09.07.2016 00:02
для всіх
2796
    
  11 | 11  
 © Наталія Бугаре

Мамо, вставайте!

Мамо,  вставайте!
Присвячую всім, хто загинув під час Голодомору і тим, хто вижив.

"Мамо, вставайте, в хаті не холодно.

В чоботи діда ноги не втисну -

понабрякали... Вцілила в голуба.

Юшки зварила миску.


Мамо, рідненька, я обіцяю вам, 

що не попрошу пити і їсти...

Діти ще сплять, на них вже лиця нема...

Тато пішов до міста.


Наше село, казали, оточене, 

і кулемет стріляє за гаєм.

Я не була там, бігали хлопчики.

Тата у нас немає...


Вчора тут зайди були під хатою, 

ласо дивились довго на Лесю...

Я пригрозила - вирву всі патли їм.

Мамо! Мені лиш десять....


Сплять до обіда, покотом... Добре вам.

Дишуть, чи ні? Я не помічаю...

Мамо, вставайте. Піч вже розтоплена, 

я заварила чаю...


Бабця з дідусем спухли і плакали, 

ляду підняли, щезли у льосі.

Вже говорили пошепки й знаками, 

так і лежать там досі...


Мамо, вставайте. Страшно так, Господи...

Настя з Андрійком й Леся затихли...

Їсти чомусь вже більше не просите.

В хату вселилось лихо...


Що ж ви спите?" - дівчатко печалилось.

Сморід солодкий повнив провулок.

Бджіл не діждали, вишні - стрічали ос:

бджіл і людей не було.


Замість казок, здається, що вчора ми

слухали бабцю в пізню годину.

І поклялись вернутися з бджолами

в мертве гніздо родинне.



Пам`ять бабусі в серце ужалила

крові смакОм солоно-залізним.

Чую ночами тихе і жалібне:

"Мамо, я хочу їсти..."



Москва, 12.03.2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.07.2016 00:05  Меньшов Олександр => © 

Сподобалось. Гарно написано, вхоплена суть. Хоча десь приходилось читати декілька разів.
Зізнаюсь - серце стискалося. Особливо, коли розумієш, що за скупими фразами дівчинки (думками, що блукають в її затьмареній свідомості) на мене дивиться той час...
Немов фото, старі і вицвілі: ти їх роздивляєшся (чи то іноді раптом здається - вони дивляться на тебе) і ось так сидиш, гортаєш альбом та слухаєш розповідь його господаря. А на фото кипить життя, б`ється між собою горе та радість.

 11.07.2016 16:53  Ольга Моцебекер => © 

Болючий вірш, кожен рядочок, мов лезо. Ниє серце при прочитанні, оголюючи в пам"яті розповіді й моєї бабусі. Та маємо пам"ятати. 

 11.07.2016 16:45  Каранда Галина => © 

до мурашок...
Вам вдалося...

 10.07.2016 22:18  Олена Коленченко => © 

Важкі рядочки, але такі потрібні....Сильно написано!!!

 10.07.2016 14:05  Тадм => © 

сильно. чудово!

 09.07.2016 10:18  Панін Олександр Мико... => © 

Сильна, трагічна , потрібна поезія. Хай живе Пам`ять.