11.08.2016 01:46
Для дорослих (18+)18+
267 views
Rating 5 | 14 users
 © Арсеній Троян

Врата АТБ

 

Раніше думка про смерть і різноманітні згадки про неї були для мене якоюсь похмурою речівкою із чергового фільму про «Лиховісних Мерців – 18», але віднедавна я зрозумів, що помру. Якось ця думка перестала бути чимось ефемерним, далеким, тепер вона стала частиною мого життя, однією із думок, яка постійно крутиться в голові («метро — робота — що сьогодні похавать — коли ж вийде остання серія — я помру сам, на ліжку чи десь під забором — ухти, який котик — треба б підмести — добре, сьогодні бігати не буду»). Найбільше мене цікавить навіть не сама моя смерть, а ці останні хвилини. Як це буде? Як я дізнаюсь, що я вмираю чи що це відбудеться найближчим часом? І чи дізнаюсь? Існує переконання, що люди часто відчувають близькість смерті. Я пам’ятаю, як колись у дитинстві ми з матір’ю відвідували знайому бабусю, яка хворіла у лікарні. Я чудово пам’ятаю той момент, коли я відкривав для бабусі сік. Робив це не тому, що бабуся була така немічна, вона просто втратила інтерес до життя і не хотіла нічого робити. Навіть відкривати сік. Я навіть зараз впевнений, що якби я тоді не відкрив той сік, а просто залишив його на тумбочці, і він так би і стояв собі, койка б звільнилась, а сік би так і стояв на тумбочці, нерозкритий, бо бабусі не стало, вона не хотіла пити той сік, вона взагалі нічого не хотіла, бо вона знала, що скоро помре. Тут уже і не до соку. Хоча я б особисто випив би сік, я люблю сік, можу пити його у будь-яких станах. Та бабуся теж любила сік. Але тоді, в лікарні не схотіла навіть відкрити його.


Ну так от, я думаю про свою смерть, і мені чомусь здалось, що я не потраплю ні в рай, ні в пекло. Я заслужив тільки таке місце, схоже на АТБ. АТБ дасть фору будь-якому пеклу, і по чесноку в ньому, щоб не пропасти навічно, треба ходити з Вергілієм, як у тій несмішній комедії Данте. АТБ дасть фору будь-якому пеклу — тут всі копошаться, немов грішники у гівні, чути солодкувато-нудотний запах зіпсованих сирків та яєць, робітники із приреченими і тупими обличчями старими роклами розвозять сум, біль і сосиски «Молодіжні». З’ївши ці сосиски, можна суттєво пришвидшити власну кончину. Саме в АТБ відчуваєш свою ницість, нікчемність, незворотність обставини і те, що тут на тебе начхати, що тут все давно вирішено за тебе, бо тут купа камер — по кутках, під стелею ще зо два десятки, велика, опукла — прямо над касами, слідкує на 360 градусів, щоб ніхто не вкрав «Орбіт» та батончики «Марс» — окрім камер, купа охоронців, наглядачів, касири, поліцаї, пси, автомати, шафочки з унікальними ключами, над якими таблички, де повідомляється, що «адміністрація не несе відповідальності, якщо у вас скомуниздять щось із шафочки». Камери, охоронці, пси з автоматами — усе до сраки. Якщо у вас щось стирять із шафочки — ви і тільки ви будете винні в цьому. І такий факт дуже легко пояснити: адміністрації не наплювати на тебе, охоронці не займаються тим, що постійно перевіряють у тебе чек і гризуться з касиршами, у Харкові не постійно щось крадуть. Хоча ні — адміністрації наплювати на тебе, охоронці тільки те і роблять, що перевіряють у тебе чек і гризуться з касиршами, у Харкові постійно щось крадуть. Це все так, але головне те, що АТБ — це незворотність. Ти все одно сюди прийдеш, бо тільки тут чай по 5 гривень і невичерпні запаси «Мівіни». Тобі хамитимуть, тебе принижуватимуть, тобі смердітиме. Але ти все одно приходитимеш сюди. За «Мівіною», сосисками «Молодіжні» і соком. Так само і в житті траплятиметься купа різного гівна, але буде і позитивне, але буде і гівно, ти гніватимешся, радітимеш, дрочитимеш, голосуватимеш, стрибатимеш, чухатимешся, сякатимешся, обрубаєш кінці і почнеш все спочатку, заб’єш і відновиш, познайомишся і пошлеш, але доведеш до кінця, доб’єш, доп’єш сік і помреш. Або підеш в АТБ за новим соком. Бо АТБ — це незворотність. Бо АТБ — це фінал. Бо АТБ — найдешевше. Бо АТБ — це трансцендентне. Бо АТБ — це дешеві смердючі продукти, черги в будь-яку годину, заставлені проходи, порожні полиці з калюжами, покірний натовп, який брудними руками порпається в купі лимонів, шукаючи найтривкіший і чавлячи все те, що потрапляє під руку. Бо АТБ — це п_здець, тобто смерть.

АТБ чекає на нас усіх, на мене теж. Я буду довго йти до АТБ. Спочатку я вийду з метро і послухаю невелику тригодинну пісню від кришнаїтів. Запишу слова «харе крішна, харе рама, крішна, крішна, харе, харе», боячись, що забуду. Потім пройду крізь бригаду ремонтників, які кладуть бруківку, щоб викопати її і почати класти знову. Ремонтники дадуть мені великий хрест або трубу з каналізації, і, шмагаючи витягнутими зі штанів поясами, поженуть геть. Я стану на роздоріжжі всі доріг і помічу, що зелений на світлофорі знову не працює, але якби і працював, то на нього зважали тільки горобці і кришнаїти, бо люди йдуть на червоний, а потім машин не припиняється ні на секунду. Потім я підійду до річки і побачу Діву Марію, яка, схилившись з огорожі моста, дивитиметься на кульку, яка плаватиме на поверхні мутної води. Ми з Марією почнемо говорити про Жадана, робитимемо селфі, вона нарікатиме, що знову потовстіла, я піду далі, ми більше ніколи не зустрінемось. І ось, нарешті я дійду до АТБ. Воно височітиме на великому пагорбі, по ньому йтимуть люди зі своїми пакетами. Я зупинюсь і побачу, як врата АТБ впускають людей, але не побачу, щоб вони когось випускали.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Новела, Про життя і смерть

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Комарі / Оповідання | Арсеній Троян». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Спека / Новела | Арсеній Троян 18+». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Арсеній Троян.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.10.2016 16:44  Маргарита Проніна => © 

Хоч хтось написав про той АТБ. Це трансцентдентне, дійсно. З творчої точки зору хороша замальовка, така чесна й чиста, як не дивно. Вам вдалось впіймати сенс АТБ я вважаю. Звісно, це сумно,але це має бути описане, висвітлене й обдумане. Дякую від себе, що взяли таку непросту тему, як атб. Але ж це соціальне явище, вже. Не можливо його замовчувати. 

 11.08.2016 11:31  Олег Буць => © 

коротше, кожен із нас сам п...ць своєму життю))) 

 11.08.2016 05:54  Каранда Галина => © 

піймала себе на тому. що щоразу після прочитання Вашого починаю комент зі слова нда.... (якщо й не напишу, то подумаю саме так)

Публікації автора Арсеній Троян

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо