Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.06.2016 07:46Роман
 
Паралелі
00000
Без обмежень
© Галина Галіна

Паралелі

12.
Галина Галіна
Опубліковано 18.06.2016 / 36671

З карети швидкої виносили непритомного мужчину. Лікар побачив її, і мед бригада зупинилась. Чекають. Дев’ята підійшла повільно, неначе мимохідь спитала:

– Що з ним?

– Отруєння, – з надією в голосі промовила медсестра.

Ольга провела рукою над животом пацієнта і тихо промовила:

– Розрив апендициту, зараження другого ступеня.

– Гов-гов-гов, – крикнув лікар і бригада понеслась...

Вона стояла нерухомо ще кілька хвилин, без емоцій, спокійна. Дивилась очима на закриті двері, та була далеко звідси. Механічно розвернулася і попрямувала до машини. Додому.

Яка буря не висказанності вирувала в її думках могла відчути тільки я. І як вона може так триматись? Їй неначе все байдуже і одночасно до всього є діло... Почуваюсь незручно, залізаючи без дозволу туди, куди вона нікого не пускає.

Вище середнього зросту. Довге каштанове волосся з рижим відблиском, злегка в’ється. Зелені очі, як море. Красуня. Ззовні холодна. Всередині співчутлива до жертовності і жорстока одночасно. Рокова, – так сказали б у нашому просторі. Складна навіть для мене, її частки. Довго я не наважувалася сюди заглянути, втікала, як і від інших світів. Та потягнуло. Поки не бачу своєї задачі. Стежу...

– Що, вилізла? – почула я Гіру.

– Привіт. Не хотіла тебе турбувати у дуже важливий період. Ти вже народила?

– Якраз зараз буду.

– Тобто, ти народжуєш дітей і стоїш тут? Можна до тебе?

– Ще двадцять хвилин. Не могла тобі не сказати, що ти лінива і безвідповідальна, ляклива особа.

– Я просто змучилась від тих важких світів, тому втікала.

– А те, що тобі їх показували, нічого? Дванадцять паралелей, які ти проігнорувала?

– Можливо, я така сама жорстока і байдужа, як вона?

– Тобі не хотілось розбиратися, ти лінива.

– Ну-ну, не сварись. Знаю, що ти вже до чогось підводиш. Давай без вступної частини...

– Ользі потрібна вся наша сила. Зараз вона найважливіша. Не втечи, якщо почуватимешся некомфортно.

– Ти мабуть сплутала мене з Онією.

– Ви однакові. Вона мені обіцяла, що буде тут. Прикривається зайнятістю.

– Давай на роди. Дозволиш?

– Навіть хочу... Хто в тебе народився першим?

– Івасик. Я хвилююсь, більше ні про що не можу думати...

– Я також. Підсвідомо прийшла за твоєю підтримкою. Його ж нема...


Та сама палата...

– Гіро, чому ти вирішила народжувати тут? Хочеш згадати той біль? Витримаєш?

– Я трансформувала біль від втрати у радість продовження життя в дітках. Ця енергія допоможе.

Схватки. Посмішка на обличчі Гіри. Нема болю. Зовсім нема. Швидше сексуальне збудження. Приємне розслаблення. Збудження зростає, крутиться голова, легко... Неймовірно, починається... оргазм (???). Я злітаю... Хлопчик! Кричить на повні груденята, мругає, сміється... Я шокована. Другий оргазм, сильніший, ще хвиля... Дівчинка. Крик, сміх... Що за фокус? Чому ми втратили таку благодать?

Гіра щаслива, більше нема слів для передачі моменту єднання з Матір’ю. Це та мить, коли вона нас обіймає своїм теплом. Плачу, тремчу, не можу забути відчуття її крила... Диво дивне, спокій і усвідомлення причетності до величної сім’ї.

Наших діток оглянули і поклали біля мами. Гіра приставила грудь по черзі до кожного маляти. Заснули ангелята.

Я стояла оторопіло, як стовп, коли почула голос:

– Тепер до Ольги? Не хвилюйся, я повернусь у цей момент.

– Як скажеш. Не перестаю тобою захоплюватись. Знаю, що це було природно. Мені так жаль себе... і всіх наших...


Ольга готувалась до вечірки. Я бачила гарних жінок, але вона була навіть страшна у своїй красоті. Як звабливий демон. Її очі – ніжні і жорстокі водночас. Щось жахливо-невідоме. Магніт і неприступність, ходяча таємниця. Тридцятирічна амазонка стоїть перед дзеркалом, розчісує шикарне волосся, дивлячись собі в очі. Неначе на зло своєму відображенню не відводить погляд, як кобра. Готова до нападу. Не відчуваю її думок, тихо. Гіра щось аналізує, жахається. Я схаменулась, коли вона мене вдруге покликала.

– Не стій, як зачарована. В нас проблема...

– Ти ж знала.

– Мені було тільки послання про необхідність допомоги. Я і близько не відала, що нам випало.

– Що з нею не так? Ольга як цариця... Хоча, відчуваю глухий кут. Мені не по зубам.

– Я знаю, що трапилось, – зненацька вставила Онія. Ми зраділи, не сподівалися вже зустріти її тут. – Вас не було, коли я зондувала причину її сьогоднішнього стану. До речі, мої щирі вітання, Гіро. Ти ідеальна, майже.

– Ага, після тебе, – я не могла її не зачепити, скучила. Любила дивитися на справжню холоднокровність у таких випадках. Онія посміхнулась:

– Мені також тебе бракувало два місяці. Ти була в мінорі?

– Поперемінно. Мене гнітить те, що не можу нікому розказати про все, що бачу. Ну, досить. Що з нею трапилось?

– В дитинстві її зґвалтував батько, потім повісився. Це був не він, його тілом керувала нечисть. Ольга народжена сильним воїном, одна з найнебезпечніших для чужих. Після тієї травми в неї відкрився дар. Вона розуміє необхідність того випробування, але не змирилася з таким способом. Вважає, що її повинні були берегти, якщо на неї така надія. Ображена. Не хоче його використовувати і виконувати свою місію. Тепер воює сама з собою. Ми всі під загрозою знищення. Вона і була причиною гибелі наших діток, бо відмовилась від кохання навіть в майбутньому...

– Боже, який жах, який жах! – я схватилась за голову. – Бідна Оля, бідний тато...

– Тихо. Вона може нас відчути, якщо захоче, – заспокоювала мене Гіра, хоч і сама тремтіла. Вона також бачила це, як і інший варіант минулого. – Могло бути по іншому. Вона вбиває за це батька, її садять у в’язницю, де помирає від інфекції. Або цього не трапилось, вони катаються на лижах, потрапляють під лавину та гинуть обоє. Або...

– Стоп. Я зрозуміла. Давайте спочатку подивимось, як вона себе веде і що робить...

Ця паралель дуже подібна на нашу ззовні, але пахне чимось, мені не зовсім зрозумілим – більшою поверхневою вседозволеністю і якимось внутрішнім страхом, обмеженням. Не диктатурою, а законом, що зупиняє невідомо що... Розберусь.

Ольга приміряла довге біле плаття, внизу – кайомка з червоних квітів. Контрастне. Наполовину оголена спина... Горда осанка, плечі – чуть ширші норми, тонка талія. Відьма, тай годі. Натягнула широкий срібний браслет, каблучку і пильно подивилась в нашу сторону. Підняла руку, розвела пальці і стала перевіряти кімнату на присутність темних сил. Опустила її з полегшенням. Взула лаковані чорні шпильки, накинула чорну шифонову шаль. Взяла сумочку і спокійно вийшла.

Нічний клуб. З Ольгою за столиком сидять три подруги. Одіті в такому ж стилі, виділяються. Але явно програють в шармі «нашій». На столі – випивка, фрукти і шоколад. Звучить музика – якийсь непотріб, бум. бум... Нехай. Що сумуєш, дівчино, навіть посміхаючись? Глянь, як на тебе дивляться...

– А мені все рівно, – почули ми.

– Гіро, вона відповіла?

– Ольга звикла розмовляти з собою, тільки одній довіряє. То й подумала, що сама питала.  

– Може вона випила забагато?

– Вона не п’яніє. Зовнішні чинники не можуть їй зашкодити. З нею часто Мати розмовляла. Ольга думає, що це вона, – не забарилась пояснювати Онія.

До нашої амазонки підійшов молодий чоловік із закоханими очима. Запросив до танцю. Та граціозно відмовила. У них вже був зв`язок, а вдруге Ольга не згоджувалась, боялась зближення. Мужчина був не далеко від смерті. А їй не жаль таких почуттів. Байдуже. І гордині нема, ні злорадості. Вона справді тут одна... Ось! Знайшла! Ольга одна така. Не чує допомоги, або не хоче. Та-ак, треба іти на контакт. А то серця розбивати не велика заслуга.

Підійшов ще один чоловік. Вона встала, посміхнулась і пішла... З такту ми її не переслідували...

Ми перескочили на декілька годин вперед. Віктор був власником розважального поїзда. По обидві сторони столів – м’які дивани. У вагоні всі п’яні. Вона також вдає, бо насправді їй все набридло, хоче додому. Під’їхали на пустир, загульні вивалились на вулицю і стали  

розходитись по домівках. Ольга з Віктором також вийшли. Світанок. Чоловік благав ще про одну зустріч, та вона була незламною. Попрощалась. Пішла. Віктор в розпачі підняв руки до неба і щосили заричав...

Раптом небо почорніло. Над Віктором з’явилась хмара з чорних змій – маленьких і великих, подібних на скатів. Вились і кружляли над ним. Ще мить, вони стали залітати у чоловіка. Жахливе явище. Нарешті наше терпіння було виправдане. Вернулась Ольга, підняла руки і неначе перетворилась на дракона. З її рук вилітали іскри, попадали в зміїний рій і ті горіли, пищали, перетворювались на попіл. Ольга втрачала силу, а потрібно ще врятувати Віктора. Тільки половина чорного війська спалена.

Ми не змовлялись, але всі троє підняли руки і з всією силою, якою володіли стали віддавати нашій сестрі свою живильну енергію. В цей момент вона нас побачила. Ми знаходились у точці переходу в четвертий вимір, де живуть паразити. Вони перелетіли у цю паралель, як завше – через пробій земної сфери. В критичну мить те, що відчуває тільки тонке тіло, побачило око. Попелище зростало, вцілілі змії поверталися назад до свого дому. Ольга виснажена, та майже останні свої сили спрямовує на Віктора. Його трусить. Іскри обвивають все тіло, змії-літуни вилізають через голову чоловіка. Він вільний.

Сходило Сонце. Наша «гордість» стояла нерухомо і дивилась на нас, - тих, хто і близько не рівнявся до її можливостей. Тому і випало їй випробування найтяжче. Вона сіла на землю. Не має сил. Віктор підняв її на руки і дивиться як на богиню. Поніс додому. Він виріс духом за ті жахливі хвилини так, наче пережив відміряне.

Попробуй у такій ситуації не вести двійне життя! Головне, що вона знає про нас і себе як одне ціле. Тепер не самотня. Ще побачимось, нехай відпочине.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.06.2016 Проза / Роман
Паралелі (11.)
19.06.2016 Проза / Повість
Подорож до Єгипту (1.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Роман
22.06.2016
Паралелі (13.)
18.06.2016
Паралелі (12.)
05.06.2016
Паралелі (10.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 16  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
20.01.2011 © Михайло Трайста
26.11.2011 © Микола Щасливий
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди