Кульбаби
Згадалося про сонечка кульбаби
Розсипані по зелені лугів,
Коли зимою від ворожих градів
Степ вирвами, як ранами, зчорнів.
Згадалося, як сонечко ласкаве
Улітку мені ніжило плече.
А зараз те плече - шматки криваві
Терпіть не сила, так воно пече.
Згадалося, як біг тоді до тебе,
Як підхопив тебе і закружляв,
А нині шмат заліза з неба
Мені обидві ніженьки відтяв.
Згадалося, як серце тріпотіло,
Коли тебе до себе притискав...
Й душа його на небо полетіла
А він в степу скривавлений лежав.
>
