14.08.2016 20:50
для всіх
133
    
  4 | 4  
 © Олександра

Вокзал

Вокзал

крізь дощі пробивається стогін міського вокзалу.

крізь години, хвилини і миті міського життя...

зараз пусто - ніхто не рушає у стишену залу, 

і ніхто не тривожить вокзалу чужі відчуття.


він згинається болем у смужечки ржавчини колій, 

відправляє вагони, забиті душами людей.

цей вокзал лише раз напивається чистої волі, 

пригорне клаптик лісу до сірих, відцвівших грудей.


а за лісом - будинки. і знову загубиться тиша.

тихо-тихо стає тільки далі, за обрій машин.

де ще вітер спізнився, де ніч свої зорі залише, 

де ще людям з`являтись надворі немає причин.


а вокзал ще не спить. закохався у зірку осінню...

і крізь час (ще міський) пробивається стогін сумний.

і ця тиша піде, коли зірка вже вигорить тінню, 

коли звук того потягу стане занадто гучний...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.08.2016 16:11  Ганна Коназюк => © 

Якийсь особливий вірш. Чим? - не скажу.
Дуже сподобався, додаю в улюблене.

 15.08.2016 09:28  Олена Коленченко => © 

Гарно)

 14.08.2016 21:00  Каранда Галина => © 

класно