Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.03.2011 11:29Поема
Про волю  Про Україну  Про сучасність  Про минуле  Про майбутнє  
40000
© Борода

392 СХОДИНИ ДО ПРАВДИ

До 150-річчя від смерті і перепоховання Т. Г. Шевченка

«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій,
не забудьте пом’янути незлим тихим словом…»
Т. Г. ШЕВЧЕНКО
Борода
Опубліковано 03.03.2011 / 3700

І
 

 

Чимало гір з Землі утроби 

здіймили океанські води 

у синє небо. Штамп віків  

поставив дрейф материків 

і пил лавинної породи. 

 

Ланцюг вулканів дав Гаваям 

з дна океану, мов на сваях, 

піднятися над царством вод, 

і Землям Королеви Мод, 

і Аппалачам, й Гімалаям. 

 

Хребти Уралу і Тянь-Шаню, 

Олімп, Голгофа, Фудзіяма, 

Памір, Тибет, Алтай і Альпи, 

Скелясті, Кордільєри, Анди - 

усі постали з океану. 

 

Поміг піднятися Саянам, 

Джугджуру, Кларку, Аллеганам, 

Мак-Кінлі, Тейде і Макалу, 

і Каракумам, і Триглаву, 

Монблану та Монте-Титано. 

 

Cтиснувши води на дні впадин, 

тектонові порвавши шрами, 

зіштовхував земельні плити 

і піднімав над білим світом 

материки із островами. 

 

ІІ
 

 

1. 

Отак колись по волі Бога 

й моя Україна-небога, 

Разом із землями Європи 

звільнилася з тенет потопу 

і сонцем висушила ноги. 

 

І зажеврів світанок в горах, 

в Криму, Карпатах, Медоборах. 

Стікали води в бурні ріки - 

в Дністер і Буг, в Дніпро великий 

та й потекли у Чорне море. 

 

На Мошенськім плато, де Канів, 

як у японців Фудзіяма, 

здіймилася понад всі гори  

найвища - Волі й Непокори, 

окреслена двома ярами. 

 

Немов незламна велич роду - 

вершина Правди і Свободи, 

пік Справедливості і Віри, 

і Храм духовний України, 

Святилище всього народу! 

 

Тут покоїться дух Пророка 

і триста дев`яносто кроків 

по мовчазних східцях граніту 

пройти належить нам до світла, 

щоб встановить Закон і Спокій! 

 

А він - великий просвітитель, 

Поет, Художник і Мислитель 

словами свого заповіту 

благає, твердить: "Встаньте, діти! 

Пора завіщане звершити! 

 

Пора від крові світ умити, 

і щедру ниву обробити, 

пора вернути міць і славу, 

пора повірити в державу, 

яку вам заповів любити." 

 

Отак й стоїть із бронзи литий, 

цілої нації Учитель, 

а ми гуртом, чи поодинці  

щораз долаєм по сходинці, 

щоб Віру й Правду воскресити! 

 

2. 

Але чи всі? Одним здається. 

що він мудрішим народився, 

хоч спутав імена і дати - 

та пнеться вверх чимдуж завзято, 

всадившись на стальную птицю.  

 

Бо хто Кобзар? Він сам учитель 

і може кожного повчити, 

бо є намісником держави 

і кожен жест чи слово - право, 

щоб сходження те не робити. 

 

А люди хай повзуть доверху, 

допоки ноги не потерпнуть. 

Окраєць хліба на дорогу, 

молитва до Святого Бога - 

повзіть, доки в очах не смеркло! 

 

3. 

А скільки он на східцях в шатах 

стоїть розкішних меценатів, 

та (буцім!) роздають всім дари, 

щоб їх доверху підіпхали 

у рай щоб першими попасти. 

 

І обіцянки сиплять люду, 

а то погрожують і судом, 

лише б сходинки ті здолать... 

А там он взагалі стоять 

в однаковому однострої, 

озброєні (ото герої!) 

і підніматись не велять. 

 

4. 

Уздовж східців стоять крамниці 

і продавці червонолиці 

запрошують купить товар. 

Тут все: і сало, і узвар, 

і милиці із заграниці. 

 

Та ціни, мов осине жало 

б`ють нижче пояса кинджалом, 

бо як нагоду ту впустить- 

добряче ж можна заробить, 

як так багатолюдно стало. 

 

А згодом вже якось й самі 

подрапаються, і вгорі 

відкриють пишні магазини, 

обвішають добром вітрини 

і двічі виграють у грі. 

 

5. 

Щоправда, бізнес той, чи торг, 

благословив не Господь Бог, 

а безліч різних установ. 

І дозволів, і постанов 

усяких стільки надавали 

(поки за це ті їх вгощали), 

що за той час голодний б здох. 

 

А ще усякі перевірки,  

ревізії, податки, звірки... 

І кожному засунь в кишеню, 

або насип цілкових в жменю. 

чи оплати чиюсь вечірку. 

 

6. 

За місце тут - окрема плата, 

прийдуть поважні "дипломати" 

і розтлумачать - що та як, 

плати із виручки п`ятак, 

як хочеш "вільно" торгувати. 

 

У кожного своя сходинка, 

приватизована, як скринька, 

Вони, мовляв, є охорона, 

від других наче-то боронять, 

щоби порядок був на ринку. 

 

7.  

Слідкують за порядком пильно 

й представники структур всесильних - 

державні горе-охоронці, 

І стільки їх - не видно й сонця! 

 

Одні із перших - то дільничі. 

Встрявати в бійку їм не личить - 

тому обрали інший шлях: 

що коїться на тих східцях - 

вони то попросту не бачать, 

а коли хтось вже з горя плаче, 

тому ж вони й вселяють страх. 

 

Чого, мовляв, звернувся пізно? 

Та ми би кривдника залізно 

і наказали б, й посадили. 

А що тепер? Ти от що, милий, 

плати-но штраф, щоб другий знав 

і нас на допомогу звав. 

 

8. 

Це в кращому, сказать, випадку, 

а то візьмуть тебе в охапку, 

затягнуть, посадять за грати, 

заборонивши адвоката, 

і вліплять термін для порядку. 

 

Та вліплять, звісно, не самі - 

ще побуваєш у суді, 

а перед тим підпишеш сам, 

що продиктують тобі там 

й пропали твої кращі дні. 

 

А судді що? Смішний ти, друже. 

Та хто ж у нас з законом дружить! 

дружити можна з прокурором, 

котрий замовить вчасно слово, 

або з якимсь заможним банком, 

з монополістом, з олігархом. 

А що - закон? Він - як лоза, 

куди нагнув - те й облизав. 

 

9.  

Та й пишуть в нас закон той хто - 

ті, хто й порушують його, 

бо працювати не хотять,  

на наших шиях вік сидять. 

То що вони складуть закони, 

щоби самим топтати "зону"?  

 

Та то для них, як мед у діжці, 

а коли гладять по голівці, 

що й другим красти все ж дають 

то вони ті посади звичні 

уже присвоюють навічно,  

як ті заводи і колгоспи, 

приватизовані так поспіль 

й задурно мед із діжки п`ють! 

 

10. 

Отож, друзяко, маєш плечі - 

то ті сходинки на Чернечій 

кудись тебе та заведуть. 

Й дарма, що розумом не вдався, 

що зрозуміть не намагався 

святої правди віщу суть. 

 

Тарас стоїть, а бідний люд 

штовхається, кричить, волає, 

з сходинок пада, помирає... 

І слів вже Кобзаря не чуть! 

 

 

ІІІ
 

 

1. 

Стоїть Кобзар. Насупив брови 

та й дивиться на все довкола - 

Аж гнівом очі загорілись. 

- "Ви що це, люди, подуріли!?"- 

враз бронза оживає словом. 

- "Зніміть, спаліть гріхів окови 

і спам`ятайтеся вкінець, 

інакше - всім прийде кінець 

і Бог вас не возродить знову!" 

 

2. 

Не чують. Лізуть, б`ються, скачуть, 

немає тут хіба ледачих - 

у різнобарвних комбінзонах 

політики ведуть колони. 

Розмахують всі прапорцями, 

а гучномовці до нестями 

кричать, або ефектно плачуть. 

 

Несуть вождів чужих портрети, 

гвоздики з кров`ю у букетах,  

з уламків склеєне погруддя, 

та вивіски із словоблуддя - 

і з цим всім пруться до Поета. 

 

Це ті, хто вчора його Слово 

душили голодом і мором, 

розв`язували вбивчі війни, 

в ту ж пору голосом медійним 

брехливо присягали правді, 

хто поштовх дав брехні і зраді, 

хто нищив нашу рідну мову. 

 

Ті, хто вбивав наших героїв 

і славив цінності чужії, 

хто Кобзареву світлу мрію 

гноїв у таборах Сибіру, 

хто прапор вималював кров"ю. 

 

3. 

А ті он звуться демократи. 

В них Кобзаря слова крилаті 

красуються на транспорантах. 

Та брешуть же! Вони гарантом 

зробили гроші, а не Слово! 

Усе продали, й рідну мову! 

На людях - ніби галасують, 

вірші Тараса декламують, 

а по ночах, аж табунами, 

спішать продатись з потрохами 

і забувають, як їх звати. 

 

4. 

А он і треті - ті при владі, 

звели в закон брехню і зраду 

і замість Біблії вручили, 

народ і світ весь обдурили 

й ніхто не став їм на заваді. 

 

Це ті, хто землі і заводи 

усі забрали у народу - 

самі ж зробилися панами, 

обвішались особняками, 

наклеп і підкуп ввели в моду. 

 

5. 

Ті різношерстії колони 

на східцях волі, як загони, 

почали битись між собою, 

перемішалися з гурбою - 

крісла в повітрі і прокльони. 

 

В тій бійці перепало всяким - 

невинним, свідкам, винуватим, 

і сум`яття те на сходинах 

не дасть нікому до вершини 

добратися, де Правди свято. 

 

Кобзар мовчить, бо що сказати... 

 

 

ІV
 

 

1.  

Забили враз церковні дзвони, 

неначе вирвались з полону, 

і стрепенулись всі, завмерли, 

роздалось гучно "Ще не вмерла..." 

не чуть ні криків, а ні стону - 

іде Вкраїна до поклону! 

 

Могутня рать у вишиванках 

у світлі променів світанку 

заполонила всю долину: 

тут матір он тримає сина, 

і дід, і прадід, і дружина 

ще Святославова у латах 

стоїть, виблискує лускатом 

і синім на мечах булатом. 

 

А он стоять коші козацькі, 

чуби розгойдуються хвацько, 

коругви із святим Михайлом. 

В руках в них келепи, булави, 

шаблі і скіпетри могучі - 

усі аж до Гнилої Кручі 

завмерли у поклоні Батьку. 

 

Аж до Меланчиного яру 

стоять Вкраїни емісари 

перед могилою Поета. 

Стоять і Орлик, і Мазепа, 

і Конашевич з Дорошенком, 

і Полуботок, й Вишневецький, 

Богдан Хмельницький й Калнишевський. 

 

І Гонта, Залізняк, Трясило, 

Олекса Довбуш з Северином, 

і Кармелюк, і гайдамаки - 

аж до Дніпра нема де стати 

біля підніжжя Кобзаря. 

 

Стоїть Петлюра і Грушевський, 

і Винниченко й Котляревський, 

Іван Франко, безсмертна Леся, 

а поряд он і Стус з Олесем, 

і навіть сам Сковорода. 

 

Бандера, Ольжич і Шухевич, 

і Кобилянська, й Тобілевич, 

Марко Вовчок, Нечуй-Левицький 

і Коцюбинський, Крушельницька, 

Довженко, Лисенко, Грабовський, 

і Івасюк, й Іван Козловський, 

цвіт України і коріння, 

віки, епохи, покоління - 

всі на Святилищі стоять. 

 

А он, на Скіфськім городищі, 

стають і предки найдревніші, 

стають усі на Віче віще 

і догори усі глядять. 

 

Всі замордовані і вбиті 

стають в ряди, щоб цеї миті 

Святую Віру відслужити 

і Правду на гору піднять. 

 

Підняти, щоб навік горіла, 

щоби історія зуміла 

її, таку як є, прийнять. 

 

Щоби залишились руїни  

і війни в згадках України, 

щоб вже настала благодать! 

 

 

V
 

 

Стоїть Тарас. А ми всім людом 

до нього по сходинках будем 

сходити й Правді присягать. 

 

Не будем плакати і нити, 

а лиш боротись і творити. 

і будем йти, а не стоять. 

 

Заглядувать у предків очі 

і слухати слова пророчі, 

щоби читати їх малечі 

і вчити їх, як на Чернечу 

до Правди путь свій прокладать. 

 

Чистилище оце усім нам  

пройти наказано во ім"я 

Святого Бога й Кобзаря! 

2011р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
31.01.2011 Поезії / Поема
Витоки життя
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Костенюк / Вірш
Візники каміння
03.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Філософський вірш
Взаємопроникнення
03.12.2016 © Дністран Оксана / Філософський вірш
Я просила снігу у зими
03.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Вшануємо жінку
03.12.2016 © Кучерук Наталія Василівна / Вірш
Природа - й модельєр, й дизайнер геніальні...
Поема Про майбутнє
12.12.2012 © Ем Скитаній
Фантасмагорія 2
03.03.2011
392 СХОДИНИ ДО ПРАВДИ
15.09.2009 © Білий Вовк
Бій. Любов. Життя.
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 583  Коментарів: 5
Тематика: Поема, 150-річчя, сучасність, воля, минуле, Т Г Шевченко, Україна, Кобзар, правда, присвята, 392
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.08.2012 06:44  Каранда Галина 

з днем народження

 03.04.2011 21:55  Антоніна Чернишенко для © ... 

Так воно і є.Аби Тарас Григорович побачив,що діється на його милій Вкраїні, мабуть би не захотів жити взагалі.

 04.03.2011 13:46  Андрій Nayt-Гагін для © ... 

Як завжди, дуже гарно в Вас, Ігоре, виходить писати про таке... Сильно, гарно та патріотично...

 03.03.2011 13:35  Юлія Змій 

Ви справжній МОЛОДЕЦЬ! Геніально!!!

 03.03.2011 12:14  Тетяна Чорновіл 

"Тарас стоїть, а бідний людштовхається, кричить, волає,з сходинок пада, помирає...І слів вже Кобзаря не чуть! "     До страшного точно!

?
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.12.2010 © Тетяна Чорновіл
03.05.2011 © Наталі
01.12.2016 © Уляна Чернієнко
01.12.2016 © СвітЛана
08.02.2012 © Серж
10.12.2010 © Катерина Перелісна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди