Історія одного мрійника
2 Частина з рубрики / циклу «Збірка казок»
Він повернувся до роботи, але на його місце давно знайшли іншого працівника. Довго шукав роботу, яка б принесла кошти. Знайшов одного торговця, найнявся.
Михайло змінився: поринув з головою в роботу, чим заслужив повагу власника і через рік отримав підвищення.
Це тільки так кажуть швидко, але в житті час йде настільки повільно, що очі болять від споглядання на годинник.
Частину грошей Михайло використовував, іншу присилав матері, а все, що міг – відкладав.
Багато минуло. Дана була поруч з хлопцем, допомагала і підтримувала, він же в свою чергу зблизився з дівчиною. Михайло працював і вчився на моряка.
Пережили і сувору голодну зиму, і осінь, яка несла жахливі хвороби, і літо, яке спалювало сонцем на місці. Сварилися: не знаходили порозуміння, але мирилися, зрозумівши, що нарізну набагато важче, ніж разом. Дана вчилась і працювала разом: їй було також важко, але вона знайшла власні мрії і тепер всім серце прагнула досягти цілей.
«Без цілі життя не має сенсу.» - якось говорила вона. – «Треба знати, куди йти, аби кудись дійти.»
…Синя, недовга сукня закінчувалась мереживом, і додавала дівчині свіжості і впевненості. Пояс обперізував тонку талію. Хлопець поряд тримав її за руку, на якій поблискувала від місячного сяйва обручка. Волосся в обох розтріпане: вітер бив в лице. Але від нього було також багато користі: коли молодий капітан ступив на борт корабля «Зірка» і щось крикнув, піднялись і напнулись від вітру темно-сині вітрила.
Дівчина проводжала коханого у відкрите море.
В небі щось блиснуло. Сліпучо-біла дівчина стала біля Дани на пристані, яка геть цьому не здивувалась.
Парубок з корабля побачив Зорю і всміхнувся.
«Дякую» - мовила до Зорі дівчина.
«За що?»
«За те, що направила Михайла, допомогла пройти шлях»
«Ні» - усміхнулась на те Зоря. – «Я не допомогла пройти йому шлях, я вказала лише, а ти – допомогла».
«Коли б я в ту ніч не з’явилась, то він зміг би обійтись без мене. Бо в нього є ти.»
Подивилась Зоря на корабель, який підіймав якір.
«Ви розходитесь? А як же твоя мрія?»
«В мене є інші мрії. Михайло здійснив свою, і мені пора здійснити свою» - мовила Дана, швидко стерши сльозу. – «Подорожуватиму в інші країни, побачу світ…»
«Ми побачимось ще раз» - це водночас було запитання до Зорі і ствердження для себе.
«Дві долі, які переплітаються, не зможуть розійтись навічно» - сказала Зоря і зникла.
- Куди шлях йде? – майнув дівочий голос.
- До нових земель. – відповів хлопець, споглядаючи на темно-сині вітрила із білими всипаними «зорями». Корабель відправився.
«Зірка» був найдивнішим кораблем у всій історії. Його було дуже важко помітити вночі: адже вітрила зливалися з нічним небом і тільки місяць, бувало, видавав його: «зорі» на вітрилах виблискували під місячним світлом.
Не будьте безнадійними мрійниками. – говорять вони своїм дітям. - Мрійте і здійснюйте свої мрії!
