Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.06.2016 10:42Роман
 
Паралелі
00000
Для дорослих (18+)
© Галина Галіна

Паралелі

11.
Галина Галіна
Опубліковано 15.06.2016 / 36627

Простір, чимось подібний на наш. Я відразу бачу кольори. Але, чому, якщо тут так дискомфортно? Щось гнітить, щира радість відсутня. Нутром відчуваю катастрофу. Знову! Де світи для зразку? Мені так хочеться побачити що-небудь, захоплююче дух... У чому їх біда, поки не знаю.

Восьма грала роль у кіно. ЇЇ ім’я перше у списку трьох претендентів на нагороду. Це не її робота, а так вийшло. Артисти, які на сцені грають ролі, часом переносять їх у життя. Тяжко з деякими з них, бо у буденному житті нещирими бувають. Вирватися з манерності уже не можуть, що приводить до того, що людське потрохи у них вмирає. Якщо простоти у поведінці нема, то їм приходиться кожну мить контролювати. Емоції, що хочуть вирватись на волю, – стримувати. Вони сміятись вміють, коли хочеться плакати. Нещирість та до себе веде до самогубства. Бо гнів збирають в серці. А потім він уб’є їх.

...Режисер здивований сам. Чомусь не радіє за неї. Як вийшло так? Вона ж не професіоналка. Не покладав він на неї своєї надії. Помилився. А вона не грала роль. А втілила у стрічці своє життя. Як жила, так і зіграла. Якою була, такою себе і показала. Не те робила, що треба було, а те, що дійсно відчувала. Потрохи я розуміти стала проблему цього простору. Тут показати свої справжні відчуття було осудливо. Ідіотизм. Мабуть, це є найгірше, що можна було показати мені. От де є справжнє знищення людини. Хто і чим міг так людей прозомбувати? Реально думають вони, що нормально це! Тут звірі застосували важку артилерію. Війни і протистоянь між людьми немає, – зате всі добровільно себе гублять.

Їй нерадісно. Байдуже. Усі чекають від неї манерної гордині. Вона не може. Не дозволяє щось усередині, бо жива ще. Головою кивнула і все. Спокійна. Здивовані всі. Вона нічого не доводить і не хвилюється. Режисер уважно дивиться. Подумав, що вона особлива. Даремно він не вірив у неї. Вона не боїться бути осудженою через свою поведінку. Вже згадував, коли його зламали. Хотів любимою справою займатися, то і пішов на компроміс спочатку. А потім затягнуло... А та ще молода, не стала коритися. Сильна. Зламають по-любому. Не допоможеш.

Я жахнулася. Так вони все розуміють! Тільки показують всім не те, що думають і хочуть. І в нас є таке. Але не до такого безумства, – щоб це стало основним правилом для життя. Катастрофа. З цього світу до нас перетікає нещирість і страх виказувати невдоволення... Або від нас до них? Ні, тут цього у сто разів більше. Тут справжній культ. Бідна моя Восьма! Я відчуваю, як їй хочеться плакати. Чи чує вона мене?

– Привіт, – почула я Онію. Надія також тут. Кипіла від побаченого безумства. Вірніше, була шокована. Нарешті обізвалася:

– А я думала, коли буде такий простір, після якого я подякую за нашу війну...  

Ніч. Ганна у павільйоні із скляними стінами. На вікнах – жалюзі. ЇЇ тяготить така «прозорість». Це приміщення повинно бути під наглядом усіх бажаючих, – чомусь... На столах плакати з малюнками, фразами, схемами. Всюди стрілочки...

– Що це? – питаюсь у Онії, – це по твоїй частині...

– Подібно на те, що вона шукає вихід із ситуації, в якій опинилися люди. Все це її розрахунки. Ганна здогадалася, що вони можуть загинути. Та думає, що одна.

– А ще хтось, крім неї хоче змінити їхній світ?

– Їх сотні, – включилася Надія, – я відчуваю потік ідентичних думок. Ганна володіє особливим даром – чує справжні емоції. Не розчарована, як я колись. Приймає їх з подякою за те, що не пропала, як інші.

– Чому вона тоді почувається одинокою?

– Бо думає, що це не думки людей, а інформація, яку потрібно донести. У них при владі – ідіот, який заборонив окрему думку. Вважає, що усім потрібно думати однаково, щоб жити мирно. Тим і мотивує спасіння світу... Люди бояться виступати проти.

Настав ранок. Ганна сховала свої папірці. До зали почали сходитися люди. Підняли жалюзі. За вікном великий пустир з ярами і заростями. Занедбані дороги і тротуари. Прохожі заглядають у вікна. Їм байдужа ця показуха. Ганна тут працює. Жінки сіли за стіл. Вони тут живуть. Подають сніданок.

– Не сумуй, – каже старша до молодшої, яка схилила голову тій на плече, – ми хворі. Повинні жити тут. Молодша награно посміхається, – вчиться ховати своє розчарування.

О, боже, – це як виховний заклад. Їм внушили, що виказувати справжні емоції, – це заразна хвороба. У другій залі – чоловіки. Біля дверей – наглядачі.

– Як Ганні вдалося не потрапити в ряди хворих?

– Вона показує рівновагу. Спокійна. Це не суперечить ні тому, ні цьому, – сказала Онія. – Вона ні себе не зрадила, ні боротьби за людську свободу. Влада її сприймає, як задоволену життям, тільки приховано. Таке допускається. А по відношенню до себе – коли розчарований, то треба прийти в спокійний стан для пошуку виходу. Воїн. Не знаю навіть, чи є з нас хтось, настільки загнаний у кут.

Ганна почала хвилюватися. Чому б це? Вона відчуває наше співчуття! Звичайно, це її дар. Тільки не знає, звідки це. Сама інформація не має ні осудження, ні радості. А тут вона спіткнулася з живими нашими емоціями, спрямованими саме до неї. Треба негайно з нею поговорити, а то ще здасть себе...

– Надіє, твій вихід, – попросила Онія.

– А ти? Я навчилася вже і без тебе образній передачі, та з тобою – приємніше.

– Знаю. Так ми відчуваємо наш єдиний збірний образ. Більшу силу. Я зараз не впевнена, що Ганна не наробить собі шкоди, якщо відчує відразу всю нашу міць. Вона на грані розчарування. Їй набридло. Може заговорити в голос, тоді спробуй врятувати. Давай потрошки, з підготовкою. Виведи її звідси.

Ганна підняла погляд в нікуди. Думає. Пішла до себе. Вона тут живе? Жах... Зайшла в кімнату розміром два на три. Два ліжка. На одному спить хлопчик. У неї син. Вона тут, бо сама з дитиною. З половиною відносини не склалися, не мирилася з недосказанністю. Не змогла жити, обманюючи себе. Сильна. Тут це вважається чуть не злочином. Але вона вирвалася. Три роки її лікували начеб-то, а потім вона вирішила залишитися. Вичислила певну техніку для масковки. Це жахливо – усіх, хто самотній, заставляли жити для показу в сім’ях, зі своїми чи чужими по духові людьми. Наче в мирі зі всіма. Хто не міг, того лікували. Перегнули. Ось тобі і будь, як всі. Люди дійсно вважали себе хворими... Яка вигода від цього владі? Нав’язуючи почуття провини людям, вона забирала у них впевненість у собі. Вони корилися, бо були судимі. Не горді собою. Насильно, на показ заставляли жити разом з тими, кого обирали за них наглядачі, якщо люди самі не знаходили один одного. Люди мучилися, але боялися розірвати зв’язки і ввійти у розряд хворих. Що за дурня? Як їм вдалося настільки закабалити свій народ? Будучи хворими, люди жили у інтернатах. Працювали задарма, їх годували і давали скромне житло. Колонія, одним словом. Ось і вигода знайшлася. Перегнули однозначно. Головне, що все з благими і правильними намірами. За мир. І у нас таке є. Не повторити б...

Надія справді виявилася сильною. Небезпека так її загартувала, що вона змогла продублювати навики своїх окремих тонких тіл на усі. Зокрема, здатність свого другого тіла читати і передавати думки своїм людям – вона зуміла перенести на четверте тіло, яке відповідало за зв`язок з паралельними світами. Якщо її не відчували через блоки, то вона діяла своєю думкою.. Ні мені, ні Онії цього поки не вдавалось з такою легкістю. Не той рівень сили і виживання. Надія змогла, бо не знала, що це дуже важко. Я думала, що нереально. Допускаю, що коли не знаєш про якусь неможливість, то можеш цього добитися з ходу. У себе вона кожен день передавала знання новим і новим людям. Війна закінчилася. Тепер боролася за об’єднання однодумців, щоби врятувати свій світ. З Іваном вони чубилися і любилися, переживали один за одного. Він на половину змирився з тим, що вона відьма, бо бачив корисний результат. Макса обрали міністром іноземних справ. Він став фанатом миру. Тільки не такого, як у цій паралелі, а доброго. Поряд з Надією мені було спокійно.

Здавалося, що паралель Ганни – найперша з пропащих. Виходу поки не бачу. Віра у чорну правду без супротиву. А що передає її синок моєму, навіть боюся припускати. Однозначно, всі одна проблема.

Ганна сіла на ліжко поряд із сином. Люблячі очі. Все, що вона намагається робити, – заради сина. Він – цілий світ для неї.

Надія почала з нею розмовляти. Спершу пояснила, що ми поряд. Дивно, але Ганна не здивувалася і кивнула головою. Може по звичці показує, що вірить всьому? Та вона була спокійна. Тільки промайнула думка:

– Я знала. Знала, що не одна. Знала, що мене хтось веде... Але не ви... Там спокійно, а ви з якимось жалем, а не любов’ю.  

– Ого, подібне на те, що у неї прямий зв`язок із Матір’ю, – здивувалася Онія, – можливо, ми тут для досвіду, а не для допомоги...

– Ганно, а мене ти чуєш? – питаю.

– До мене хтось звертається? Зараз...

Вона вміла ставити захист від впливу сторонніх. Тепер робила якісь маніпуляції з своєю енергетикою. Ого! Засвітилася! Ми зрозуміли. Ганна була попереду усіх нас. Вона не тільки могла читати думки, а і відчувати справжні мотиви, які їх супроводжували. Перед нею всі були, як голі. Надії приходилося здогадуватись, чому людина думає так чи не так. Справжня причина була для неї не завжди відома. А Ганна – як бог. Вона знала, що ті правила, по яких живе її народ, тяжкі для всіх по внутрішньому відношенню людей. Ними поверхнево володів страх бути ізгоєм. Так вони себе захищали, навіть подекуди самі не розуміючи, чому підтримують лідера-ідіота. Перед нею стояла глобальна задача, – позбавити своїх братів і сестер страху перед своїми справжніми відчуттями. Вона пробувала внушати декому довіритися власним думкам, але ті лякалися... Страх перед собою – почуття, нав’язане паразитами. Так вони паралізують відродження людини.

Ганна засміялася:

– А я думала, що це у нас з’явився новий воїн мені для допомоги, коли ви мене просили вийти із зали. Чекала, що прийде зараз. Треба було там включитися... Даремно ви переживали, що я не обережна. У нас є багато здібних людей. Вони також вміють відключатися, тому їх важко вичислити. Це міра захисту. При владі є люди, які володіють емоційним радаром. Від них ми і блокуємо себе.

Схоже на те, що чим більша біда у суспільстві, тим більше обдарованих здібностями людей. Виходить, що по розвитку вони випереджають нас... Абсурд.

– Оніє, ти маєш якийсь ефемерний варіант виходу із того, що тут твориться? Не даремно ж ми тут?

– Жодного... Я в непорозумінні. Може, Надія?

– Я у себе передаю образну інформацію в таких випадках. Але у нас мене не могли вичислити вороги... Якщо у них такі здібності доступні, то я не розумію кореня причини. Чому їх світ в такому стані? Адже у них більше людей знають правду із самих себе... Чому допустили?

– Здібностями скористалися для ломки народу. В їх руках більша зброя, ніж автомат. Сильніша зброя – сильніша розруха. Людей знищують із середини...

– У тебе є план виходу? – спитала Надія у Ганни.

– Я планую організувати мирну акцію. Проти неї влада не зможе нічим апелювати. Мають бути інші, такі, як я. Потрібно ввійти у резонанс думками про вільне життя особистості. Зробити його недоторканим. Повинні ввійти в резонанс мінімум чотири людини для того, щоб заразити цією думкою всіх.

– Чому чотири?

– Я вичислила схему. Якщо стати на чотири сторони, орієнтуючись на полюси планети, випустити думки в уявний центр і закрутити їх з центробіжною силою, – то з’явиться зародок спіралі. ЇЇ розмір буде розростатися зі швидкістю світла. Всі заразяться цією вимогою. Зрозуміють обман, побудований на благих лозунгах. Нові люди, які приєднаються до нас, дадуть спіралі ще більшу силу і швидкість. Тоді у всіх виникне свідоме бажання звільнитися, яке виконається простором. Він завжди виконує сумарне бажання людей. Питання в тому, які бажання суспільства переважають у загальних запитах. Бажання нове чисте, то суперечити нам Земля не стане.

– А скільки у вас людей з такими здібностями?

– Число не важливе, бо основна сила в бажаннях необдарованих людей, – тих, які в несвідомості своїй захочуть вільними стати. Бо нас уже не треба рятувати, тож і старатися для нашого відродження не треба. Ми наче б то все тепер можемо пережити. Так зроблено, щоб одні без інших не змогли. Можливо життя змінити тільки разом.

Онія щось вичислювала. Нарешті видала:

– Жаль, я думала, що ми підійдемо для заміни. Але простір не прийме до уваги бажання особистостей з інших паралелей. Ми можемо тільки додати Ганні стійкості. Вона ще з нами може поділитися. Галино, де твоя кмітливість?

– Щось я не тягну. Тут так страшно... І таке летить до нас... Якщо є вже ціль, то легше наполовину. Знайти чотири людини і зібрати народ. Мітинг можна приурочити до якогось вашого свята. А людей ми, невидимі окові маємо допомогти знайти, бо їхні «радари» нас не відчують. Надія зможе спитатися думкою. Їй кожен відповість, бо подумає, що з ним говорить Бог.

Ганна обхватила голову і заплакала.

– Просто... Я не могла знайти цей шлях. Сила в простоті... Надіє, благаю, допоможи.

– Я тільки за. Нам також нова неволя не потрібна. Всі за себе тут. Тобі тільки потрібно побувати у людських місцях. Там будемо шукати наздогад. Як знайдемо кого, відразу вас і познайомимо. Коли в наступ?

– Через дві години ми з сином ідемо на зйомки кіно. Серед творчих людей точно знайдемо... Ще поруч виставка старих полотен... Концерт якийсь...

Ми серед доволі не поганих декорацій фільму про середньовіччя. Ганна попросила спочатку просвітити режисера. Він їй чимось імпонує. Надія приступила до роботи...

Режисер читав сценарій... Завмер. Схилив голову на руку. П’ять хвилин. Десять. Підняв очі на Ганну. Дивляться один на одного. У двох на очах з’являються сльози... Надія горда. Режисер вже в курсі нашого пошуку. Вказує на охоронця картинної галереї. Руки його тремтять. Ганна підходить, стиснула його руку. Той заспокоївся. Тепер в неї збільшилося переживань. Так довго шукала, а тепер він може себе підставити, якщо буде занадто хвилюватися. Він знову став показово-твердолобим. Почали знімати кіно...

Літній охоронець дійсно виявився своїм. Неймовірно, але він вказав на віолончелістку середніх років. Вона також була тією. Невже це схема загального зв’язку – один через одного? Від неї ми прийшли в колонію, де жила Надія. Цією людиною був її начальник... Як все-таки вони маскуються. Під одним дахом не могли знайтися. Що і говорити про далеких.

...Ганна дякувала нам за допомогу. Основна проблема вже вирішена. Тепер справа за малим. Ми були задоволені, бо знали точно, що наша таку дрібницю вже осилить сама. А для себе взяли величезний досвід. Не можна допускати, щоб чиясь думка керувала твоїм особистим життям і твоїм вибором. Бо може бути внутрішня тюрма. Думка має право бути вільною, своєю... 

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.06.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (26.)
18.06.2016 Проза / Роман
Паралелі (12.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Роман
22.06.2016
Паралелі (13.)
15.06.2016
Паралелі (11.)
05.06.2016
Паралелі (10.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 31  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди