Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.06.2016 12:26Казка
 
Антонім безсмертя
10000
Без обмежень
© ОлексАндра

Антонім безсмертя

Частина перша

щоденник одноденки

ОлексАндра
Опубліковано 27.06.2016 / 36784

Що ви відчули б, коли вас зрадив рідний брат? Зрадила доля, сонце, небо і хмари? Сонце зрадило мене, бо сьогодні усміхалось.

Все сталось і не швидко, і водночас раптово. Коли війни виснажували воїнів і з одного боку, і з іншого, прийшла вістка на голубці моєму брату, який очолював армію, і мріяв сидіти на троні обох держав. А що я? Я молодший його на п’ять років, і він не взяв би мене навіть в свою армію, якщо я б захотів. Але війна… навіщо? Ми жили в ідеальній країні з яскравими пагорбами, лісами, річками… Разом з цим по містах ходили хвилі магії, сили, що трималась у коренях країни. Я не бажав війни і крові, а сьогодні не бажав би навіть бути братом свого брата.

Вістка, яку брат вважав покликом долі, значилась в тому, що мала рецепт справжнього безсмертя. Напевно, для Карла(так, до речі, його називали), який все життя тягнувся до влади, раптовий лист затуманив розум і він був ладен на все, щоб втілити мрію в реальність. А знаєте, що там було написано, в цьому листі «від долі»? Все було значно простіше, ніж можна було уявити. Треба було лише забрати чиїсь роки життя, щоб вони примножились і створили еліксир вічності. Але було одне «але»: той, хто захоче стати безсмертним, має пожертвувати часом рідної крові.

Вам не здалося, все так і було. Брат ці роки мав забрати в мене, оскільки більше родичів не мав. Я так і не розібрався, як ці роки можна забрати, та й хто мені розповість? Я встиг дізнатись, що «по доброті» брат лишив мені день мого життя – максимум, який не завадив створенню еліксиру. А потім, через день, я помру.

За одну мить я встиг зненавидіти брата, долю, сонце, магію, гори і весь Всесвіт. Але наступної миті гнів стих. Я не був настільки дурним, щоб витрати останній день життя на безглузді вибухи злості. І, як не дивно це звучало б, але я за ту ж мить встигнув пробачити брата, і лише молити Бога, щоб Він допоміг Карлу отямитись.

Цей день почався так, як не починався жоден з моїх прожитих 21 років життя.

Я й не почувався так, як відчувають люди себе перед смертю, навіть навпаки, мав достатньо сил і волі у собі. Коли я задумався, куди йти, мене чомусь потягнуло на захід, і я віддався бажанню, вирушаючи швидким кроком. Все, що було варто зробити перед тим, як покинути цей світ, - це, певно, побачити хоч трохи цього світу.

Оскільки мій дім був на пагорбі, перше, що я побачив – повільний впуск вниз, де у підніжжі пагорба губилося місто під кронами старих лип, як під покровом. Мої кроки були швидкими, та не надто, і за якийсь час для очей відкрилась охайні вулички міста.

Люди метушилися, поспішали кудись, зникаючи то тут то там за будинками, про щось говорили, далі – продавали, торгувалися, сміялися. Діти групками грали біля будинків, які тулились один до одного і мали проходи між собою на відстань зігнутих рук.

Я здивувався: постійно ввижалися якщо вже не розкішні, то просторі вулиці, гарний, дорогий одяг у людей, чисті будинки. Але здогад вже крився перед очима: Карл, спадкоємець країни, мій брат, витрачав всі кошти на армію, щоб захопити, загарбати інші міста, а про народ не мав згадки.

Це місто, яке вже не назвеш столицею, було бідне, але зовсім не натякало на війни: я побачив лише одну зброярню, яка, можливо, просто була невеличким музеєм. Якщо люди бажали жити спокійно, не задумуючись про владу, забуваючи війни, то в них це доволі добре виходило.

Я вирішив перейти кілька вулиць, поблукати незнайомими місцями.

Згодом я побачив площу, геть заставлену прилавками, де шуміли люди і торгували будь-чим, що тільки потрапляло до рук. Я проходив від одного прилавка до іншого: спочатку - трохи їжі, якогось посуду, одяг, нитки, тканини…

Я поволі йшов, оминаючи всі ці речі, і раптом на мене налетіла дівчина, що кудись дуже поспішала. В руці вона тримала сіро-синю сукню і я лише встиг зловити погляд її таких самих сіро-синіх очей. Дівчина знітилась, швидко вибачилась і побігла далі, а я зупинився і довго дивився їй вслід. Всередині щось теленькнуло, але я мусив йти, тому лишив ці думки й пішов в кінець базару.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.06.2016 Проза / Казка
Русалка
27.06.2016 Проза / Казка
Антонім безсмертя (Частина друга)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Збірка казок
23.01.2016
Впасти, щоб злетіти
24.06.2016
... А ймення їй - Дощ (Частина друга)
27.06.2016
Антонім безсмертя (Частина перша)
08.07.2016
Історія одного мрійника (1 Частина)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 23  Коментарів:
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди