Кораблик мрій
з рубрики / циклу «Коли розцвітає бузок»
Інколи хочеться стати пташкою. І літати десь понад прозорими хмарами у теплій купелі сонячних променів.
Інколи здається, що хвилина триватиме вічно, але вона минає швидше за інші.
Інколи, дивлячись в очі, ти бачиш стільки рідного, але потім розумієш, що в них стільки ж чужого.
Інколи хочеться, щоб завжди була весняна пора цвітіння яблунь, щоб повітря наповнене п’янкими пахощами, було бальзамом на душу.
Інколи хочеться спіймати в долоньку сонячного зайчика і випустити його біля найсамотнійшої душі.
Інколи хочеться чогось такого елементарного і потрібного, але потім ти розумієш, що є набагато важливіше і потрібніше.
… Світловолоса дівчина стояла, обпершись на вирізьблені поручні місточка, задумливо вдивляючись у прозоре дно річечки. Вітер танцював у парі з жовтим листям, а потім опускав його на воду. По небі пливли білі хмаринки, час від часу, ховаючи сонячну усмішку. У повітрі бриніли перші ноти осінньої ностальгії, вперемішку із смачним запахом кави та дзвінким сміхом.
Осінь… Пора яскравих шарфиків та веселкових парасольок, золотого листя та срібних краплинок. А що, якщо цьогоріч осінь затягнеться надовго? Будні починатимуться і завершуватимуться холодними краплями дощу…
А якщо ця осінь особлива? Мар’яні на долоню тихо, мов метелик, опустився жовтий листочок.
Вона знала, що все буде по-новому.
З подихом вітру, листочок затанцював у повітрі, і, кружляючи, поволі опустився на воду.
Погойдуючись, кораблик- листочок плив за течією, виблискуючи на сонці своєю позолотою.
Шум міста все віддалявся, ставало затишно і легко на душі. Клени сяяли на тлі небесної блакиті, відбиваючи тисячі маленьких промінчиків.
«Щастя- поруч!», - подумала дівчина, усміхнувшись перехожому. Її кораблик тихо плив, зникаючи з поля зору. Він плив у світ сонячних Мар’яниних мрій.
Життя починається знову!
Осінь, 2015
