Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.06.2016 08:50Роман
 
Паралелі
00000
Без обмежень
© Галина Галіна

Паралелі

13.
Галина Галіна
Опубліковано 22.06.2016 / 36718

Два тижні я не заглядала до Ольги. Як у нас прийнято, – жила, відкладала візит, бо відчувала щось заплутане і набиралась сміливості. Ох, яку бійню сьогодні вночі побачила. Ольга літала, втікала, тягнула когось за собою. Я відчувала, як їй важко підняти відразу двох, щоб втекти... Не зрозуміло... Їй не вистарчало повітря, щоб зробити глибокий вдих, один тягнув донизу. Прийшлося відпустити. Знизу якісь люди намагалися схопити Ольгу за ногу, щоб приземлити і знищити. Що це таке?...

Звичайно, вона відпускає своє друге тонке тіло... І ловили її також тонкі тіла ворогів. А чому вони не можуть злетіти? Тому, що це зло, воно не літає, а повзе, ходить по землі керуючи хворими людськими душами.... Усі разом вони входять до складу тонкого тіла людства цієї паралелі... Ольга настільки боєць? І я ще намагалася її лікувати? Звичайно, що їй не до кохання... Несе у собі якесь завдання. Навіть не можу зрозуміти, тим більше допомогти... І де мої сестри? Підключаюсь. Онія «там» – в неї суд. Гіра в атлантів... Ах, без мене! Може зондує, потім причеплюсь... Надія разом з Іваном між 9 і 10 гранями... Нічого собі! Розумниця... А Катерина лікує, шукає інформацію... Добре, тоді я тут – з Ольгою. Має вже відчувати мене.

Дев’ята сиділа на кам’яній брилі біля озера. Закриті очі, руки стиснуті в кулаки, глибоко вдихала повітря. Тричі вдих, затримала повітря, підняла руки в політ і підняла голову. Орлиний погляд в даль. Вільна...

– Горджусь тобою, – кажу їй.

– Це ти, Галино?– промовила Ольга.

– Так відразу відчуваєш мене?

– Займалась. Навіть була у мертвій паралелі...

– Сама?

– Звикла одна... Спостерігаєш чи допомогти хочеш?

– Чим? У мене нема таких здібностей, як в тебе...

– Мені казали, що ти літаєш. Ти підіймала цілу хату з людьми... Це що – нічого?

– То було не важко, тим більше, що збоку був Ангел...

– Як тобі вистарчило дихання?

– Люди були легкі. Також вдихаю тричі. Головне ноги відштовхнути... Часом магнітом тягне донизу. Тоді збільшую амплітуду... Гм-м... Ти відпустила образу?

– Звичайно. Зрозуміла, що без цього не злетіти. Не було іншого виходу для боротьби.

– Розкажи про ваші проблеми... Я не все можу відчути. У вашому просторі є щось мені невідоме.

– Тут усім все невідоме. Навіть за допомогу тебе можуть зробити ізгоєм... Хоча вседозволеність похвальна. Наче воля така.

– Щось вивернуте. Хто це запроваджує?

– Вони... Кожного місяця у них збір в різних кінцях світу... Та відстань не грає ролі. Тонкими тілами контактують. Слуги зла. Складають схеми для підселення чужинців в наші тіла легально, по запрошенню. Ослаблюють захисне поле Землі, щоб легше було пробити. І ті летять...

– Вони можуть жити тільки коли потрапляють без свідомої згоди людини. Якщо хтось в курсі, то може прогнати. Це закон. Як ваші люди могли на таке повестись? Свідомо віддати свою думку!

– Хитра схема. Наче нема докорів за проступки і не потрібно виправляти помилки. А ті, хто в результаті страждають, ніби заслуговують все це за вміння відчувати...

– Оля, ти сама себе так вела, навіть вірила в це, я пам’ятаю...

– Це маскування. Заставляла себе випускати такі думки, поки за мною стежили. Жила як на сцені.

– О, я це відчувала – двійне життя... Знаєш, і я змушена так жити. Вірніше, за мною ніхто не стежить, але правда мене би загубила... Тому відразу зрозуміла, що ти переживаєш.

– Яка правда? Та, що ти тут чи в іншому світі?

– Саме так. У нас це був би діагноз... Зрештою, старання були б марні, ніхто би не зміг повірити, хіба з діагнозом... Не хочу про це. В тебе є професія?

– Була. Лікар. Відчувала не тільки справжню хворобу, а й причину... Коли стала пояснювати, стали за мною стежити, звільнили. Хочуть лікувати людей тільки для вигляду – щоб причина залишилась, бо втратять енергетичну підзарядку...

– Інші лікарі не в курсі?

– Теоретично. Їх задовольняє. Бояться втратити роботу. Проти мене нічого не мають, але і виказати не сміють...

– Це у нашому світі також заведено. Але якось люди не в такій ямі... В чому різниця? У вас взагалі є якісь вірування в добро чи справедливість, в Бога чи Вищий розум?

– Чому ж ні? В кожній державі свій бог, своя релігія... З її допомогою і заставляють людей відмовлятися від своєї думки. Як скаже Господар, так і роблять. Раби. Та тільки збираються вони щомісяця і обдумують плани нашої загибелі...

– Ого! Що ти кажеш? Так це не державні управлінці, а церковні?

– В нас правлять тільки одні. А хто ж іще може мати доступ до вищих знань? Щоб душу згубити заради покори і віри не в Бога, а в них?

– Мені моторошно... Все страшніше, ніж я думала. А ті, що сповідують чисту віру є?

– З ними розправляються, як зі мною. Навіть гірше. Якщо не маскуються, то вбивають. Придумують інші причини смерті для людей.

– Оль, може ти не будеш влізати в це? Одна не потягнеш... Це катастрофа... Ти розмовляєш з Матір’ю?

– Вона мене стримує від небезпечного рішення... Як інстинкт виживання, а способу боротьби не каже... Шукаю.

– Слухай, а чому, коли вони зустрічаються, у вас різні вірування?

– Щоб людей не об’єднати, настроїти один проти одного. Наче тільки одна віра правильна, а всі інші – вороги... Дешева затравка, та люди ведуться. Вірніше, ведуться на те, щоб не вірити ні в любов, ні у співчуття, ні у нашу єдність чи прощення неправих. Всім до всіх байдуже... От і мають чужинці силу...

– Я зрозуміла, чому в тебе був такий страшний іспит... Місія ще страшніша... А що ти робила там, кого тягнула за собою?

– Нашого правителя з помічником... Вони не вмерли. Помічник виявився важчим. Тепер і наш не таємний. Що робити – не знаю... Вб’ють.

– Так навіщо ти виказала їх?

– Їх прозондували, хотіли вбити. Прийшлось витягати... Чи надовго? Себе виставила...

– Вони тебе знають?

– Шукають. Поставила блок. Але з ним не зможу навіть звіря вбити... Мають бути ще інші... Також не зможу зв’язатись, бо і вони сховались. І нашим більше не допоможу... Треба зробити паузу...

– Ольго, вони вбивають друге тонке тіло шляхом підселення паразитів?

– Якщо хто не впускає, то розправляються і з фізичним... Хоча це рівноцінно... Ми гинемо. Я була в майбутньому варіанті... Людей нема. І мене також. Тільки фізичне тіло... Запам’ятай мене сьогодні. Не по своїй волі я стану такою, як усі...

Ольга заплакала. Я похолола. Варіанту не бачу. Не стикалась раніше з такою безвихіддю. Потрібно зібрати наших... Поділилась з Дев’ятою любов’ю. Вирішила взяти її до Катерини, там світ теплий.

Вона зігрілась і погодилась.

Чи зможемо знайти вихід?...


В просторі Катерини, як завше - затишно і спокійно. Сьогодні вона біля бджіл разом з чоловіком і старшим сином. Пояснює йому природну структуру бджолиної сім’ї. Про матку, мозок якої недорозвинутий через те, що тільки відкладає яйця, а не працює. Про стадії розвитку бджіл – від молодої, яка виконує всю роботу у вулику до двадцяти днів ( годує потомство, прибирає, стереже вхід від нападників, будує соти) до літної польової трудівниці. Про трутнів, які при спарюванні помирають. А ті, що залишилися зігрівають весь приплід і не дають всім загинути від переохолодження. Вся сім’я живе за рахунок жіночих осіб. Але незапліднене яйце дає недорозвинуту бджолу-трутівку, тим самим приречує сім`ю на загибель. І одна бджола не здатна на існування. Катерина просить сина подумати над аналогом будови бджолиної сім’ї і суспільства та навести приклади повторення основних принципів. Ввечері вони про це поговорять.

Ми з Гірою, Онією та Ольгою були зачаровані тією повагою матері до сина, яку відчували під час бесіди. І таке ж відношення сина до матері. Чоловік задоволено не втручався, щось муркотів, підтакуючи. Щастя в яві... Зрештою, Катерина залишила їх і попрямувала у свій оазис. Ми за нею, вона давно відчула нашу присутність.

Катерина почала:

– Вітаю, військо. Ольго, рада познайомитись ближче.

– Добра тобі.

– Знаю, чому ми зібрались... Думаю, почати треба з оберегів. Він не ставить блок, ти зможеш шукати однодумців серед своїх людей і заодно будеш невидимою для темряви. Поділишся зі своїм правителем. Тільки підбір для кожного має бути по внутрішнім відчуттям. Їх є сотні тисяч, але твій – один. От всі ми зараз і пошукаємо. Хто з нас на своєму досвіді переконався?

Онія: – В мене рубін в оправі сонця. Завжди ношу. Галино, чому смієшся?

– Занадто розкішний. Як під імідж. Швидше ти його оберігаєш, ніж він тебе. Тим більше на шиї... Мені вже неприйнятно.

Гіра: – Три життя назад тебе повісили, тому ти не можеш носити на шиї навіть шаль...

– А тебе? – в мені заговорив праведний гнів.

– В нас таких дурниць не було...

– Годі вам, – вставила Надія. – Я також не можу носити шаль. Це не оберіг, якщо всім нам не підходить. Мені дідусь подарував мішечок з землею і ялівцем. І ще якийсь знак на срібній монеті...

– Ти завжди його носиш? – спитала Онія.

– Загубився під час погоні...

Катерина вийняла книгу, відкрила на сторінці із символами.

– Цей? – уточнила в Надії.

– Так. Він мені дійсно допоміг?

– Звичайно, ти вистояла і не впала духом, не дивлячись на смертельну небезпеку. Це Солонь, жіночий оберіг від темних сил.

Я не втрималась: – Ого. Я також серед всіх оберегів бачила тільки такий хрест, навіть вишила... Катерино, мені здається, що ти і так все знаєш, тільки з поваги перепитуєш. Кажи вже...

– Уточнюю. Гіро, а ти?

– Я заряджаю воду світлом перед тим, як вмиваюсь. Чесно кажучи захищаю себе думкою. Галина також, просто не говорить.

– Пардон, обпалюю вогнем. Мені так простіше. Але це не постійно, час від часу. Ользі треба щось постійне, не обтяжливе і не яскраве... Знаю-знаю, Катерино, ти знаєш тисячу травичок, та Олі треба буде всюди насити зі собою мішечок. І як вона буде випускати іскри з рук? Тим більше літати без фізичного тіла... Ніяка штучка крім думки не підійде.

– Знаю. Всі мої земні обереги не підійдуть. І заговори та молитви не мають повсякчасної сили, їх треба повторювати, щоб очистити поле. Тільки думка, та така, щоб не покидала.

Онія почала аналіз. Ми мовчали, відчували тільки швидкість мислення. Нарешті промовила:

– Треба запрограмувати дію думки про оберіг на добу. І кожен день виставляти образ захисту. Створити думкою вогняний хрест Солоні над головою, розкрутити його за часовою стрілкою і уявити вогняну оболонку навколо тіла, яка з нього утворилася. Обов’язково закласти час дії, бо інакше вона може діяти тільки тоді, коли Ольга буде про неї згадувати. Більше доби також працювати не буде, бо змінюється цикл оберту Землі, по прототипу якого виставлений захист. Кожного дня, навіть трохи швидше початкової години, повторювати. Всім зрозуміло?

– Простенько, – сказала Ольга. – Це ще легше, ніж блок... Цю інформацію я передам тим, кому довіряю. Тоді темні не зможуть їх розсекретити, а думки будуть шукати однодумців. Але якщо і вони виставили блок, то не вийде.

– Почни з правителя. Він мусить знати більше однодумців, –вставила Надія…

– Не факт. Йому могли не довіряти. Я сама вийшла на нього уві сні, випадково. А він про мене знав. Може інших також вичислив. Вийду на зв’язок. Випустимо резонансну думку... Треба спалювати паразитів, знайти таких як я... Чистити всі країни...

– Вважай, почала боротьбу, – сказала Гіра, – два роки буде збір достатніх для бою сил...

– Не програмуй поки. Ольго, ти можеш сконцентрувати час, – сказала Катерина. – Виставляй образ швидкісного розповсюдження Світла. Ти сама відчуваєш свій простір, а Гіра бачить майбутнє по швидкості свого. У них більше часу.

– Розумію. Я вмію мислити образно. Зберу воїнів за рік...

Мені було моторошно від задачі, яка була перед Ольгою. Всі відчували те саме. Вирішили також ставити захист і автоматично посилати їй свою підтримку щомиті. Надія ділилася досвідом з передачі думок на відстані. Ми єднались у боротьбі за єдине.

Тепер мені було хоча б спокійно від того, що Дев’ята більше себе не вбиває образами. Стала виконувати свою місію по власній волі. Виходить, діткам нашим більше нічого не загрожує...

Але подорожувати я продовжу. Тепер знала цінність справжнього життя. Фізичне тіло тільки вміє відчувати контрасти через першу оболонку... Друга оболонка єднає думками людей і вміє літати. Третя – зливається із земним простором та вивчає наш світ. Четверта – подорожує паралельними світами і часами. А п’ята виходить у космос і знайомиться з невідомими планетами... Ох, пережити б той карантин!...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.06.2016 Публіцистика / Психологія та стосунки
Спадок (27.)
22.06.2016 Проза / Повість
Подорож до Єгипту (2.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Роман
10.07.2016 © Зоряний Пил
Подземный город (Глава 1)
22.06.2016
Паралелі (13.)
18.06.2016
Паралелі (12.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 18  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +47
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.03.2014 © Тая
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди