Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.07.2016 22:03Повість
 
Analogia entis
10000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Analogia entis

Глава 4
Ті, про кого я пишу, постійно живуть в мені...

Джером Девід Селінджер («Сімур: Введення»)
Меньшов Олександр
Опубліковано 08.07.2016 / 36917

Коридор. Ліворуч - Двері, праворуч - Вікна.

Це Дім.

Море за Вікном страшно лютувало. Але Коридор вражав своєю звуконепроникністю. Ламп тут не було. Світло, здавалося, виходило прямо зі стін та стелі, і чим темніше ставало зовні, тим світліше в будинку.

Вода набула характерного мертвотного свинцевого відтінку. Розчерки гіллястих блискавок походили на букви стародавніх мов.

Коридор перейшов в білосніжні мармурові сходи з кам`яними тумбами для квітів по краях. Вони йшли глибоко-глибоко вниз в шикарну залу, де замість стелі виднівся скляний купол, над яким плескалися важкі морські хвилі.

Зелене освітлення, басейн з різнокольоровими коропами посередині, мірне цокання гігантських ходиків - все це налаштовувало на урочистий лад.

Перехрестя. Тут, в залі, Коридор розходився на чотири сторони.

Але найдивніше мене чекало в кріслі лівіше басейну. Там розвалився здоровенний кіт з вицвілим чорним книжним томиком в лапах.

-О-о, йаво... Привіт, так... Здоров був...

Я махнув рукою в знак вітання і присів на борт басейну.

Чесно зізнаюся - я анітрохи не злякався. Звідкись само собою спливло, що котяру цього звуть... Ні, не булгаковським Бегемотом, а Мармеладом. І ще мені згадалося (звідки?), що він завжди перекручує слова. Наприклад, замість «сарана» він говорив «щарана», або «зайчик» у нього ставав «жайщиком», а «молодець» раптом чувся «магадетч».

Отже, раз я вже тут, то чому б і не поговорити з Мармеладом, тим більше що він зі мною привітався.

-Чуєш... це... Мармелад, а ти взагалі-то читати вмієш? - запитав я у кота. - Або просто так - погуляти вийшов?

-Аз, буки знаю... дірхка...

Він постукав рукою по голові.

Розуміти, очевидно, слід було так: «Я хоч і читаю, але голова дірява, що сито».

-А що ти тут робиш? - запитав його знову.

-Ш-шекаю.

-Кого?

-Тебе.

-Мене? І давно чекаєш?

Мармелад потряс у відповідь книгою, мовляв, встиг її прочитати.

-А чого ти хочеш?

-Пойтіть на чай... і маляко...

Мармелад блаженно посміхнувся. Саме посміхнувся.

Я подумав: «Невже тварини можуть виражати емоції мімікою?»

Боже, безумовно я з’їхав з розуму. Кому-небудь розкажи про Дім, так вважатиме мене недоумкуватим.

І тут раптом голос подав Мармелад. «Бачиш...», - почав він читати, і при цьому робив це до моторошного монотонно і повільно, без пауз. І виходило, приблизно, так: «Ба-а-ачи-иш-ш…»

Отже:

«-Бачиш, цього все одно не уникнути, - сказав Кіт, - адже ми тут всі ненормальні. Я ненормальний. Ти ненормальна.

-А чому ви знаєте, що я ненормальна? - запитала Аліса.

-Тому, що ти тут, - просто сказав Кіт. - Інакше б ти сюди не потрапила».

Мармелад закрив книгу. В очах його (абсолютно не котячих) блиснула ледь помітна хитринка.

Ні, він зовсім не той, яким здається. Навіщо Мармелад прочитав мені уривок? Та ще такий… загадковий? Невже бачить мої думки?

-Ану, дай-но мені, - я простягнув руку і взяв томик.

Жовті сторінки були невинно порожні. Жодної літери, жодної закарлючки.

Мармелад незграбно зліз з крісла і своїми по-дитячому шаркаючими кривими кавалерійськими ніжками, потопав по одній з гілок Коридору. Я ляснув книгою, кинув її на кам`яну тумбу і поплентався слідом.

Вперше подумалося, що ситуація явно дика, нереальна.

Де я, врешті-решт? Що тут роблю?.. Може, сплю? Хтось пояснить мені, чи ні?

Що за місце таке дивне - Дім? І чому воно саме Дім?

За Вікнами було темно. Там, зовні, водна товща напирала на стекла. Я припав до них в надії побачити мешканців глибин.

-Сюдийти, - промуркотав кіт, поєднуючи воєдино «сюди» і «йти».

-Сюдийти, - повторив я і увійшов слідом.

Потягнуло димом від далекого багаття. У Кімнаті, що нагадувала веранду, було по-осінньому прохолодно. Посередині стояв довгий овальний стіл з наїдками, кілька справжніх дубових стільців. Протилежні Двері були повністю скляними. За ними красувався осінній, весь в «золоті», сад. Сонце йшло на відпочинок, фарбуючи небо в ніжний рожевий відтінок.

Настільки разюча відмінність в погоді мене вразила. Там, в Коридорі, бушує море, а тут... тут взагалі осінь. Тиха благодатна осінь.

Як там у Пушкіна?


Мороз і сонце, день чудовий.

А ти хропиш, мій кіт пудовий.

Пора же красень на підйом.

Розправ-но вуса. Гарно стало!

А ось тепер – шматочок сала

Пожуй, та трохи валер`янки, 

Попий чуток, не треба п`янки...

 

По-моєму, це не зовсім Пушкін. Здається… це я сам придумав… на ходу…

Я присів на найближчий стілець і потягнувся до чашки, але Мармелад жестом мене зупинив. Двері відчинилися, і на веранду зайшло кілька дивних особистостей. Вони шумно рухали стільці, жартували, розсідаючись навколо столу.

-Платон, - представився один з прибулих.

Це був старий чолов’яга, з типовим профілем древніх філософів і лисиною поміж вух. Він був загорнутий в пом`яте заяложене простирадло, а в його бороді застрягла тирса.

Другу людину я знав… точно знав… Її обличчя було мені страшно знайоме, але пам`ять крутилася, що вуж, не даючи точного визначення.

-Я - Дядько, - посміхнувся чолов’яга.

І точно! Точно!.. Якщо судити по тих фотографіях, які лежали в старих альбомах, він був схожий на мого дядька. Але не в усьому. Ще не можу визначити точно в чому, але повинні бути якісь... відхилення.

Слідом в Кімнату увійшли… дві гігантські напівмухи безкрилі, напівведмеді плюшеві. Це виявилися Тофсла і Віфсла. Так-так, Тофсла і Віфсла – герої казок Туве Янсон про країну мумі-тролів.

Розлили по чашках чай. Причому запах явно говорив про його найвищий сорт. Кожен взяв солодощів - печива, цукерок, тістечок, - і почалася Бесіда.

Чому саме з великої літери? - Важко відповісти. Напевно, з тієї ж причини, по якій Дім відрізняється від дому, а Коридор від коридору: тому що це не ті значення слів, якими називаються тут речі, або явища… Тому що ці значення зовсім інші.

Першим піднявся Платон.

-Друзі! Друзі! - він узяв ложку і постукав нею об борт чашки, закликаючи до тиші.

І вже в цей момент я відчув якийсь дискомфорт, котрий, скоріше, можна порівняти з тими відчуттями, які бувають, коли незручно сидиш, і у тебе затекли руки-ноги, або на вулиці душно і неможливо всидіти на одному місці. Загалом, я раптом відчув сильний дискомфорт.

-Залишити все зайве.., - пропонував Платон.

-Що саме ти маєш на увазі під поняттям «зайве»? - перебив Дядько.

-Зайве - це антіго... гм... це протилежність необхідного. Його ан-та-го-нізм.

-Егесла, - Віфсла (здається, я розрізняю цих двох «мух» тільки за відтінком - Тофсла набагато темніший) відірвався від м`якоті пиріжка, - не таксла швидкосла, будь ласкасла.

-Всяксла річ необхідсла, - втрутився Тофсла.

-Ми говоримо не стільки про матеріальне, - Платон спробував повернути розмову в колишнє русло. - Ваші голови забиті всяким мотлохом.

Тут він для наочності постукав пальцем по лобі, але чомусь своєму.

-Думки ж, - продовжував він, - повинні бути кришталево чистими, як джерельна вода.

-Щесла трохи, - прошепотів Віфсла, - і віршасла заговорисла.

Тут знову втрутився Дядько.

-Прозорі думки. Ха! Це все одно, що прісна їжа.

-Твоя їжа це всього лише набір мікроелементів для життєдіяльності організму. - Платон насупився і відсунув тарілку.

-Ну і що? Нехай так. Зате людина відчуває смак, а це приємно.

Ця суперечка з самого початку здалася мені дивною. Навіть в чомусь дитячою. По-моєму, вони тут пудрять один одному мізки. І мені заодно. Варто було звичайну словесну перепалку називати Бесідою, та ще з великої літери.

Майнула думка, що ця розмова - театр розіграний лише для мене. Але, питається, з якою метою? Розважити мене? Або відвернути від чогось важливого? Приспати увагу?

І знову цей дивний дискомфорт. На краю свідомості майнула якась думка, від якої я покрився липким потом. В якусь секунду різко змінив положення і тут тонко-тонко задзвеніло скло. Стілець піді мною дивно смикнувся.

Подальше відбулося настільки швидко, що не можна сказати, ніби я діяв обдумано, швидше інтуїтивно.

Всі завмерли: хто дивився на мене, хто в бік саду. А я покосився на спинку стільця і... впав на підлогу.

-Стрілясла, - Віфсла був єдиним, хто порушив тишу.

Так. Дійсно стріляли. У склі з`явилася акуратна дірочка, а на спинці стільця розцвіла троянда з трісок. Не відверни я раптом в сторону...

О, Боже!.. Куля... Ваня, ти чуєш? Куля! - Якщо хтось стріляв, то йому нічого не заважає це повторити. Геть звідси, Ваня!

-А в рот… ти дихаєш! - я перекинувся до Дверей.

Дзвін скла повторився, і тепер всі попадали на підлогу.

В Коридор, швидше в Коридор! А куди?.. Сам не знаю... Подалі звідси, подалі. Рухай своїми багетами!

За Вікнами було зовсім темно. Аж до переляку темно… М`який килим на підлозі поглинав гуркіт моїх кроків. Все здавалося, ніби позаду хтось женеться. Навіть відчував важке дихання у потилицю… але обернутися не наважувався…

Скоріше! Скоріше! Від цієї гнітючої темряви… Ну, брате! До світла… Анумо, Ваня, прибав ходу!.. Чого цей Коридор такий нескінчений? Та вологий, як те підземелля?

Черговий крутий поворот, розвилка. Тут я зупинився. (По-моєму далеко забіг.) Не роздумуючи заскочив у найближчу Кімнату. (Піди тепер знайди мене. Я вирвався!.. Вирвався!)

Це була якась світла комірчина. Прийшлось аж примружитися від різі в очах... Яке сліпуче світло! Здається, я з переляку закричав…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.07.2016 Проза / Повість
Analogia entis (Глава 3)
08.07.2016 Проза / Повість
Analogia entis (Глава 5)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Analogia entis
08.07.2016
Analogia entis (Глава 1)
08.07.2016
Analogia entis (Глава 2)
08.07.2016
Analogia entis (Глава 4)
08.07.2016
Analogia entis (Глава 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 13  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.08.2016 21:16  © ... для Каранда Галина 

сподіваюсь, що вам вдасться розгрести "купу" :) 

 02.08.2016 21:00  Каранда Галина для © ... 

щось ви тут наміксували забагато в одну купу))) але загалом цікаво. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди