Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.06.2016 10:29Казка
 
... А ймення їй - Дощ
20000
Без обмежень
© ОлексАндра

... А ймення їй - Дощ

Частина перша
Присвячено останньому весняному дощу.

Чули про інші світи? Звісно, що так. Про них писали в казках, розповідали з історіями дітям на ніч чи складали з них справжні легенди. Ця історія про ту, яка потрапила в такий – відмінний від нашого. Та що там – «потрапила»! Вона сама створила його…
ОлексАндра
Опубліковано 16.06.2016 / 36643

Її імені не знав ніхто, але багато добре знали її в обличчя. Струнка, трохи худорлява, з копною золотистого волосся і сірими очима. Звичайна. Вона завжди була спокійною, і, зі слів людей, трохи відчуженою. Сама жила в старезному будинку за рогом Березової вулиці. Рідна тітка померла півроку тому, рідних більше не було, а, оскільки дівчина була повнолітньою, то стала жити сама.

Надворі був розквіт весни, пора, яку найбільше любила дівчина. Жилось їй доволі спокійно: вдень підробляла в знайомої швачки, ввечері доглядала чужі сади. Але ночі тривожили дівчину безсонням. Спершу вона прокидалась від кошмарів, потім зовсім перестала поринати в сон. Втомлена дівчина роздратувала швачку, коли ненароком задрімала і шви лягли криво.

Ту ніч зустрічала з острахом: вже падала з ніг, але боялась, що не засне. Вона навіть засумнівалась, що краще: заснути і прокинутись від чергового кошмару, чи зовсім не стуляти повік. Але втома взяла верх і дівчина поринула в тривожний сон.

Її наздоганяли, заганяючи в глухий кут. Біг продовжувався, не маючи початку. А ще було дивним те, що дівчина бігла знайомими вулицями, і відчувала, що її заганяють у власний дім. Вона завернула за ріг і рвучко смикнула ручку, відчиняючи двері. Ні на миті не задумалась, чого будинок з адресою Березова 10А відкритий. Забігла. Зачинила двері. В них одразу щось вдарило, почувся ряд глухих ударів. Страх перемагав розум. Але за одну мить дівчина помітила трохи відсунену шафу, що до цього стояла в її кімнаті значно правіше. Тієї хвилини навіть розум дівчині був ні до чого: нею ніби діяли одні рефлекси: вона відсунула шафу повністю і побачила за нею великі двері. Смикнула ручку. Двері піддалися. Востаннє глянула на майже зруйновані вхідні двері будинку, потягнула ручку на себе і зникла у суцільній темряві.

Прокинулась.

На годиннику пробивало ранок, хоч дівчина була певна, що прокинулась вночі. Сон враз «випав» з думок. Дівчина силкувалась згадати його, оскільки відчувала, що в ньому є щось важливе, але все було марно. Тому й одразу подалася в місто.

Коли перейшла дорогу і побачила перед собою знайому багатоповерхівку, якось надто швидко заскочила в неї. Номер квартири безперервно крутився в голові, не дозволяючи себе ні на мить забути.

8 поверх, 134 квартира.

Але знайомих дверей не було. Тобто дійсно не було – в прямому сенсі слова: виднілася лише діра, крізь яку чітко проглядався «творчий безлад» господині квартири. На порозі стояла сама швачка і про щось енергійно говорила з немолодим чоловіком.

- О, вже прийшла! – побачила жінка дівчину. – А мене от, - ледь вчора не обікрали. Двері виламали, доводиться витрачатись на нові… - поскаржилась вона, перевела погляд на чоловіка, що стояв в очікуванні, але потім різко повернулась до своєї помічниці, ніби щось згадавши: - Ти, певно, краще піди десь погуляй. Прийдеш пізніше, бо з цими питаннями не матиму часу дати тобі роботу.

Дівчина кивнула і швидко натиснула кнопку ліфта. Ще крає вуха вловлювала голоси чоловіка і швачки, але зосередилась не на цьому. Інцидент з дверима нагадав їй про забутий сон, що одразу випірнув із пам’яті. Дуже кортіло дізнатись, чи були ті двері плодом її уяви, чи то справді був невідомий раніше таємний вхід.

Вибігши з будинку, йшла знайомою дорогою, роздумуючи. Коли підійшла до будинку, з нетерпінням відчинила двері і зайшла досередини.

Шафа стояла, як завжди, біля останньої стіни і піднімалась висотою ледь не до стелі. В ній зберігали переважно старі речі родичів дівчини: прим’яті сукні тітки, якісь зимові черевики з пухом всередині; одяг діда, який він залишив тут, а сам подався в далеке село; кілька капелюхів, невідомо чиїх і ще дві пари жіночого взуття. Ото і все. Речі нинішньої господині будинку зберігались здебільшого на полицях біля ліжка або в маленькій шафці біля туалетного столика з дзеркалом.

Зараз стара шафа не випромінювала таємничості. Відсунути її було доволі важко, не так, як в сні, але дівчина впоралась. Результат засмутив: за шафою не виявилось нічого, окрім зелених шпалер, як і у всіх інших кімнатах. Але щось все-таки змусило дівчину придивитись уважніше, і вона побачила край шпалери, що відірвався від стіни (напевно тоді, коли відсувалась шафа), а за ним відкривалось дерево. Дівчина потягнула за край вверх. Порвані шпалери тепер повністю показували міцні дубові двері. Кілька хвилин дівчина просто проводила по ним рукою, досліджуючи їхній рельєф. А потім шарпнула ручку.

«Незамкнена» - промайнула думка і дівчина швидко потягнула їх на себе. Двері за спиною закрились, а вона опинилась в місці, де не було темряви, як увісні, а навпаки: нічого, крім світла. Біле світло було безмежним і нескінченним. Це не була кімната, і навіть не інша частина будинку. Це було щось геть інше – дивне і незбагненне. Дівчина оглянулась, але двері дивним чином зникли. Не було ані людей, ані будь-яких речей. Було біло, тихо і пусто. А потім пролунав мелодійний голос прямо за дівчиною і вона стрепенулась.

- Не бійся. – голос, як виявилося, долинав від чарівного оленя, що ледь рухав ротом і дивував дівчину не лише вмінням говорити, але й своєю величавістю і грацією. Він повторив слова, намагаючи заспокоїти перелякану дівчину. На диво її страх минув, відступивши перед більшим почуттям – цікавістю.

- Цей світ давно чекає на тебе. – знову пролунав голос. – Він слухає тебе і твої думки. Заплющ очі і не думай про людей.

Дівчина виконала дивні вказівки.

Думки перенесли її до синіх гір, таких величних і знайомих, геть-чисто вкритих лісами. В уяві постала також і гірська річка, яка не лише захоплювала, але й лякала сильною течією і небезпечними порогами. Ліс був буквально повсюди. В уяві поставали різні дерева: від широколистих до хвойних, пейзажі гір тягнулися все далі за обрій, відчувся помах крил якоїсь пташки-хижака. А ще в уяві вимальовувались темно-сірі хмари. Дівчина любила дощ. Так шалено, що, здавалося, в неї не було іншого захоплення, крім споглядання дощу. А уява тим часом малювала настільки чітко, що годі було дивуватись.

Потім на обличчя впала перша краплина і прогримів гучний грім. Дівчина розплющила очі і заклякла: на неї дивився безмежний ліс і ті самі гори, ніби випірнувши з її власних ілюзій-думок. Гори були не туманними, як в уяві(хоча туман вкривав їх шапку, але розмова не про те), а чіткими і справжніми. Полився потужний дощ разом з сліпучою блискавкою. Враз дівчина про все на світі забула і дзвінко розсміялася, бо на душі стало так тепло і легко, що вона простягнула руки і обличчя дощу. Замовкла лише тоді, коли згадала про дивного оленя, що говорив до неї. Але обернувшись кілька разів, нікого не побачила.

Так і стояла: сам-на-сам з світом, що відкривав її ж бажання і дійсно прислухався до її думок. Усмішка знову з’явилась на геть мокрому від дощу обличчі.

А дощ не вщухав.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.06.2016 Поезії / Вірш
"Люблю"
17.06.2016 Поезії / Вірш
Пташка під зливою
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Збірка казок
23.01.2016
Впасти, щоб злетіти
30.04.2016
Зіпсовані хвилі (Друга частина)
16.06.2016
... А ймення їй - Дощ (Частина перша)
24.06.2016
... А ймення їй - Дощ (Частина друга)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 72  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.07.2016 16:04  © ... для Іванка Світла 

Дякую! 

 01.07.2016 18:57  Іванка Світла для © ... 

Гарна казка! 

 18.06.2016 11:48  © ... для Ольга Моцебекер 

Дякую!) 

 18.06.2016 08:50  Ольга Моцебекер для © ... 

Прекрасна розповідь. Казка захоплює. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
20.03.2015 © Вікторія Легль
01.04.2012 © Каранда Галина
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди