Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.07.2016 19:24Політика та суспільство
Про майбутнє  Про людину  Про село  
Спадок
00000
Без обмежень
© Галина Галіна

Спадок

30.

Вільне місце проживання

Галина Галіна
Опубліковано 01.07.2016 / 36824

Вільна людина має право жити там, де бажає її серце. У нашій країні нас хтось приписав жити в тому місці, де ти маєш право голосу. Це зв’язано з старою системою виборів. ЇЇ ми замінили. Тому прописка наша не повинна тепер правити балом. Єдині ми тепер господарі в своїй країні. І якщо ти захотів жити в іншому місці, то маєш право без лишніх перешкод і обмежень бути громадянином своєї країни. Хочеш жити на землі, то живи. Вона належить нам навіть по старих законах. От тільки розпоряджалися нею не люди, прикриваючись власністю держави. Коли приїхав хто з чужого регіону, то не дасть влада йому землі для побудови житла свого, бо не свій... Чому не свій він, коли з держави нашої? І знову за громаду всю вирішує один, зазвичай – нечесний. Приховує свої дії задля збагачення свого. Що ж, будемо шукати тут альтернативу. Загнані наші брати, які житло своє втратили, або і змоги не мали його придбати. В глухому куті вони зараз. Єдині ми, то маємо подбати про вихід для них.

На чиновників державних надіятися не варта, бо байдуже їм. Спростити також потрібно систему розпорядження землею. Прозорою її зробити. Бо не давала Мати у власність нікому одному її надра, ріки, гори, простори широкі. На всіх поширитися мало її благо. Хто доглядати її хотів, то мав на це право без дозволу особливого, без обмеження надуманого і без плати за це. Бо людська.

Та не стихійним буде розподіл землі. Нові поселення повинні гарними і продуманими стати. Спеціалісти у області цій також знання свої приєднають. Відкрито будемо обговорювати такі питання. А тих, хто знає махінації земельні, покличемо на допомогу, щоб оминути зловживання наперед.

Не сумнівайтеся, тут перешкоди будуть навіть більші, – бо це задіне території владарювання чужинців. Та страху у побудові нового образу проживання у своїй країні нема. Усі застереження будуть враховані.

Біля кожної домівки у майбутньому буде місце для екологічного виробництва. Ми напрямок тільки задамо образові думки. А далі людина кожна про своє здогадається.

Тож другий крок – господарями на землі стати реальними. Не продається вона більше. Нема такого, щоб у одного були сотні гектарів, а у іншого нічого. Простір землі не хоче більше бути приниженим через гроші. Даремно землі родючі пустують, поки думають зверху, як і коли продати її дорожче. Щоби ми не мали під ногами свого місця, і побиралися, як батраки, працюючи за копійки на когось.

А хто у місті своєму живе, також може через відкритість віддавати голос свій за зміни, контролювати обіг громадських коштів. Сам зможе перевірити, чи робиться дорога біля його житла, якщо побачить на це оплату. Разом-разом. Один не зможе безлад зупинити...

О, утопія почалася, – скажете. Із сьогоднішнім баченням безнадійності, – це так і є. Для цього і підняла я тему нереальну, щоби її змінити. Спочатку думку образну пустимо у простір. Коли художник починає картину, то у думках наперед її малює. Так і нам треба творчість свою розвивати. Бо коли будемо знати, що ми хочемо в реалі, то методи реалізації задуму знайдуться. Якщо хтось у простір випускає невіру у зміни, то це є сильною перешкодою. Тому не треба кричати про наміри свої і сперечатися. І перешкоджати не лінивим також не потрібно. Надійтеся в душі на них, і все. Тільки не критикуйте, байдужість свою оправдовуючи.

Звикли ми до старих схем спекуляцій землею. Не віримо тому. В думках сьогодні ми будуємо суспільство нове з іншим відношенням до світу. Якщо ціль наша правдива, то простір допоможе. Тільки хоч думати почати про зміни треба. За просто так – не дасться нам нічого. Тільки біда приходить без бажання, аби погратися з нами і помучити, а потім пообідати.

Чому підняла тему я про землю чи село? Бо коли ми шанс реальний зможемо мати до Землі нашої притулитися, то тим і зцілимо себе і її також. Об’єднані енергії людини і Землі ввійдуть у резонанс, доріжки для укладу життя нового відкриються. І через десятину людей наших усе тіло зцілиться.

Тепер ви скажете, що село і так існує, а хворі ми. Власне, що воно існує, а не цвіте. Чому йому у нас так тяжко? Тому і тяжко, що за рахунок того покинутого, занедбаного, недооціненого села наш простір компенсує всі наші нечистоти. Бо де ж у містах отруєних цілющу енергію брати? Не престижно жити на землі, бо нема підтримки там. Трамвай не ходить і вистави ніякої нема. А в місті хоч плакати є і можна себе до еліти приписати. Бо справжня еліта корову пасе, не бурчить, кому потрібно – допомагає, у брата свого не краде та по лісі гуляє. Там земля його розряджає від турбот буденних. Він дивиться на горизонт безкрайній і байдуже йому, що дощ. Бо серце спокійне. Коли спокійне серце і любляче – оце і є еліта. Без пустого того, за яке приписані до неї переживають.

По плану падіння занедбане село. Заплуталось усвідомлення наше. Щоби втікали люди з нього, щоб менше сили мало тіло людське. А ті люди, що у селі після міста побували, самі не розуміють, чому їм хочеться втекти назад. Не можуть вони витримати психологічного тиску, коли через себе приходиться їм рятувати тіло наше без звички. Тільки корінні селяни закалялися родами своїми. Енергії земні через себе із задоволенням перепускають, тим і чистять нас. А місто тяготить їх, коли не чують через асфальт подиху земного. Чуттєві бо. Поклін їм. Забули ми про тих, хто нас годує, лікує, заради кого терпить простір усі безчинства наші. Та і їм не справитися вже без допомоги. Зменшується кількість жителів села. Не можуть витримати навантаження і фізичного, і того, що спокій їхній забирає. Немає у селі сьогоднішньому комфорту. Звірям потрібно, щоби люди ті розчаровані і невдоволені були, щоб силою з усіма відірваними від землі не ділилися, а тільки лихими думками. Хворіти там почали також. Кінець це наш. Де силу брати будемо, коли не станемо село відроджувати?

Тому, будьте ласкаві, – просто уявіть село прекрасним, новим, з доріжками, стадіонами, басейнами, телицями, ярмарками, психологічними центрами для зцілення. Хай там буде море квітів, садів багатих, родючі поля. А хатинки нехай радують око своєю затишністю і красою. Хай люди багатими там будуть. На конях верхи нехай скачуть їхні діти, богами себе почуваючи. Нехай там виростуть готелі для бажаючих у просторі такому побувати. Щоб плакали від захвату, дивлячись на щасливі родини з дітками, що босі по землі бігають. Щоб дякували люди їм за таке щастя, яким лікують усіх.

Якщо у просторі нашому появиться така образна уява, як кіно, – то вважайте, що закладений план.

Народимо нове життя в уяві, то знайдеться і шлях. Якщо цю землю ніхто не буде купляти, то і продавати її не буде. Чим зацікавити народ? Податки на маленькі екологічні виробництва біля осель людських навічно зняти. І продавати у країні своїй без податків. Для влади вигоди ніякої, знову біситись будуть. Та, для всього народу – це дешевше. Чим апелювати будуть, якщо заради нас вони у владі? Зате ми зможемо почати виробництво без корупції і перешкод. За кордон будемо продавати. Ось тут і для країни нашої податок, бо заробіток більший. Податок цей не через руки виробника віддасться, – щоби таможня лапу не захотіла нагріти. Із закордону покупець напряму його на рахунок держави положить відкрито у фонд спільного кошту. Щоб кожен міг побачити миттєво.

Почнуть ділки задарма землю брати, щоби будинки для продажі будувати? Нехай будують. Їх можна продати. Та буде умова тут обов’язкова, щоби земля не простоювала з будинками порожніми, щоб діло для людей було негайно. Нехай тоді дають його в розстрочку безпроцентну по ціні реальній. Хто не бажає виробляти щось, а тільки благом спільним користуватися, то і нехай втікає від життя. Для нашого спокою і він потрібний. Лиш би не плутався під ногами невдоволенням своїм.

Для початку можна ризикнути, а далі розвивати наш експеримент на досвіді. Це не кінцевий варіант нашої уяви. Він має бути спільний і доповнений такими прорахунками, яких одна людина не може сама продумати. Образ спільний є сильніший і точніший. Якщо багато людей стануть вимагати, то хіба зможе їх стримати у ярмі купка звірят? Бо по образу новому пізніше старі села перебудуються. І зміняться пріоритети, якщо розвиток для діток людських у селах буде сильнішим по знаннях і силі фізичній. Бо благоустрій в них випередити зможе міста з курятниками, в яких живе еліта...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.06.2016 Публіцистика / Політика та суспільство
Спадок (29.)
03.07.2016 Публіцистика / Політика та суспільство
Спадок (31)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © роман-мтт / Культура та мистецтво
Глядачі, упередженність і зомбі (і ще про гроші та смаки)
22.09.2016 © Ольга Шнуренко / Мова та література
Вступ до поетичної майстерності
03.07.2016 © Вікторія Івченко / Журналістика та ЗМІ
ВИПРОБУВАННЯ ЧАСОМ І ОБСТАВИНАМИ
13.04.2016 © Сліпокоєнко Роман / Історія
Червоний грим. Ким насправді були Холодноярівці
10.02.2016 © Сліпокоєнко Роман / Історія
Чергові легенди про Черкаські замки
Політика та суспільство
01.07.2016
Спадок (30.)
08.06.2016
Спадок (23)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 64  Коментарів:
Тематика: Публіцистика, Політика та суспільство
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди