тут же присоромив себе: - Істеричка! Досить, досить вже...

І тут біль відступила. Її місце зайняла порожнеча.

-Шах, а за ним мат, - холодно оголосив Сухов.

-Я-як? - Гнатович судорожно проковтнув слину.

Він тупо дивився на дошку, не розуміючи, як це могло статися. Тільки що вигравав і на тобі.

А скринька просто відкривалася... Ах, Гнатович, Гнатович.

Жорі навіть стало його шкода. Дід став якимось згорбленим, постарілим.

Вперше Сухов у нього виграв. Це було просто. Не треба навіть ставати гросмейстером.

Жора не міг толком пояснити, як це у нього вийшло, але факт залишається фактом: він... «заліз в шкуру» Гнатовича. Навіть не «заліз», а «прийшов». Його очима дивився на самого себе. Його думками обдумав гру. Його руками рухав фігури. Його ротом вимовляв незрозумілі речення і його мозком їх же складав.

І зараз відчував гіркоту поразки від самого себе.

(Напевно, тут явне непорозуміння. Недогляд. Випадковість, - думки діда прямо-таки розсмішили Жору.) Фігури Гнатович складав повільно, все ще перебуваючи в прострації.

-Може ще раз? - запропонував справжній Сухов і тут же скривився: власний голос кувалдою вдарив по кістках черепа, руйнуючи при цьому оту дивну роздвоєність.

Дід заперечливо похитав головою. Пішов він, так і не попрощавшись.

«Що я наробив? - Сухов важко встав. - Ні, все геть. Що за самобичування?»

Тепер дід, напевно, не прийде більше грати. І не через уражене самолюбство. Зовсім не через це. Він, мабуть, тепер тільки відчув, наскільки старий. Можна, звичайно, списати все на неуважність, але від цього не полегшає.

«Несправедливо, - Сухов здивувався подібній думці. Вона, по ідеї, належала Гнатовичу. І взагалі, йому здалося, що він зараз не володіє своїм розумом. - Несправедливо? Чому?»

Жора підійшов до раковини і вмився холодною водою.

-Ти хотів поговорити? - промовив хтось ззаду.

Сухов обернувся. За столом сиділа маска.

Жора опустився на стілець навпроти. Потяглися хвилини холодного мовчання. Потоки роздумів закрутилися в шаленому вирі.

-Ти справжній біс чи галюцинація? - зважився запитати Жора.

-Я ж просив не називати мене так.

Сухов трохи розгубився: про яке з визначень маска говорить - про «демона» або «галюцинацію»?

-А як же накажете звертатися? - дипломатично запитав він.

Маска підняла вказівний палець вгору, точнісінько, як це робив сам Сухов.

-Почнемо здалеку, - заговорила вона. - Мене, звичайно, можна ідентифікувати.

Вона замовкла. Сухову подумалося, що маска щось не договорила.

Знову мовчання, протягом якого Жора нервово грав жовнами. Голова розколювалася на сотню дрібних частин, тільки, мабуть, кістки черепа ще скріплювали все докупи.

-Ну! - не витримав він.

Маска ще трохи помовчала.

-Мене можна ідентифікувати, - повторила вона, але кудись удалечінь.

-Так? І..?

-Я не в змозі це зробити. Хотілося б, щоб ми разом спробували.

-Разом? Хіба це так важливо?

-Важлива істина! - сказала це вона з якимось пафосом.

Сухов примружився. Маска його дратувала.

-Добре, звідки слід починати? - запитав він, відступаючи на нові позиції.

-Жив-був собі Я.

-Я?

-Звали його так - Я. Добре цьому Я, задоволений він. Дивиться на себе і говорить...

-Я знаю цю історію, - перервав Сухов розповідь. - Мені її розповідав дід.

Маска замовкла. А Жора чекав продовження. Йому був не зовсім зрозумілий хід її думки.

-Жив-був собі Бог, - продовжила маска.

Вона промовила це речення і, питально, втупилася порожніми очницями у Сухова.

-Я не розумію, - відповів той.

-Що значить «створив за подобою Божою»? Людина, наприклад, може створити іншу людину, народивши її. А Бог? Він - Творець світу, як видимого, так і невидимого. Він і цей світ - одне нероздільне ціле. Так?

Жора здивувався, але чомусь згідно кивнув головою.

-Всі елементи цього світу створені Ним.

-Ти хочеш сказати, - повільно доходило до Жори, - що Бог - замкнута система?

-Я хочу сказати… чи запитати: а в змозі Бог створити Бога?

-Ну… не знаю… Людину – може.

-Так, створюючи людину, Він лише віддав їй Свою частинку, віддав Адаму дещо від Свого життя. Множинність осіб - роздробленість Бога, Його Я. Розумієш?

-Амеба якась виходить. Ділиться до нескінченності...

-Я хочу сказати, що одного разу увійшовши в протиріччя з Самим Собою, Він розщепився.

«Що ця маска від мене хоче? - Жора розхвилювався. - Чого до мене причепилася? Бентежить тут...»

Голова розколювалася від лютого болю. Навіть часом вуха закладало.

«Цікава картина виходить, - роздумував Жора в перервах між нападами (в інші моменти через хвилі болю він провалювався в нудотну темряву): - суцільний ділення. Кілометри «амеб», сотні кілометрів».

-Я повинен цьому вірити? - надрив в голосі здивував навіть його самого.

-Вірити, не вірити - твоя справа. Я лише сказав правду.

«Гаразд, а як це все співвідноситься з ідентифікацією маски?» - Сухов ніяк не міг збагнути, до чого та хилить. Утримувати свідомість на межі міркувань було дуже важко.

-Так може Бога-то і немає? - посміхнувся Сухов.

Маска промовчала.

-Питання філософів всіх часів: так в чому тоді сенс буття, якщо є якийсь сенс? - вже втомлено запитав Жора. Його голова хилилася до столу, немов налита свинцем.

-В єднанні… в тому, щоб Бог зібрав всі свої частинки в одне ціле - в Себе Самого.

-Ну, а ти що від мене хочеш-то? - майже прошепотів Сухов.

Глухота якось різко пройшла. Жора гарячково закрутив головою: де, власне, поділася маска?

-Я не божевільний! - кинув він пиці в дзеркалі, яка злобно виблискувала очима.

«І створив Бог людину, за образом Своїм, за образом Божим створив її...» - ці слова відомі практично всім.

Зараз вони натикалися на стіну холодної розсудливості, танули так і не пробившись до світла. Завіса лише на короткі миті піднімалася і знову укутувала розум.

«Що сьогодні за день такий? - Сухов тупо втупився у двері, немов очікуючи когось побачити. - Може, мені хтось пояснить?»

Мовчання.

«Господи Боже, хочеш щось сказати? - Жора з кислим обличчям, дивився вгору. - Чи не хочеш, - констатував він. - Ну добре».

Йому чогось здалося, що Всевишній зараз уважно дивиться на нього. Немов на власне відображення в дзеркалі.

-Ось він - маленький божок, - можливо, говорить Він. - Мільйони, мільярди Моїх подоб. Дрімаючі боги, які не усвідомлюють власної природи...

-А, може, ми дублікати? - Сухов втупився у своє обличчя в відображенні полірованої поверхні стола. - Замінники? Невже, Бог таке ж чудовисько, як і ми всі? - Ні-і! Ніколи.., - в голові лопнула «струна». - Боже, скажи, що це не так.

(Тарікат... Тарікат... Дорога правди, шлях пошуку Бога. В яку б сторону я б не пішов, де б Його не шукав, а завжди повертаюся до себе. Стрічка Мебіуса замикається, пройдені обидві її сторони...)

Цікаво, а чому я не володію такими ж можливостями, як і сам Бог? Чому ми всі їх не маємо? - В мозок впивався розпечений прут, від чого у всіх куточках тіла стала з`являтися ватяна слабкість. - А якщо весь цей світ з усіма планетами, галактиками, комахами, мікробами і іншою дурнею, ні що інше, як потоки Його думок?

-Боже Ти мій!.. (Проклята біль...) Тоді і я - бог... (проклята ббб...) Я... Всевишній... Я... я... бог... (боляче...)

Картинка перед очима затягнулася червоною каламуттю. Прокинувся вулкан. Його гуркіт розірвав тишу, змушуючи скорчитися Сухова на підлозі в неприродній позі.


ЕПІЛОГ

«...Громадська думка приписує появу єдинобожжя великому релігійному реформатору давнини на ім’я Птах. Але достеменно відомо, що вже за кілька століть до нього почалося повільне відділення монотеїзму від язичницьких культів...

Про ранні етапи життя Птаха відомо дуже мало... За однією з версій, він жив в одному з поселень клану Зеленої гілки і нічим примітним не відрізнявся. «Був як всі», - пише Ревяко в своєму «Життєписі». За іншими – він вже з дитинства проявляв свій геній.

Взагалі, на думку багатьох вчених, Птах фігура найбільш таємнича і загадкова. Навколо його образу склалося безліч міфів...

До свого подвижництва він носив ім`я Доля. Батьки його невідомі... Ревяко так описує цей момент: «Знайшли його в лісі. І сказали: «Видно, така його доля». Очевидно, з тих самих пір його так і прозвали...

Про добровільність усамітнення Птаха в Поганих пустищах точиться багато суперечок. Деякі автори вважають, що у нього був якийсь конфлікт з кастою кромніків, і це послужило причиною початку його аскетичних мандрів.

З`явившись серед людей, приблизно, десять років по тому, він приніс нову релігію, засновану на старій заквасці... «Я птах вільний, - говорив він. - Бо немає нічого захованого для мене. У світі я був, і пішов з нього, щоб бути йому тут. А тепер прийшов до вас принести мир»...

Ще одне питання не дає спокою багатьом вченим: чи жив Птах серед напівміфічних чух, чи ведмевухих? Чи не взята його релігія у них? Або, якщо не вся, то, може, якісь моменти?..

Якби нам вдалося проникнути в таємницю його світогляду, то, мабуть, прояснилася б маса тих темних місць, які через свою обмеженість ми просто не в змозі зрозуміти... «Слухайте глибину своєї свідомості, - розповідав якось Птах, - загляньте в неї і ви побачите нескінченність... кожне сонце, кожна хмара, кожна порошинка є думкою бога. Для того, щоб зрозуміти божественну думку, треба пробудити Сплячого».

Так хто такий цей Сплячий, про якого так часто говорить Птах? Ревяко розповідає, що таке питання якось поставив хтось із кромніків, на що Птах розповів одну притчу: «Мені наснилося, що я метелик, який весело пурхає серед квітів. Я прокинувся і не міг зрозуміти, хто я: метелик, якому сниться, що він людина, або людина, якій наснилося, що вона була метеликом».

Востровух з цього приводу дає іншу історію. На його думку, Птах відповідав: «Ти несеш в собі того, кого не знаєш. Бо бог живе всередині кожного, але мало хто вміє знайти його. Встань, прокинься. І Сплячий звільнить тебе від народження і смерті, дасть тобі пити води безсмертя»...

Релігія Птаха пройшла крізь тисячоліття, насичуючись, немов водний потік, забобонами, єрессю, і навіть розпустою. Наступним поколінням ще належить очистити її, щоб серед безлічі нашарувань побачити істину».

«Початок легенди про Птаха», Н.Г. Бох. е. Р.

(11 034 рік після створення)

2000-01 рр
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.06.2016 Проза / Повість
Дзеркало для Бога (Глава 5)
08.07.2016 Проза / Повість
Analogia entis (Глава 1)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Дзеркало для Бога
14.06.2016
Дзеркало для Бога (Глава 1)
14.06.2016
Дзеркало для Бога (Глава 4)
14.06.2016
Дзеркало для Бога (Глава 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 26  Коментарів: 8
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.07.2016 12:43  © ... для Каранда Галина 

розумію :) 

 26.07.2016 11:56  Каранда Галина для © ... 

ну, то ви просто моєї "дурості" ще не читали) особливо тієї, яка так і не дописана))))))))))) 

 26.07.2016 10:36  © ... для Каранда Галина 

взагалі, багато чого співпало. мене (зізнаюсь) здивувало, що твір "розкусили" та не стали вважати "дурістю".

Доля та Жора - дійсно малювалися як одне ціле. Як одна людина, що бреде по стрічці Мебіуса, тільки з іншого боку. Що наші думки, наші сподівання десь мають відображатися... Що буває так, ніби ти іноді відчуваєш себе іншою людиною, дивишся звідкись зверху, буцімто спостерігаеш за героєм з кинофільму.
Та й взагалі (тут напишу таку собі єресь) - Бог.. чи вірніше - такий собі його Провідник - Долі здається (мабуть :) ) тим самим Жорою, а тому - навпаки. А якщо дзеркало трошки повернути - з`явиться і Гнатович, і воєвода, і інші.

 26.07.2016 07:41  Каранда Галина для © ... 

то, може, напишіть пару речень про те, що думає саме Ваш?)) 

 26.07.2016 07:38  © ... для Каранда Галина 

дякую за роз`яснення своєї точки зору. адже цікаво знати, що думає саме не "мій мозок" :)

 26.07.2016 07:20  Каранда Галина для © ... 

не те що недопрацьовано - просто багато лишили на "читати між рядків", а між рядками читач шукає те, що ближче йому, а не те, що лишав автор.
Для мене там Доля й Жора - то взагалі одна особа (одна свідомість, в двох просторово-часових вимірах), а структура "всесвіт-люди-Бог" у Вашій концепсії - це, якщо грубо, принцип мурашника чи рою: наче й існує кожна бджола окремо, але вони всі пов’язані спільною свідомістю рою і чітко їй підпорядковуються (оте роздроблення Бога, про яке ви пишете).

Знаєте, в мене в останньому вірші є рядок "ми Бога творимо по образу своєму"... то оце, по великому рахунку, і є основною великою ідеєю. Ми його чи то так дуже хочемо знайти, чи то навпаки, аж так хочемо НЕ знайти, що він у нас має чисто людські характеристики і вади, має наші думки і наші мотиви до дій. він віддзеркалюється в кожному, і навряд чи йому подобається його відбиток. Хоча є варіант, що йому байдуже... 

 25.07.2016 22:52  © ... для Каранда Галина 

ніколи не пізно вам спробувати почати написати знову. якщо є ідея, то можливо варто спробувати її донести

і дякую, що хтось осилив мої карлючки :)
не можу не спитати: чи є тут якийсь концепт, ідея? як до мене - крутив-крутив, як той кіт на глині. щось недопрацьовано. 

 25.07.2016 21:12  Каранда Галина для © ... 

дочитала.
цікаво.
Колись я в співавторстві з ще одним автором почали були писати щось на кшталт фантастичної повісті, де були схожі з вашими думки. Там інша ідея, але є дуже близькі моменти часом... Оце я вперше пожаліла, що ми її не дописали і я не можу показати її Вам... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +47
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.03.2014 © Тая
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди