Я прошу у Бога смерті
як просять хліба і молока
терпляче вмиваю руки
від спеки прожитого дня
і у затінку власного саду
під воскреслою грушею
гортаю сторінки забутих бажань
не читаючи
від гортання самого чомусь такий спокій
наче стомлені ноги пестить джерельна вода
з усіх нехитрих бажань
залишилось одне
я прошу у Бога смерті
а Він посилає роботу
щоразу копати землю
з чиїхось амбіцій зводити вежу
ховаючи в ній чиєсь сподівання на вічне життя
у вежах невільники
соромлячись
таємно висиджують щастя
з покинутих покладок
сполоханих ними ж птахів
я нікому нічого не винен
час підневільним богам годувати пташат
власним тілом і кров’ю
а Він не чує
не хоче, не може почути
не існування моє то Його заперечення
в Бога смерті немає
у мене більше немає бажань
