Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.06.2016 14:16Оповідання
Про село  
40000
Без обмежень
© Арсеній Троян

"Серьога!..."

Арсеній Троян
Опубліковано 25.06.2016 / 36753

 

 

Взагалі, містечко В. Б. («Великий Бруност», за назвою сиру, який тут намагались виробляти у часи розквіту сирзаводу) мало чим відрізняється від села. Хіба що тут будівлі вищі. Ідеш і здається, що ось вони, урбаністичні пейзажі. Кількаповерхові будинки, на кожному кроці або магазин, або аптека (навіть у старому, совєтському кінотеатрі), куліничі там, алеї з плиткою, кілька помпезних установ з пафосними табличками і стягами. Город, йопта. Але ось глип — купка курей хазяйновито гребеться між «висотками», по алеї з плиткою тупцяє у своїх справах відв’язана корова, біля сільради пасеться велика біла коза.

Однак основне, що не робить В. Б. містечком, так це час. Тут він, як і в селі, — довгий, невизначений, без годинника і за сонцем. Звичайно, тут, як і в селі, прокидаються рано, хоча доїти корів потрібно одиницям. Але все одно, за якоюсь ментальною звичкою, яку не змогли змінити високі панельні будинки, алеї з плиткою (корів, курей та кіз це також стосується), — встають рано. Тому не дивно, що зараз, коли на годиннику лише дев’ята ранку, у невеликій і задушливій перукарні (яка ото недалеко від магазину «Риболов») повно людей — кілька клієнтів та подружка перукарки (вона сидить на стільці біля телевізора і допомагає змітати стрижене). Сама перукарка уже немолода, але весела і балакуча жінка на ім’я Світлана, яку всі називають «тьотьой Свєтой». Тьотя Свєта також з самого ранку на ногах, прокинулась, коли лише почало світати, хоча можна було поспати, щонайменше, години дві, але вона прокинулась, сходила на огород, намочила ноги в росі, щось там похазяйнувала, потім дивилась ранкову програму по «Інтеру», а потім сіла разом з чоловіком у старенькі «Жигулі» бурякового кольору, приїхала і тепер ось стриже. У перукарні душно, глухо бубонить невеличкий телевізор, і до його серіального голосу долучається голос однієї із клієнток.

— Я оце їздила в Самогонівку позавчора, так там такі дороги, вообщє не проїхати…

— Да? — здивовано запитала тьотя Свєта, орудуючи ножицями на голові молоковозиста. — А шо ж таке?

— Ой, та там страшне! — мало не вигукує клієнтка. — Мама дорогая! Камазяки все порозбивали! Отакенька полосочка асфальту осталась, їй Богу!..

І клієнтка показує руками, яка полосочка осталась, розводить руками і зводить їх, так, як роблять рибаки, нахвалюючи свій, нехай і незначний, але улов. Тьотя Свєта хитає головою, кладе ножиці і бере машинку.

— Ану, Коля, — говорить вона до молоковозиста. — Нахили чутка голову, я тобі затилок задєлаю. Височки які, кстаті? Прямі і косі?

— Прямі, — глухо озивається молоковозист. — Всі баби на фірмі мої.

Перукарня вибухає реготом, здається, таким сильним, що це саме від нього рябить телевізор.

— Ой, — видихає тьотя Свєта. — Ну і сказонув, у мене аж коліно звело. Ой, а це серіал хароший, — додає вона через хвилину, глипаючи в телевізор. — Я вже бачила перші сорок серій. Там одна дєвочка приїжжає в город і устраюється служанкою до одного багатого парня. А парень у неї влюбляється, но його мама проти брака… Така гримза…

— Драстє, — вітається хлопець років вісімнадцяти, який тільки-но прийшов і завмер у дверях. — Шо вас тут, багато?

— Та єсть чуток, Артурчік, — сумно говорить тьотя Свєта, змітаючи з голови молоковозиста стрижене волосся. — Ще двойко, ага, двойко, а там ще женщіна на базар пішла, оце за нею будеш, но прийдеться подождать. Ну шо, Галя, сідай.

Галя (та клієнтка, яка розповідала про дороги, майже бабуся з рідким фарбованим волоссям) втомлено підводиться з лавки, а на її місце сідає Артурчік і відразу дістає смартфон.

— Ну шо, як там учьоба? — говорить тьотя Свєта кудись у порожнечу.

— Та мій уже ж робить давно, — озивається Галя, вмощуючись на кріслі.

— Та то я не тобі, то я Артурчіку, студент же… Вчора твоя мама приходила, казала, що ти перевівся. А ще вона казала…

Так минає година, але перукарня не порожніє. Ідуть одні, приходять інші, тьотя Свєта помітно втомлена, присідає на кілька секунд і знову береться за ножиці. Стрілка годинника показує п’ятнадцять хвилин на одинадцяту, і в цей час недалеко від перукарні зупиняється крутий, чорний джип.

— Ой, а хто це? — миттєво палить його у вікно тьотя Свєта, обірвавши розповідь продавчині про полуницю

— Та то Міша з гаража, — озивається подружка тьоті Свєти, завмираючи перед вікном, немов байбачиха.

— Міша? — перепитує тьотя Свєта. — У нього ж вроді джипа немає, «Опель» вроді.

— То не той Міша, — озивається продавчиня з-під ножиць. — Той Міша не в гаражі робить, а в сільраді, він ще з Маруською розвівся недавно, ну та, яка у ветірінарці робила.

— Така невисока, з білим волостям? — перепитує її тьотя Свєта, не відриваючись від вікна.

— Да, — підтверджує продавчиня.

— Ааааа, вспомнила, — говорить тьотя Свєта і повертається до стрижки. — Тю, а чого я про гараж подумала? Странно… А хто ж це на джипі в нас може їздити?

І всі присутні в перукарні замовкають, перебираючи в голові всіх знайомих автолюбителів. Так непомітно настає обідня пора, і в перукарні залишаються лише тьотя Свєта та її подружка. Вони сидять на самоті хвилин тридцять, дивляться «жді мєня», але жодний клієнт так і не приходить. «Ну ладно, — втомлено говорить тьотя Свєта, дістаючи мобільний. — Пора закриваться».

Через десять хвилин до перукарні під’їжджають бурякові «Жигулі». Тьотя Свєта закриває перукарню, прощається з подружкою і сідає в машину. Тут парко і грає шансон.

— Слухай, Юрічік, — замість вітання говорить до чоловіка тьотя Свєта і киває головою на джип. — Ти не знаєш, чий це?

Чоловік крутить головою, підсувається ближче.

— Похоже, шо це Саня…

— Який Саня? — зацікавлено питає тьотя Свєта.

— Ну Саня, він у Широкому Гаю живе, — авторитетно говорить чоловік, заводячи бурякові «Жигулі». — Він уже годів так п’ять на заробітки в Англію їздить. Його жінка колись у нас яблука купувала, помниш така, худа, як драбина? Юля чи шо… А діти вмісті з внуками Сіренків у Глибокоярську школу ходять.

— І шо, оце він на джип там заробив? — не вгаває тьотя Свєта.

— Ну да, — відказує чоловік. — Причому, кажуть, на обикновенному складі, якісь ящики збиває.

— Ото да, — заздрісно говорить тьотя Свєта, поволі заспокоюючись.

Тьотя Свєта живе у невеликому дворику, який компактно розташований на околиці В. Б. Тут немає високих будинків, про містечко тут нагадує лише заправка, он вона видніється біля дороги. Окрім дворика, у тьоті Свєти тут невеличкий сад і огородик, щоправда, на останній зараз не вийти — спека. Тому тьотя Свєта, трошки відпочивши і переглянувши один випуск Комаровського, займається хатніми справами: витирає неіснуючу пилюку, замітає, соває «хрусталь» у шафі. Надвечір виходить на огород, де вже не так смалить, прополює перець, доки чоловік обробляє отрутою картоплю. Після шостої тьотя Свєта купається, готує їжу і перед сном виходить на ганок.

Вечір неспішно охоплює містечко. Навколо тихо і прохолодно, лише по дорозі йде групка молоді, звідти чути дзвінкі дівчачі голоси. Тьотя Свєта тільки зараз відчуває, як вона втомилась за весь день, іде в хату, вмикає телевізор, дивиться його рівно двадцять хвилин, як раптом думка в голову тільки бум! Вона згадала, про кого говорив удень її чоловік. Він був колись у її перукарні, але його звати не Санею! Вона точно пам’ятає, що не Санею, а от як — вискочило з голови хоч ти трісни… Тьотя Свєта вимикає телевізор і дивиться на годинник — десята вечора, подружка уже спить, навряд чи підніме слухавку. Чоловік давно хропить у сусідній кімнаті без задніх ніг, та і не знає він. Тьотя Свєта лягає в ліжко, але відчуває, що сон, яких буквально п’ять хвилин тому закривав її повіки, безслідно зник. Перукарка натягла тоненьку ковдру до підборіддя і почала перебирати всіх знайомих. Наставала ніч, за вікном заспокійливо співали коники, десь далеко валував пес, яскравий місяць заглядав у вікно, але тьотя Свєта не спала, а все намагалась згадати ім’я того чоловіка на джипі. У голові виринали сотні, тисячі знайомих, друзів, клієнтів, давно забуті імена, друзі по школі, далекі родичі, все це перемішалось у якусь кашу, тьотя Свєта ворочалась і не могла заснути, аж ось серед глупої ночі — стрельнуло — Серьога! Так, його звали Серьога. Так, так, і вона пам’ятає, як він приходив у перукарню: це був понеділок листопада 2009-го року, Серьога тоді, на наступний день збирався їхати в Харків влаштовуватись охоронцем АТБ, так, у нього жінка Юля, її мати колись робила з двоюрідною тіткою братового дядька троюрідної племінниці бабусиного діда матері сестри… Фух. Згадала. Серьога. Щаслива і задоволена тьотя Свєта заснула, коли вже почало сіріти, настав вихідний день, можна було відіспатись, але вона, як завжди, прокинулась рано.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.06.2016 Проза / Оповідання
Сумна історія про Стояк
07.07.2016 Проза / Оповідання
Хід під Універом
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про село
28.09.2016
Монстр
25.06.2016
"Серьога!..."
16.05.2016 © Галина Галіна
Спогад з дитинства
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 54  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.06.2016 20:19  Каранда Галина для © ... 

Дивне враження. Наче й цікаво читати, але з іншого боку - буденність буденністю... Таких тьоть Свєт тисячі навколо... Стилем берете) 

 27.06.2016 00:26  Вадим Фішер для © ... 

коли читав це, то відчув щось таке тепле й до болі знайоме... написано цікаво. чудово передана атмосфера типового провінційного містечка, його буденність і плин часу... ) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
07.02.2014 © Суворий
17.04.2013 © Тетяна Белімова
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди