09.07.2016 00:02
Без обмежень
2266 views
Rating 5 | 10 users
 © Наталія Бугаре

Мамо, вставайте!

Присвячую всім, хто загинув під час Голодомору і тим, хто вижив.

"Мамо, вставайте, в хаті не холодно.

В чоботи діда ноги не втисну -

понабрякали... Вцілила в голуба.

Юшки зварила миску.


Мамо, рідненька, я обіцяю вам, 

що не попрошу пити і їсти...

Діти ще сплять, на них вже лиця нема...

Тато пішов до міста.


Наше село, казали, оточене, 

і кулемет стріляє за гаєм.

Я не була там, бігали хлопчики.

Тата у нас немає...


Вчора тут зайди були під хатою, 

ласо дивились довго на Лесю...

Я пригрозила - вирву всі патли їм.

Мамо! Мені лиш десять....


Сплять до обіда, покотом... Добре вам.

Дишуть, чи ні? Я не помічаю...

Мамо, вставайте. Піч вже розтоплена, 

я заварила чаю...


Бабця з дідусем спухли і плакали, 

ляду підняли, щезли у льосі.

Вже говорили пошепки й знаками, 

так і лежать там досі...


Мамо, вставайте. Страшно так, Господи...

Настя з Андрійком й Леся затихли...

Їсти чомусь вже більше не просите.

В хату вселилось лихо...


Що ж ви спите?" - дівчатко печалилось.

Сморід солодкий повнив провулок.

Бджіл не діждали, вишні - стрічали ос:

бджіл і людей не було.


Замість казок, здається, що вчора ми

слухали бабцю в пізню годину.

І поклялись вернутися з бджолами

в мертве гніздо родинне.



Пам`ять бабусі в серце ужалила

крові смакОм солоно-залізним.

Чую ночами тихе і жалібне:

"Мамо, я хочу їсти..."

Москва 12.03.2015



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Драматичний вірш, Про Голодомор

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Господи, как мне холодно / Драматические стихи | Наталія Бугаре». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Господар / Рассказ | Наталія Бугаре». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Наталія Бугаре.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.03.2017 00:23  © ... => Меньшов Олександр 

Дякую за відгук, Олександре. Дасть Бог це ніколи не повториться. 

 17.07.2016 00:05  Меньшов Олександр => © 

Сподобалось. Гарно написано, вхоплена суть. Хоча десь приходилось читати декілька разів.
Зізнаюсь - серце стискалося. Особливо, коли розумієш, що за скупими фразами дівчинки (думками, що блукають в її затьмареній свідомості) на мене дивиться той час...
Немов фото, старі і вицвілі: ти їх роздивляєшся (чи то іноді раптом здається - вони дивляться на тебе) і ось так сидиш, гортаєш альбом та слухаєш розповідь його господаря. А на фото кипить життя, б`ється між собою горе та радість. 

 11.07.2016 18:58  © ... => Ольга Моцебекер 

Дякую, Ольго. Ті скупі історії виживших - наш болючий скарб. Мусимо пам`ятати і навчити нащадків.  

 11.07.2016 18:57  © ... => Каранда Галина 

Дякую, Галино. Це один вірш з циклу "Без сроку давності". Цей цикл - робота всього мого творчого життя. Мій внесок в книгу пам`яті мого народу. Мені дуже тяжко писати його..Бо я не вмію писати, не пропустивши через себе. І кожен раз я хвора після закінчення роботи. Хвора фізично... Але душа болить більше. Мені дуже приємно,що автор Вашого рівня вважає роботу гідною.  

 11.07.2016 16:53  Ольга Моцебекер => © 

Болючий вірш, кожен рядочок, мов лезо. Ниє серце при прочитанні, оголюючи в пам"яті розповіді й моєї бабусі. Та маємо пам"ятати. 

 11.07.2016 16:45  Каранда Галина => © 

до мурашок...
Вам вдалося... 

 11.07.2016 09:06  Тадм => © 

Вам вдалося передати у вірші суть, атмосферу страшного періоду.... Знаєте, я теж збираю крихти хліба, саме тому, що так робили бабусі й дідусі.... Переконана, що лише особистим прикладом виховуються подібні речі, ставлення до хліба зокрема 

 10.07.2016 23:13  © ... => Олена Коленченко 

Дякую, Олено. Аби ми зробили вірні висновки з того жаху, щоб не було повтору голодного пекла на найродючішій в світі землі.  

 10.07.2016 22:18  Олена Коленченко => © 

Важкі рядочки, але такі потрібні....Сильно написано!!! 

 10.07.2016 20:32  © ... => Тадм 

Дякую, робота ця мене виснажила, буквально... Так тяжко було писати її. Але є таке слово - треба. ось вона з таких, що потрібно було написати, бодай попробувати передати свій біль і генетичний страх - бабуся і дідусь обидва пережили Голодомор ( Краснодон і Запорізьська область). Там, на півдні і сході, він був надзвичайно лютим. Цілі села вимирали тоді... Я і досі вражаю багатьох тим, що механічно збираю крихти хліба на столі пальцями і - до рота. Бабусина і дідусева звичка..Вже не перевчусь. Розплакалась, коли побачила, як моя онука в півтора року старанно збирає крихти, копіюючи мене. Ось так і передається генетична пам`ять про страшний геноцид народу матері моєї. В таких дрібницях і залишається... 

 10.07.2016 14:05  Тадм => © 

сильно. чудово! 

 09.07.2016 17:39  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую, Олександр. Пам`ять народа то надія на краще майбутнє. Бо безпам`ятність то шлях в нікуди.  

 09.07.2016 10:18  Панін Олександр Мико... => © 

Сильна, трагічна , потрібна поезія. Хай живе Пам`ять. 

Публікації автора Наталія Бугаре

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо