Люди
Люди… Ми всі – люди. І ми всі цікаві один для одного, бо ж так відрізняємось. Різне нас смішить, жахає і дратує. По-різному ми сприймаємо інформацію, яку нам пропонує світ. Хтось є її творцем, а хтось – звичайним споживачем, хтось її генерує, в той час, як інші фільтрують, те, що спожили.
Люди-генератори фонтанують ідеями, запалюють оточуючих своїм вогнем. Полум’я цього вогню не тягар для оточуючих, не емоційний баласт, навпаки, до нього тягнуться. І коли біля цього вогнища вже збирається натовп, тоді ми говоримо, що, той, хто його розпалив, видатний – видатний вчений, видатний актор, акторка, видатний музикант, видатний громадський діяч. А хто не хоче бути видатним? Ми відрізняємось, але у цьому прагненні різниця між нами стирається. Кожен дбайливо розпалює свій власний вогник, захищає його від вітру, від чобіт хуліганів і постійно сподівається зігріти ним якомога більше люду.
Чому ж інші видатні, а я – ні? Мабуть, через те, що захоплюючись чимось новим, генератори не залишають набуті знання в статусі хобі, приємного витрачання часу, аж ніяк, це ще одна мета, бастіон, який вони візьмуть. Ці люди – вічні двигуни прогресу, що не втомляться жити повним життям, куштувати його різноманітні смаки, вони винайдуть новий колір, нову фарбу і зафарбують нею частину свого буття, а рутинні дні всіх інших цілком занурять в дивовижну субстанцію.
Люди-фільтри діаметрально протилежні людям-генераторам. Вони не опромінюють своєю енергією, а як губки всотують те, що продукують оточуючі. Фільтри приймають будь-яку інформацію ззовні, залишаючи в собі тільки цікаве, важливе і потрібне їм. Що ж тут поганого? Наче й нічого, але часто така фільтрація свідчить про острах перед тим самим полум’ям генераторів, адже зазвичай воно несе в собі зміни. Фільтри ж є консерваторами, що не приймають зміни ні в зовнішньому, ні, тим паче, у внутрішньому світі. Вони харчуються тим, що генерують більш стійкі, сильні оточуючі, котрі не бояться взяти інший курс на мапі свого життя. Звісно, легше жити, не обтяжуючи себе вантажем з роздумів, тривог та образ.
Кажуть, ті, хто не таїть образ, живуть довше, у здоровому глузді та незламаній психіці. Та можливо, безтурботно жити можуть тільки діти та байдужі до життя? Якщо тобі начхати, то існування схоже на постійне очікування на вокзалі. «Коли ж нарешті прийде потяг із цікавинками?».
Може, не варто душити в собі переживання, тривоги, якщо вони вириваються назовні. Просто варто пам’ятати про тонку межу між повагою до власного внутрішнього світу та самокатуванням. Останнє небезпечно для здоров’я.
05.08.2016
