Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.06.2016 12:33Казка
 
Антонім безсмертя
10000
Без обмежень
© ОлексАндра

Антонім безсмертя

Частина друга

щоденник одноденки

ОлексАндра
Опубліковано 27.06.2016 / 36785

Коли я обійшов весь ринок, мене потягнуло назад. Я знову зустрів її, тепер вона про щось весело говорила з старим кухарем. Мала на собі коричневу просту сукню і сіру кофтину на плечах.

Я задивився на мить, а коли вона побачила мене, то я швидко обернувся.. і порвав свій рукав об чийсь прилавок.

Вона швидко опинилась біля мене, дивлячись на порвану тканину.

- Я працюю тут, - заговорила вона дзвінким голосом і махнула кудись вперед, - В мене перерва. Якщо ви нікуди не поспішаєте, і не проти, я б могла зашити вам рукав.

Вона так щиро посміхнулась, що в мене не стало слів, і я кивнув. Майнула думка «Не поспішаю? – Ні, звісно ні».

Вона повела мене в міжряддя прилавків і посадила на стілець, а сама сіла поряд, на інший.

- До речі, я - Агнес. – сказала вона і протягнула білу руку.

- Річард. – відповів я і поцілував їй руку.

- Річард? – здивувалась вона. – А випадково ви не той самий Річард Седдлер? Принц?

Я завагався. Довіритися їй чи варто приховати своє ім’я? Та, врешті, мені не було що втрачати.

- Так, принц. – сказав я сумно.

- Пробачте за цікавість, але чому тоді ви тут?

- Це довга історія. – відповів я. А Агнес взяла в руки голку з ниткою і припала до рукава. – У нас є час, поки я зашиватиму.

Я враз повністю довірився цій молодиці. Розповів все: від коронації Карла, до голубки і про кінець мого часу. Вона уважно слухала, накладаючи шви один за одним на сорочку. Вона впоралась швидше за мене: вкінці сіла, поклавши руки на коліна і слухала мене. Коли я закінчив розповідь, вона сумно зітхнула і не мала що сказати.

- І все? От так просто? Без права на вибір?.. – запитала вона. – Сумно, принце.

Я їй усміхнувся.

- В мене ще вдосталь часу, щоб жити. Тому не варто, не співчувайте.

- Оскільки ви тут, щоб побачити наше місто, то не встигнете багато побачити самотужки. – Агнес враз усміхнулась і радісно проговорила.- Та й правда, принце! Я можу вам показати!

Вона зіскочила з місця, а потім враз охолола і подивилась на мене своїми сіро-синіми очима.

- Ви згодні, принце? – запитала вона.

- Хіба що коли ви не будете називати мене принцом! – усміхнувся. – Тільки ваша кравчиня не буде проти? Ну, та, в якої ви працюєте?

- О, ні, не хвилюйтесь, з нею проблем не буде.

Я кинув погляд на ідеально зашитий рукав, посміхнувся і рушив за дівчиною.

Хто б знав, що в маленькому бідному місті знайдеться стільки цікавих речей?! Взяти хоча б кленову алею, яка просто світиться під сонцем; озеро, що починалось одразу за містом; статуя королеви Анни, яка правила більше сотні років назад, і ще багато речей.

Ми сміялися, говорили, та навіть співали з Агнес під час прогулянки. Я щоразу дивувався її щирій усмішці, красивим очам і каштановому волоссю. Вона була найгарніша дівчина з усіх, яких я бачив у замку.

Вона розповідала мені про міське життя, я їй – про замкове. Іноді мені здавалося, що життя в місті краще, жвавіше і приємніше за королівське, нехай і бідніше.

Коли ми повертались до ринку, то мовчали. Сонце вже хилилось на захід, а, отже, день вже скінчується. Те, що я проживу до ранку, мене не тішило. Що змінить одна ніч? Хоча… один день змінив мене. Якби я мав ще кілька днів, то неодмінно провів би їх з Агнес. Так, багато що говорило мені про те, що я – закохався. За весь час зараз мені стало дійсно сумно.

Агнес за звичкою вже тримала мене за руку. Бо коли ми гуляли, вона змушувала мене бігти разом з нею, і тому брала за руку і волокла до чогось нового.

- Що ви, принце? – запитала вона, побачивши мій сумний погляд (так і не почала називати мене на ім’я) – Самі ж казали, що щасливі за цей день. Отже, я все-таки щось змінила в вашій думці? Щодо міста, і щодо того, чи один день – це мало…

- Так, ви змінили. – сказав я. – Мені буде сумно покидати вас. Але на цю ніч я піду кудись якнайдалі.

- Чому? – запитала Агнес. – Принце, ви можете лишитись. Мати моя має для вас кімнату.

- Але.. – заперечив я. – Я не певен, що зі мною має статись наступного ранку. Не хочу для вас проблем.

- Не говоріть! Проблем не буде, запевняю. – Агнес стала навпроти і поклала руки в боки.

- Якщо так.. – здався я.

Агнес повела мене вузькими вуличками, вздовж будинків. Забігла в один з них, покликала за собою.

До нас вийшла літня жінка. Вочевидь, мати Агнес: немолода, але красива (як і донька), з добрими очима і світлим поглядом.

- Матінко, це Річард. Ви матимете для нього кімнату? Одна ніч. Він не має де ночувати.

- Звісно ж, заходьте, маємо і кімнату, і вечерю. Не розкішну, але хоч якусь.

Я подякував і пішов слідом за жінками.

Вечеря була скромна, як і будинок: мало речей, подерті стіни, старі вікна… Було сумно за свою столицю, нехай я й не правив нею. Мати Агнес розпитувала про мене, і, оскільки мені нічого було приховувати, розповів і їй. Пані похитала головою і кінець вечері про щось думала.

Перед тим, як лягти спати, до мене зайшла Агнес і попросила йти за нею.

- Принце, це дуже важливо, довіртесь. – сказала вона, взяла мою руку і знову кудись потягнула.

Ми зайшли в якийсь темний будинок, який зовсім не відрізнявся від інших, крім, звісно, кольору.

Старий чоловік в чудернацьких шатах зустрів нас і покликав до себе Агнес, а я лишився стояти.

Нічого не розумів: хто цей чоловік? Що хоче Агнес? Але я стояв і чекав.

Коли вона повернулась, дівчину було не впізнати: усмішка світилася більше, оці налились якимось теплом.

На мить озирнулась на дивного чоловіка: той сховався у будинку.

- Що сталось, Агнес? Хто цей чоловік?

Вона таємниче посміхнулася, поклала руку собі на груди, там, де серце, а потім мені. Раптом заспівала. Голос мелодійно лився, наче мед, слів я не розумів: це була чужа для мене мова, але однозначно чув: вона була сумна. Агнес співала чисто, без фальші, як може співати лишень соловей про свій край.

Мені відібрало мову: напевно, якби зараз перед мною почалась якась битва, я б не поворухнувся.

Коли Агнес закінчила, то там, де серце, одяг засвітився синім кольором. Я ошелешено спостерігав, як світло злітає вгору і зникає у моїх грудях. Перехопило подих: тіло налилось чистою піснею Агнес, на душі враз стало спокійно.

- Агнес?.. – лише прошепотів я.

А потім загорілося небо. Це було так раптово і несподівано, що я зробив крок назад і ледь не вийшов з рівноваги.

Ранок?? Вже? - подумалось. Хіба ми там стояли не хвилин 15 максимум? Виходить, Агнес співала всю ніч. Але навіщо? І чому… я… досі живий?...

Думки заполонили мозок і я обхопив голову руками.

Відчув на своєму плечі дівочу руку. Опустив свої і відкрив очі. Агнес була усміхнена, але втомлена. Вона щасливо глянула на мене.

- Це був мій вибір. – перше, що сказала вона.

- Вибір? Про що ви?

- Я поділила свої роки. Навпіл. – сказала вона і сумно всміхнулась.

- Ні! – закричав я. – Нащо? Чому? Як? Ти житимеш лише пів людського життя!...

- Це був мій вибір. – повторила вона. – Тихіше, принце, люди озираються. Як я це зробила – це неважливо. Чому, питаєте? Бо мені після зустрічі з вами не хотілося жити лише спогадами про вас. Принце, хіба не можна кохати від початку усім серцем? – швидко проговорила вона.

Миттєва злість відступила.

- Нічого ж не повернеш, адже так? – запитав я.

- Ні. – сумно відповіла Агнес. – Ви не щасливі? Бо я - так. Я щаслива, що змогла зберегти хоч чиєсь життя. – Агнес враз закрила обличчя руками і заплакала.

Я поклав руку їй на плече, на мить завагався і обійняв її.

- Брат.. помер.. на руках.. три роки назад… від хвороби! – говорила вона, і я її почав втішати.

- Ви питали чи можна любити від початку і всім серцем? – я відпустив Агнес і глянув в її красиві сіро-сині очі. – Я не знаю, Агнес. Не певен. Але хіба тепер ми будемо спокійно жити, не перевіривши це?

Вона усміхнулась, витерла сльози і запитала:

- Ви б хотіли ще один день провести зі мною, принце?

- Якщо ви не будете називати мене принцом. – усміхнувся я.

…Королівська варта блукала містом, розшукуючи когось.

- Ми маємо знайти його до вечора! Або… сам знаєш, що буде. – сказав один з них другому.

- Он він! – прокричав третій. – Принце Річарде! Зачекайте!

- Алане? Що ви тут робите? – запитав принц, тримаючи за руку вродливу дівчину.

- Ми прийшли за вами! – сказав поспіхом другий, а потім вже повільніше пояснив: - Король Карл загинув, і корона належить вам, принце Річарде!

- Загинув?

- Саме так. – сказав той, якого кликали Аланом. – Загинув, випивши власне приготоване зілля, не слухаючи попереджень.

- Зілля? А це не те, випадково, що… - дівчина поряд з принцом заговорила, але побачивши погляд Річарда, замовкла.

- Вона зі мною. – сказав принц і пішов із вартою і з Агнес до палацу.

... У палаці врешті все стихло. Король Річард 1, коронований іменем першої королеви Нордії Анни, тримав за руку Королеву Агнес і вів її через коридори палацу.

- Принце, куди ви мене ведете? – запитала молода королева.

- А хіба мене можна тепер називати принцом, Агнес? Зачекайте, не псуйте подарунок.- усміхнувся він.

В одній з розкішних кімнат був вихід на балкон. Але який він… не передати! Плющ вився перилом з позолотою, підлога була розфарбована картинами королів і королев, а вид з балкону відкривався на місто під липами: маленьке, малопомітне, але красиве.

- Тепер, від охороною Королеви Агнес це місто розквітне. – прошепотів Річард на вухо здивованій дівчині. – Цей балкон не був добудований через братові війни, де найкращий художник мусив теж йти на війну. – сумно додав він.

- А ми підемо в місто завтра, принце? – запитала Агнес, обернулась до Річарда і обхопила його шию руками. – Як раніше?

- Якщо ви перестанете називати мене принцом, Королево Агнес. – засміявся він і поцілував її.

Ми проживемо пів життя, але зате знатимемо точно: не дарма. Я навчився жити одним днем, а Агнес навчилась знаходити безмежність в одному дні.

Річард Седдлер I, Король Нордії і Північних островів, син Короля Роберта III.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.06.2016 Проза / Казка
Антонім безсмертя (Частина перша)
28.06.2016 Поезії / Вірш
Вмирає в мені
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Збірка казок
23.01.2016
Впасти, щоб злетіти
27.06.2016
Русалка
27.06.2016
Антонім безсмертя (Частина друга)
08.07.2016
Історія одного мрійника (1 Частина)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 28  Коментарів:
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди