Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.03.2011 19:43Оповідання
Для бабусі [для дідуся]  Для дорослих  Про село  Про друзів  Про добро  
30000
© Михайло Трайста

ВІЙСЬКОВИЙ МІШОК

Михайло Трайста
Опубліковано 05.03.2011 / 3722

Надворі знялася страшна буря, в непроглядній пітьмі дощ лив потоками, а вітер завивав і гудів, ніби зграя голодних вовків.  

Андрій наче не відчував, що одяг його промок, що вода стікала обличчям, заливаючи очі. Раз у раз чорне небо розколювали вогненні сліпучі блискавиці. Від гучного грому йому здавалося, що навколо хитається земля. Заплічний військовий мішок ставав все важчим і важчим. Він не любив носитися з бесагами. «Бесаги для баб буряки носити, а не для лісорубської серсами*», – сміявся Андрій з лісорубів, які йшли на роботу з бесагами на плечах. Хоча його мішок старий, латаний-перелатаний, а все ж таки мішок, і неабиякий, а військовий! Про це свідчать шкіряні ремені, яких коли намаже бурсуковим жиром, то аж блищать на сонці, любо ся дивити. Два дні косив старому Косованові на Кременищу чуприк за мішок. «Ти здурів, чоловіче, за дрантиву торбу два дні гепкати косою, хіба в нас нема бесаг? Ходитимеш з військовим мішком, як шваги** на вадаску***», – докаряла йому Анна. Та що баба знає? Тільки бесаги та все бесаги, а Старий Косован з цим мішком за плечима на фронті воював. Навіть і посварилися зі старим через мішок, бо десь у два тижні Косован почав лазити, як напасть до нього:  

«Поверни мені, Андрію, мішок, я тобі заплачу гроші за те що ти мені косив».  

Думав, що знайшов собі дурня. «Не морочте мені голову, вуйку, я не за гроші вам косив».  

А старий все своєї: «Айбо то, Андрію, для мене цінний емлеток****, ем-ле-ток! Розумієш?.. Я в ньому все своє горе і радість носив на фронті», – важко зітхнув старий.  

«Якщо такий був для вас дорогий мішок, то чому погодилися віддати мені його так дешево? Я косив був би цілий тиждень за ваш ем-ле-ток». – поглумився Андрій старому.  

«Гейби ми розум удняло, Андрію, не знаю де ми була голова, якщо хочеш я тобі заплачу не за тиждень, а за два, тільки віддай мені мішок».  

«Ви, уйку, відав зблудили на голову, не переставайте бурше мені дороги, бо забуду, што ми можете бути няньом, і тоді!..»  

Старий витер очі рукавом, шморгнув носом кілька разів, і пішов собі. Відтоді ні на добридень не відповідав Андрію, тільки важко зітхав, коли проходив повз нього.  

Чомусь-то Андрію враз стало жаль старого. «Ну і чому я так з ним?.. Треба було повернути мішок, купив був би від іншого фронтовика і все!»  

«Але що це, ніби каміння несу в мішку? Таж в ньому тільки дараба солонини, п’ять кіл муки, та малому бокончі*****, а ще Анні блузку купив. Добре, що муку добре обвив, не промокне, думаю. Ну й година! Пса гріх на двір випустити. Але вже додому недалеко, за Кирнадзовою Кривулею перейду кладку, а там, вже як бих коло хижі», – тішив себе Андрій. 

Ще не оходячи Кривулі, Андрій почув шум бурхливої річки. Вона ревіла, стогнала, вдяряючись об стрімкі береги. При світлі блискавки було видно, як несе на своїх здичавілих хвилях уламки дерев, копиці сіна, як котить навилки коріння, як вітер гне додолу верби... 

Перехрестившись, Андрій почав спускатися вниз до кладки. Та замість кладки під ногами відчув порожнечу. Відчув, як його тягне бездоння і пожирають сердиті, холодні, каламутні хвилі. Хапав руками повітря, але даремно, хвилі потягли його в свій божевільно дикий танець, закрутили ним як соломиною. «Невже кінець, гину?» – подумав Андрій сповнений страхом та дивною пусткою в душі. 

Але у передсмертному поєдинку за життя людина здатна інколи на неможливе. Коли хвилі підкинули його вгору, кинувся зі всієї сили вперед, до протилежного берега. Відчув як в його мішок з силою вдарила пливуча колода, але замістьтого, щоб потягнути за собою, закрутила і встиг вхопитись за неї. Мабуть, це і був його порятунок, бо колода разом з ним закрутилась впоперек річки, запнула одним кінцем у коріння старої верби, а потім пристала до берега, мов човен. Андрій випустив з рук колоду і вхопився за вербу.  

Та що з того?.. Перед його очима почали грати світлі кола, він робив величезні зусилля щоб утриматися за вербу, та до того мішок тяг його на дно. Ех, якби зміг звільнитися від мішка, то видрапався б на берег, але для цього треба вільних рук. Але що це?.. З берега на Андрія посипалось дрібне каміння. Глипнувши вгору, побачив, людську постать, яка спускалась до нього. «Мабуть, привижається мені, – все, кінець!» – майнула думка. Він чув, що завжди перед смертю, погибаючому привиджається порятунок. Стиснув до болю очі і знову відкрив їх.  

Ні, це не привид, постать продовжувала спускатись до нього. «Хто би це?» – подумав Андрій і відразу відчув, як наживає нових сил. Йому вдалось звільнити ліве плече від ременя мішка, і, вхопившись лівою рукою за вербу, почав звільняти і праве. Без мішка, за допомогою рятівника, який спускається, Андрій був впевниний, що зможе вибратися на берег. «Та хто б це?» – знову подумав Андрій і нарешті, звільнивши і праве плече скинув мішок у воду. При світлі блискавки побачив над собою бліде обличчя старого Косована. Андрій простяг руку старому, впевнений, що той допоможе йому, але старий пірнув у воду за мішком.  

 

* * * 

 

Коли пробудився, сонце вже було високо на небі. Спочатку не дав собі справу, де він і що з ним трапилось, але побачивши біля себе мокрий, брудний заплічний мішок, відразу пригадав собі все.  

«Ну і дурний дід! Хоча старий, але все дурний, я думав, що він мені подасть руку, а він шубовснувсь у воду за мішком», – радів Андрій, мов дитина, бо раз мішок біля нього, значить Косован не погиб. «Ану дивись на старого! А мене хто упендив варе на берег... старий?...» 

Андрій подався додому через левади, бо не піде вулицею мокрий, брудний та обшарпаний, ніби з гробу встав. Обійде левадами, а потім перейде кладовище і вийде прямо кінця його ниви. 

Серед кладовища Андрій закам’янів. Перед ним стояла свіжа могила, на дубовому хресті бронзовими літерами стояв надпис: «Тут Спочиває фронтовик Михайло Косован». 

___________
* серсама – приладдя
** шваги – угорці
* * * водаска – полювання
* * * *емлеток – (угорськ.) спогад, пам’яток
* * * * *бокончі – топанки
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.03.2011 Проза / Оповідання
Улайби дешевше
05.03.2011 Проза / Оповідання
РАННІЙ БІЛЬ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про добро
09.03.2011 © Изи
История двух сумасшедших
05.03.2011
ВІЙСЬКОВИЙ МІШОК
26.06.2010 © В’ячеслав Рошко
Дівчинка з міста
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 632  Коментарів:
Тематика: Оповідання, друзі, село, політика, добро
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
09.12.2010 © Тундра
22.09.2013 © Тетяна Белімова
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди