Знову вірші
Знову вірші рвуться через пальці,
Через ручку прямо на папір.
Я в полоні.
Я не маю шансів
Обірвати цей вогненний вир.
У мені знов голосиста втома
Випиває молодість із скронь.
Давні тіні, стерті чи знайомі
Відкривають з місяцем балкон.
Знов до мене сходяться ці тіні,
Обсідають, дивляться, мовчать.
Я стаю малим тремким створінням,
Зведеним на тисячі багать.
Палить мене не вогонь, а вірші
Пропікають на вустах тавро.
Місяць у важкій, похмурій тиші
Ручку переточує в перо.
