Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.07.2016 21:54Повість
 
Analogia entis
11000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Analogia entis

Глава 1
Ті, про кого я пишу, постійно живуть в мені...

Джером Девід Селінджер («Сімур: Введення»)
Меньшов Олександр
Опубліковано 08.07.2016 / 36911

Ті, про кого я пишу, постійно живуть в мені...

 

Джером Девід Селінджер («Сімур: Введення»)


Сонце зігрівало теплом, пиво холодило нутро, вітерець ніжно обдував, пестячи густі волосся. Вода в ставку була тиха та прозора, як сльоза. Було видно кам`янисте дно, де ліниво повзали величезні темні раки.

«У раю, мабуть, завжди так, - подумалося рибалці. - Турботи спадають з плечей, немов зайвий одяг, і ти можеш насолоджуватися своєю улюбленою справою».

Ніхто вже не пам`ятав справжнього імені цього чоловіка в човні. С часом залишилося тільки прізвисько - Дядько.

Рибалка зробив ще один великий ковток холодного пива і змінив наживку. Не зважаючи на усі приємні моменти, клювало сьогодні щось не дуже.

Раптом подумалося, що завтра все змініться. Завтра йому, Дядьку, належить зламати низку одноманітних днів.

«Ніхто вже не зможе нічого зробити», - міркував він.

Родинні зв`язки зараз, як ніколи, обтяжували свідомість. Чи то душу…

«Душу? - рибалка здивувався подібному слову. - Невже у мерців буває душа?»

Перед очима встала та остання зустріч на Веранді і остаточний вердикт, який винесла Рада: «... повернути в Дім». Дядько зробив ковток пива, але хміль не заглушив сумні думки.

«Я помер, - міркував рибалка, намагаючись знайти виправдання своїм майбутнім діям. - І помер через Нього, але ж це зовсім нічого не означає».

Як хотілося в це вірити. Адже всі основні акти доведеться відіграти саме йому. Інші встигли уникнути долі.

«Невже ні на що інше я не годжуся? Як же все обридло!.. Хіба добро може робитися такими мерзенними шляхами? - рибалка відкинувся назад, дивлячись на смарагдову траву на березі. - Хіба немає іншого виходу?»

Перед внутрішнім поглядом промчали старі спогади. Як він відштовхує Його, і як машина, здоровенний КрАЗ, з хрускотом вривається в його тіло, ламаючи все кістки.

«Хто я? Його загнана в кут совість? А хіба у трирічної людини буває совість?.. І хто взагалі винен, що в Сутичці первородства переміг саме Він, а не його близнюк?»

Будинок на пагорбі сумно дивився своїми очима-вікнами на спокійний ставок. Адже з іншого боку знову починало буянити нездоланне море. Це Він, той самий давній Ворог, рветься сюди з-за тридев`яти земель. І не дай те доля, щоб у Нього це вийшло. Не дай те доля!

«Треба це зробити! - вирішив рибалка. Очі його злипалися. - Треба! Треба виконати волю ради…»

1


І приснилося мені, ніби пливу я в човні по озеру. Навколо був непроглядний туман. Нічого не видно: ні зліва, ні справа. А потім раптом човен вже виявився перевернутим. Його днище було покрито отруйно-зеленою порослю тонких, як волосся, водоростей...

Галасливий дзвінок телефону вирвав мене з пастки страшного сну.

-Шмуль Іванович? - голос з динаміка мобильника належав моєму безпосередньому шефу - Васі Сироті. Його погана звичка не вітатися мене часто дратувала. - Шмуль Іванович, підйом! Через півгодини зустрічаємося на розі Суворова і Ушакова.

Сирота відключився.

-Чудово! – буркнула моя свідомість, а рука потягнулася до столика. – І вам щире вітаннячко, люб’язний шефу.

Копійчаний «Сонник», який опинився в моїй руці, говорив, що човен не до добра. А тим більше не до добра і туманне озеро.

-Чудово! – повторила свідомість, голосно ляскаючи книжкою по лакованій поверхні столика.

Я встав в огидному настрої. І якось відразу потягнуло на філософський лад. Так буває: пару-трійку раз зіткнешся з проблемами, і записуй себе в аннали історії, як великого Сократа сучасності.

Я сів на ліжку, намагаючись розліпити повіки. Промінчики сонця боязко заглядали в кімнату, порожню і від того по-холостяцьки незатишну. Якби не ліжко та жалюгідний стіл, то можна було б подумати, що знаходишся в КПУ.

У роті стояв огидний присмак вчорашнього спиртного і ще чогось від вечері. Я глянув на своє відображення в дзеркалі ванної кімнати, але побачив лише опухлу від солодкого життя фізіономію Вані Баха – тобто мою фізіономію. Від цього настрою ні на грам не прибавилося. Зморшки навколо очей, немов тріщинки, нагадували про важкі дні невлаштованості.

О, так... Важкі дні. Але ж колись все було не так. Навіть не віриться. Частенько спливають кадри з дитинства, і чомусь там були присутні веселе сонце, блакитне небо, квітучі дерева, та чувся спів птахів. Але головне - нескінченна радість. Така величезна нескінчена радість.

І потім обов’язково на думку спадає перифраз з пісні «Nautilus Pompilius»: «Де мої крила, які так подобались всім?» Де той хлопчик – сонячна кульбабка, бешкетник з посмішкою аж до чуба?

Втомився. Я дуже втомився. Морально. Від усього... І від усіх.

Господи, за що ти мене так? Живу і розумію, що перетворююся на якесь знаряддя для звершення чиїхось планів, але тільки не своїх. Набридло бути зручним для всіх.

Нещодавно дістав книгу, про яку мріяв кілька років. І що ж з того? Її читання мені не принесло ні йоти задоволення. Якоюсь частиною свідомості я взагалі здивувався, що колись подібне мені могло подобатися...

Смішно... Так, де ж, Ваня, твої крила? Га?

Ніколи б раніше не подумав, що поступлюся своїми принципами. Тепер, мабуть, ясно, чому говорять: «Життя примусило». Ось та-а-ак!

Поганий настрій це як хвороба, яка роз`їдає душу зсередини всякими гидотами. Здається, ніби ти отруюєш навіть повітря навколо себе і заражаєш оточуючих.

Це все тому, що сьогодні понеділок. І на цю трикляту роботу зовсім йти не хочеться. Хоча до середини тижня розкочегарюся і знову відчую себе в сідлі. Але це буде потім. А сьогодні - перший трудовий день.

Дуже важко. Ніколи не думав, буцімто у мене буде така ситуація, що всі думки про роботу будуть викликати нудоту. Невже, задаюся питанням, вона настільки мені остогидла?

У кого ж це? Здається, Паскаля: «Що може бути важливіше в людському житті, ніж вибір ремесла, а тим часом його вирішує випадок»… О, як вірно підмічено!

Так що ж? Все кинути? Що мене тут утримує? - При відповіді на це питання мою сутність охоплювала дивна безвольність. Видно, я не хочу собі в чомусь зізнаватися. Просто бачу вдалині якийсь світлий спогад про дитячі роки. Далеких, далеких, коли слова заміняли звуки, а ходьбу на двох ногах - повзання на чотирьох кінцівках. А потім я виріс і став ось таким...

А яким? Га? – Ну… якби я мав фарби, то себе б розмалював у стилі аля-Малевич - суцільний чорний квадрат... Ось яким! - Тьху, ти! Так що ж таке! Бісів понеділок!

За що себе не люблю, так це за такий стан: розкисаєш, немов хліб у молоці, і нудно собі самому, поки блювати не почнеш.

-Гаразд, досить мамчину спідницю на вус мотати!

Я пройшовся на кухню і відкрив кватирку. В кімнату потягнулося свіже повітря.

-Нумо, брате! Будь бадьорішим! – але холодні макарони, що злиплися у каструлі, настрою не поліпшили. Довелося для підняття тонусу випити чарочку коньяку. Спиртне приємно обпекло шлунок. А після другої, міцно всмоктавшись в кров, воно повільно почало повертати розум до холодної дійсності.

Нашвидку перекусивши, я вже обміркував план робіт на сьогодні. Сирота, падлюка, адже мене тільки за це і цінує. Та ще, можливо, за здатність до залагодження «незручних» ситуацій, що ростуть на фірмі, як гриби після рясного дощу.

На вулиці було до неможливого жарко. Ранок тільки зайнявся, а парило як в лазні. Не встиг я дотюпати до перехрестя, як був уже мокрий, що миша в глечику з молоком. (Хоча, може, це коньячок винен?)

Вишневий «Ланос», припаркований трохи далі зупинки, належав Сироті. А його самого я помітив біля лотка з пиріжками.

-Здоровий був! - кинув він, жадібно відкушуючи біляш разом з обгорткою.

Господи, в людині всі сто п`ятдесят, а він ще й жере як не в себе.

-Привіт, - мляво відкрутив йому я, сідаючи в машину.

-Будеш? - він простягнув жирний пакет з біляшами.

-Ні, дякую. Я вже снідав.

Сирота закинув пакета на заднє сидіння і завів мотор.

-Чув я, ти у відпустку зібрався? - сердито запитав він.

Ось же курва... Я тільки вчора з Царем словом перекинувся, а Васька вже в курсі. Ну, зараз буде.

-Подумую.

-Ваня, ти ж знаєш, як ми зараз зашиваємося...

І тут понеслося. Сирота волав до совісті, почуття солідарності і чогось там ще. Говорив, що через мене ось-ось зупиняться всі потяги, скасують рейси на місцевих пароплавних лініях, і літаки, бідолахи, так і не злетять в небо.

Я мовчав. А що мені залишалося? - Так, зараз самий сік ділової активності, але я ж теж людина. Три роки ні сну, ні продиху. Як тато Карло.

У машині було душно. Періодами до горла підступила грудка, а в очах темніло.

Зараз би скупатися у прохолодній водичці. Заїхати кудись на Дніпро.

Машина уповільнила свій біг. Кров жваво відринула від обличчя, і я відчув, яка липка у мене шкіра. Здається, зараз мені стане зле.

Невже тепловий удар? Ось дідько!

За склом дивним чином стали завмирати люди. А струмені фонтану моментально перетворювалися в прозорий гель. Вася застиг в безглуздій позі. Його очі скляніли, від чого у мене між лопатками похололо.

Погляд застелив щільний туман. А в наступну мить я відчув себе в іншому місці.

Спочатку я ніяк не міг пояснити, що трапилося, перебуваючи в дивному шоку. А потім...

Величезний світлий Коридор, який тягнеться в нескінченну далечінь; по одній його стороні розташувалися тисячі однакових Дверей, по іншу - тисячі Вікон.

Це Дім! - знання настільки вражаюче, що не мало пояснень. На мить десь всередині ворухнулося щось… якийсь спогад…

Я тут колись був!

Найближче Вікно відкрилося без зусиль, і всередину увірвався свіжий морський бриз. Вода підходила майже до самого підвіконня. Я черпнув рукою: добре ж, хай йому грець! Водичка, що парне молоко. Прозора, навіть дно видно. Тут зовсім неглибоко. Може, метра два.

Скупатися, чи що?

Голова гулко вдарилася об раму. Вірніше об скло... вікна машини. Я судорожно сіпнувся, зрозумівши, що повернувся назад до Сироти. Він як і раніше сидів в безглуздій позі з скляними очима-ґудзиками.

Але ось струмені фонтану почали неспішно прискорювати свій біг, а однотонність, що жахливо давила на барабанні перетинки, стала перетворюватися в звичну какофонію звуків.

Сирота обтерся хусткою. Дихав він важко, натужно.

Я ще не зовсім оговтався. Очі не могли затриматися ні на одному з предметів.

Дім... Що за чорт! Здається дійсно тепловий удар, - за цими думками я не помітив зміни в погоді. На вулиці різко піднявся вітер. І дерева, що обвислі від спеки, засмикалися в радісному екстазі. Небо миттєво потемніло. А десь далеко-далеко гримнув грім.

І тут, як за сигналом, почався кінець світу: дощ, скажений вітер, блискавки, гуркіт, свист. Одним словом - жах.

-Японські боги... Ну і ну! - Сирота і про відпустку мою забув. Він пригальмував на узбіччі і дістав пакет з біляшами.

Мені і дивитися на Васю не хотілося. Було якось до осоружного неприємно.

Вітер злобно накинувся на дерева, обриваючи їм листя і ламаючи гілки. Дощ перетворився в суцільну стіну води.

-І ти хочеш йти у відпустку в такий ось час? - Сирота кивнув на пейзаж за вікном.

Кожне слово він проговорював зі сталевою переконаністю, що, мовляв, він сам би так не вчинив, а ти, Ванька - дурник. Що-що, а між рядками читати вміємо.

-Тепер все: тепла не буде. Тільки влупить перший серпневий дощ - чекай осінніх холодів. Стара прикмета.

Я аж захрипів від великої кількості почуттів. І хотів, було, відповісти шановному товаришу Сироті, але щось сталося. Щось дивне...

Коридор. Зліва Двері, праворуч Вікна.

Стоп! Де я, врешті-решт?

Море за Вікном буяло. Хвилі билися об скло, і було дивно, що ті не розбивалися.

-Ти чуєш? - доторкнувся до плеча Сирота.

Дощ за вікном заливав дорогу. Вода піднялася на десяток сантиметрів.

-Чую, - знехотя промовив я. Звідки взялося море?

Решту часу ми мовчали. Сирота примружився, дивлячись на мене, а потім теж відвернувся до вікна.

«Ланос» нагадував батискаф, оточений товщею нескінченої води.

І тут знову серце стала гризти та незрозуміла туга. Шкода, що немає з собою коньяку.

Дощ припинився так же несподівано, як і почався. Сонце вже через хвилину щосили сушило землю. Вася завів мотор і «Ланос» рушив з місця.

А, може, у мене просто почалися провали в відчутті часу?

Голова розколювалася... Стоп, скільки мені років? Тридцять три... Або... Ні, точно, тридцять три. - Так, вже такий собі вік. Пора голові і розколюватися.

І все-таки треба буде до лікаря сходити. І ще ці дивні видіння... Коридор. І море за Вікном.

Я відчув те, чого не помітив у перший раз. Це «тепло». У тому місці було дуже добре.

І раптом стало ясно: безпричинна туга приходить від того, що я не можу туди повернутися. Боже, як же я цього хочу! Дуже, дуже хочу.

-Приїхали, - грубо сказав Сирота, натиснувши на гальма. - Вилазь. Досить пісні співати.

Почувши останню фразу, я зрозумів, що дійсно наспівую якийсь мотив. Трохи зусиль і незабаром я «виловив» з пам`яті слова:


І все це дим, звичайно дим,

І від того душа страждає.

Як набридає всюди йти другим.

Як набрида-а-а-є.

 

Ось вже коли повіриш в систему - усвідомлене-неусвідомлене...

І почалися трудові будні.

Робота з ранку не склалася: чи то народ навколо не зовсім прокинувся, чи то я в оточені дебілів. За якісь двадцять хвилин встиг посратися буквально з кожним зустрічним. Мали все ж таки рацію колись були мої армійські командири, складаючи характеристику: «Замість роботі в команді, воліє виконувати завдання самотужки».

Не знаю, чим би далі справа кінчилася, але Сирота потягнув мене на переговори з партнерами з Києва.

Ми заїхали в ресторан, де ситно поснідали. Близько одинадцятої Вася помчав з киянами на новий об`єкт, а я подався в офіс розгрібати папери.

Ось так… часом дійсно гидко все-таки бути на других ролях...

2002 - 2005 рр.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.06.2016 Проза / Повість
Дзеркало для Бога (Глава 6)
08.07.2016 Проза / Повість
Analogia entis (Глава 2)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Analogia entis
08.07.2016
Analogia entis (Глава 1)
08.07.2016
Analogia entis (Глава 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (1+1+0+0+0)
Переглядів: 49  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.08.2016 08:41  Каранда Галина для © ... 

місцями) не все)))) 

 02.08.2016 07:35  © ... для Каранда Галина 

"розтягнути на цитати" - ви мене змушуєте червоніти

 02.08.2016 00:54  Каранда Галина для © ... 

дуже цікаво.... і дуже близькі мені думки головного героя.
Окрім коньяку - майже мій портрет))))
Місцями хочеться на цитати розтягти)
Трішечки вичитати треба... небагато. але є. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
06.01.2012 © Т. Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди