Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.07.2016 22:56Новела
Про життя і смерть  Про сучасність  
20000
Для дорослих (18+)
© Арсеній Троян

Спека

Арсеній Троян
Опубліковано 26.07.2016 / 37139

 

 

Марон завжди стояв тут, біля лавки старого Заїда, навіть у таку спеку. Хоча, здавалося, у містечку мали б звикнути до немилосердного сонця, адже в Мархабі літо увесь рік. Але останні три дні навіть витривалі до спеки мархабійці не знаходили собі місця і затінку. Марон сидів за ящиками з дарами з власного городу, витирав піт рукавом своєї цупкої накидки і відчував, що після кожного руху рукою піт тече ще сильніше.

Базар ніби вимер, хоча сьогодні тут мало б бути повно народу. Марон заплющив очі і згадав, як він вранці з найменшим братом виганяв пастись кіз і як зі сторони гір дув приємний, прохолодний вітерець. Так, зараз би в поле, полежати в затінку під заспокійливе тупцяння козячих ратиць, але Марон не міг піти: він сьогодні нічого не продав, а на завтра залишати товар не можна — зіпсується. Хоча Марон ніколи вчорашнє не продавав, він чесний, не те, що одноокий Аіз. Он він, виглядає з-за своїх кавунів, над якими хмари ос і мух, свердлить Марона очима. Користується тим, що в нього брат в поліції (говорять навіть, що він сам був поліцейським і навіть брав участь у тій різанині, коли всі військові ловили людей на вулицях), постійно торгує зіпсованим товаром, та ще й краще місце зайняв. Марон відвів від лавки Аіза очі і зневажливо плюнув кудись у бік.

— Мархаба, Мароне! Чому плюєшся? — почулось десь зовсім поряд.

Марон покрутив головою і побачив старого Заїда, який відрив вікно свого магазинчика приправ, мабуть, щоб провітрити.

— Ахалан, дядьку! — привітався і собі Марон. — Що, немає сьогодні покупців?

Старий Заїд розчаровано глипнув на майже порожній базар і махнув рукою.

— Та немає, це найгірший базарний день, навіть гірший від того, що був після повстання ель-етнінів. Тоді здорово війська виручали, вони в мене тоді багато їжі брали. Я оце, як ти, за лавкою стояв. Але сьогодні — це взагалі щось дивне.

— Але що поробиш, на все воля Аллаха, — зазначив Марон.

— Так, так, ти маєш рацію, — сумно сказав Заїд, закрив вікно, а Марон обіперся на ящики і заплющив очі.

Сонце ніби влипло в небо. Марон засовався на лаві і відкрив очі. Він, здається, заснув, але спросоння не міг зрозуміти, що зараз ще ранок чи вже вечір. Продерши очі, Марон завмер на місці: перед ним стояла згорблена бабуся. Вона єхидно усміхалась і пильно дивилась на Марона. Це була Джуна, яку всі мархабійці недолюблювали за занадто гострий язик. А ще Джуна була сестрою матері Марона, і якщо вона розповість їй про те, що «продавець» спав на своєму робочому місці, то декому доведеться вислухати багато неприємних слів і можливо навіть отримати кілька запотиличників. Мати Марона, хоча і була жінкою, проте пригощала такими запотиличниками, що потилиця гула, немов порожній жбан з-під молока.

— Що, хлопче, розморило, так? — не без усмішки запитала Джуна.

Марон підвівся з лави, так, неначе це було на уроці з граматики, хотів щось сказати, але всі слова перемішались у ще сонній голові і кудись зникли. Мабуть, у нього був такий жалюгідний вигляд, що поморщене обличчя Джуни набуло жалісливого вигляду.

— О, ну не треба так розстроюватись, ти славний хлопець! — по-доброму сказала Джуна. — Я досі пам’ятаю, як ти допоміг наносити води, коли мою криницю з’їла піщана буря. Дай-но мені петрушки, тільки посвіжіше, сьогодні стара Джуна потішить себе супчиком, бо зубів на щось смачненьке зовсім немає.

І вона засміялась своїм неприємним, старечим сміхом, а Марон, насторожився, не повіривши в жалість Джуни, чекаючи якогось дотепу, поліз у купу зелені і з-під самого низу дістав ще свіжий зелений пучок петрушки.

— Оце ти називаєш свіжим! — голосно вигукнула Джуна. — Та це ж тільки козам давати, і це ще треба подивитись, чи мої дівчатка (так вона називала своїх кіз) таке їстимуть.

— Це дійсно найсвіжіше, — похмуро відповів Марон. — Спекотно дуже, от вона і в’яне.

Тітка Джуна хотіла відповісти щось єхидне, навіть відкрила для цього рот, але в цей час, на шум, двері крамниці приправ відчинилися і Заїд шумно втягнув розжарене повітря.

— О, і ти, пліткарко, тут! — замість привітання кинув він Джуні.

— А що мені тепер вдома сидіти? — огризнулась Джуна.

— Та ви, жінки, там і маєте сидіти, а не по базарам гуляти! — владно сказав Заїд, чухаючи велике пузо. — Взагалі, в які ми часи живемо: жінки ходять вільно по вулицям, без чоловіків і без накидок. Побачив би тебе тут мій батько, задер би спідницю і відшмагав прямо тут, на базарі.

Тітка Джуна зло глипнула на Заїда, але нічого не сказала, лише поклала петрушку в торбу і повільно почимчикувала в напрямку старого району. Грошей вона не дала. Вона ніколи не платила.

Лише надвечір спека трохи спала, і базар почав заповнюватись людьми: з’явились заможні чоловіки з центру, кожен з кількома жінками, котрі дріботіли поряд, перекупниці, які кричали на весь базар про свої недорогі тканини, повільно брели козопаси, згинаючись під вагою сирів та молока, бігало багато голоти та галасливої дітвори. Марон радісно потер руки: тепер з’явилась надія хоча б на якусь торгівлю. І дійсно — не встиг він і оком змигнути, як люди з нового ресторану (той, що біля готелю) забрали цілий ящик томатів. Там, мабуть, знову повно туристів, які надвечір вийшли гуляти і вечеряти. Ще через якийсь час взяли огірків, потім — яблука та груші, які хоча і трохи прив’яли на спеці, але однак досі мали доволі їстівний вигляд. А все тому що Марон знав, як їх зберігати. Це був секрет і, звісно, він його нікому не скаже. Отож, яблука та все інше йшли на ура, і Марон тихцем перебирав у руці виручені гроші. Нечувана радість переповнювала його: день, який починався так погано, завершується під дзвін монет! Марон грався монетами і подумки уявляв, як прийде додому, застане всю велику сім’ю в хатині, неспішно зайде, вип’є води і витрусить за гамана прямо на коврик своє багатство…

Мрії Марона обірвала молода, чорнява дівчина, яка підійшла до прилавка і втупилась у продавця великими чорними очима. Марон усміхнувся, але відчув, що усмішка вийшла дурною і відразу почервонів. Дівчина засміялась.

— Абіє, — тихо сказав дівчині Марон. — Чекай мене біля фонтану, я зараз сховаю ящики і піді…

Вибух пролунав, здається, біля лавки одноокого Аіза, але оскільки базар був невеликим, то вибухова хвиля докотилась аж до Марона. Він впав на лаву, боляче вдарившись спиною об край лави, і його відразу накрило городиною, що переміщалась з пилом, дошками з ящиків, камінням. Коли Марон нарешті підвівся, то побачив, що весь базар всіяний тілами: люди, які ще хвилину тому гуляли і щось купували, тепер лежали в неприродних позах, з вигнутими у різні сторони кінцівками (деякі взагалі не мали їх), у калюжах крові, уламках, шматках одягу. Марон в якомусь мареві ступив кілька кроків і по вухам, які ще гули від вибуху, різонули нестерпні плач і голосіння, стогони поранених і далеке виття сирен. Під ногами, у квашні томатів лежала Абія. Її молоде тіло було порізане осколками, а замість очей у вечірнє небо дивилися два чорні отвори.


У той день було спекотно не лише в Мархабі. Палило і в Україні, зокрема мешканці Новоленінська (віднедавна Велика Балка) вмикали кондиціонери на повну. Молода сім’я, незважаючи на вихідний день, сиділа у себе в квартирі і дивилась телевізор. Вітя клацав канали, натрапив на новини: «І черговий теракт стався на Близькому Сході, — сказала диктор. — У Мархабі, що на півночі Халебу, терорист-смертник підірвав себе на місцевому базарі саме в той час, коли там знаходилось найбільше людей. За попередніми даними загинуло близько ста осіб, серед них двадцятеро дітей, щонайменше двісті людей зазнали поранень. Це один із найкривавіших терактів за останнє десятиріччя. Жодна із терористичних угрупувань поки що не взяла на себе відповідальності, проте керівництво Халебу висловило припущення, що теракт міг бути спрямованим проти Аіза аль Абдухі, колишнього спецпризначення республіки Самак Гамбарі, який тримав лавку на тому базарі, і який у 1978-му брав участь в етнічних чистках проти місцевого населення. Щоправда, влада Халебу не відкидає те, що теракт міг здійснити представник міжнародної терористичної організації ІГІН…»

— Піжди, Віть, вона шо сказала — «в Мархабі»? — озвалась жінка Віті Свєта.

— Ну да, — ліниво кинув Вітя, перемикаючи на футбол.

— Блін… — розчаровано протягнула Свєта. — Я оце не понімаю, шо ти такий спокійний. У нас же білєти іменно в Мархабі!

— Та куди тепер? — вигукнув Вітя. — Ти шо не бачиш, що там твориться?

Свєта зняла фартух і стомлено сіла на край дивану.

— Ну от, пропав отпуск. Весь год ждала. Фух, та ще й ця жара.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.07.2016 Проза / Фейлетон
Проспав Апокаліпсис
11.08.2016 Проза / Новела
Врата АТБ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Новела Про сучасність
26.07.2016
Спека
04.02.2015
Покинуті пси та акаунти за період російсько-української війни на Донбасі
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 75  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 31.07.2016 11:10  Сліпокоєнко Роман для © ... 

Твір з ідеєю, але східний світ описаний шаблонами. 

 27.07.2016 15:21  Каранда Галина для © ... 

нда... реальність, як вона є... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +5
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди