Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.08.2016 15:15Оповідання
Про літо  
10000
Без обмежень
© Арсеній Троян

Комарі

Арсеній Троян
Опубліковано 22.08.2016 / 37478


Оце зараз кінець літа, а по погоді щось таке, ніби його середина. Червень або липень, який смалить. Хоча насправді літо то добігає кінця, мала б бути якась осіння прохолода, а надворі спека. Чесно кажучи, обридло, давайте вже осінь, щоб листя з дерев, сонце, яке світить, та не гріє, школьниці, листя, хоча я про це вже писав…  

Найфіговіше те, що зараз повно комарів. І не просто повно, а повно-повно. Не пам’ятаю, щоб їх так було багато влітку. От у мене на хаті за все літо продзижчало не більше п’яти штук, причому до моїх відкритих частин тіла вони не виявлялись особливого апетиту. Пам’ятаю, що 15 липня величезний, але лінивий комар через нехочу, позіхаючи на всю комарину пащеку цапнув мене за мізинець на лівій нозі. Ну так, без бажання, для звітності. Взяв і цапнув, а потім, якось навіть поспішно, залишив мою кімнату через відчинені двері. Тоді мене це якось аж навіть заділо, мовляв, ну от і комар від мене втік. Але дуже скоро я пожалкував про свої слова.  

Це було чи вчора, чи позавчора. Темніло, сутінки окутували Харків *тривожна музика пампам-пампам-пампам*. Я цілий день сидів у кімнаті і, незважаючи на це, відчував себе страшенно втомленим. Так, було доволі парко, але ж я нічого не робив за весь день, а відчуття таке було, немов вагони розвантажував. Ну от я трошки посидів за столом, потім полежав на ліжку, потім посидів на ліжку, а потім вирішив лягати спати. Десята вечора. А хулі, робити все одно нічого? Та і втомився я. Відкинувши старе покривало, я ліг на нерозстелену постіль, взяв покривало, яке я відкинув, відповідно, натягнув його по груди, зітхнув і закрив очі.  

Ну нарешті я ліг вчасно, прямо такий собі відмінник, пристойний хлопчик. Відчуваючи перші приливи сну, дивився у вікно, яке виходило на широку панораму міста з кількома церквами, старими будинками і «Маком» з його жовтючою «М» на даху. Було тихо, тільки десь далеко вили сирени і грав живий бенд, таке, як у когось днюха, у якогось багатенькою Буратіни, бо звук, який долинав до мене, дозволяв розрізнити слова «паздра…», «паздрав…», «с днем раж…», а потім бух, бух, бах, барах, трах, тарах — то починав грати барабанщик, і голос, який раніше вітав, починав співати пісню «Лінкін Парк». Годині об 11 все стихло, а я все не спав, ворочався, крутився, підбивав подушку, нарешті вмостився гарненько, накрутив ногами фентілів у ковдрі, глибоко видихнув і тут, у повній тиші почув … дззззз. Тоненьке і противне. Ну, думаю, нічого, один комар — то фігня, він мені нічого не зробить, зараз політає, тяпне за ногу і буде решту часу ігнорити, як це в них, у комарів, заведено. Я знову видихнув, про всяк випадок натягнув ковдру вище, нашороючи слух і намагаючись вловити дислокацію пискучого ігноранта. Аж тут до моїх вух долинуло уже знайоме дзззз, але зовсім з іншого боку, з боку стола з компом і мотком туалетного паперу! Оце так історія. А потім, зі сторони шафи та вікна почув ще по два дззз. Звідки їх стільки наприкінці серпня?  

Це були вже не ті липневі, добродушні і ліниві комарі. Це були агресивні бійцівські комарі, які, звірившись зі своїм комариним календарем, вирішили наостанок літа відігратись по повній. Усе літо вони сиділи під диваном, точили жала і єхидно хіхікали своїми тоненькими голосами, щоб тепер, в один не дуже прекрасний момент атакувати ні в чому не винного мене!  

Комарі, немов в’єтнамські гелікоптери, заходили з чотирьох сторін, позвабляючи мене бодай гіпотетичного шансу уникнути укусу чи банально перевернутись на другий бік. Перший укус завдано в необачено виставлений лікоть. Поки я чухав його, інший комар у крутому піке спікірував на руку, яка чухала, і впився гарно заточеним жалом у плече (як знав, що мені туди в той момент було дістатись найважче). Однак я благополучно відбив всі удари, і почав плескати в повітрі долонями, намагаючись розчавити писклявого агресора. Дзичання на мить зникло, я знову закрив очі, але почув його уже біля голови — комарі, всі комарі були цілі і готові до бою, вони просто відлетіли, щоб перелаштувати свої атакуючі ряди і завдати удару по новій цілі, а саме моїй доволі коротко стриженій довбешці.  

Я не збирався здаватись. Зрозумівши, що мені ні перевернутись, ні вбити рандомними плесканнями долонь не вдасться, я холоднокровно натягнув на голову покривало. За покривалом, у тій розжареній махами комариних крилець кімнаті чулось розпачливе дзичання. Комарі розвідники пролітали то над головою, то біля ніг, але дістатись мого соковитого, комісарського тіла не змогли, бо я сховав усе, що можна було сховати, відповідно вчинив і з покривалом.  

Здавалось, ай він, я виграв. Комарі ще не навчились скидувати покривало чи бодай прорізувати в ньому штурмові отвори. Мені залишалось лише лежати під укриттям, нехай це було не дуже зручно, і солодко спати.  

Однак минула хвилина, дві. Я відчув, що тіло моє покривається густими краплями поту, напірник з-під подушки починає липнути до мене неслабим суперклеєм. Дихати стає все важче, а поту і липучості напірника — навпаки, більше. Окрім того, покривало тримати стає незручно, а на п’ятій хвилині моєї антикомариної оборони права нога підступно висковзує у небезпечну темряву кімнату. Не встигаю я і оком кліпнути, як з-за покривала лунає переможний писк і ногу починає легенько поколювати відразу в кількох місцях. Скидаю ковдру, видихаю, мокрий, немов школьниця на сольнику модного поета, приймаю ногу, чухаю її. Стає зрозуміло, що просто так тут нічого не зробиш.  

Кілька годин я героїчно тримав оборону, змінюючи тактику, повадки, пози, вигадуючи якісь ходи. Взяв товстішу ковдру, накрив нею ноги, а покривалом — голову, залишивши на волі акуратний отвір рота з шматочком носа, щоб ловити прохолодне повітря з відкритої кватирки. Дззз! Дззз! Тепер в мене покусаний ніс та лоб. Дивно, але ногам не було спекотно, а от голова, під тоненьким покривалом пітніла за все тіло. Також пітніла і спина, ну так, за компанію, а комарі підтягнули резерви і тепер їх пищало в кімнаті від п’ятнадцяти до двадцяти комароодиниць! Принаймні, таку кількість налічив я, під час постійних перевертань, натягувань ковдри, бухання ковдри, пітніння і матюкання.  

Не знаю, скільки минуло часу в цих боях з комарозахватчиками, але ось, в чергове випірнувши на волю за ковтком повітря, я зрозумів, що за вікном — глупа ніч. Стало ясно, що навіть якщо я зараз засну, то не висплюсь, бо до дзвінка будильника залишалось години чотири-п’ять. Комарі і спека тоді зламали мене. Я відкинув ковдру, забивши на все, так, нехай кусають, нехай з’їдять мене, але більше я так не можу. Завтра перший робочий день на низькооплачуваній роботі, завтра знову рахування грошей у гаманці, пошук чаю за п’ять гривень, смердючі черги в АТБ, красиві жінки на відстані, спека, спека, спека, а за нею — депресивна осінь. Що робити? Як жити далі? Я лежав під знавіснілий пискіт комарів, відчуваючи, як вони безсоромно впиваються у найсмачніші ділянки свого тіла, лежав і дивився в морок кімнати, не розуміючи, що робити, як жити далі і хто в цьому винен.  

Аж тут десь у дворі прокричав півень. Раз, другий. Скоро світанок. Я відчув, як важка спекотна пелена залишає мене, хоча цього не скажеш про комарів. Я різко підвівся, ввімкнув світло і випив водички. Перед моїми очима розкинулось поле бою: зім’яте ліжко з кількома шарами ковдр, напірників і простирадло, сірий морок за вікном, який зникав, і тиша. Де ж комарі? Я ще випив водички і витягнув зі спеціального місця газету «Мутні вісті», приглядаючись та роззираючись. Ага. Один комар сидів на стіні, прямо в прямій досяжності до подушки. Вигнувши спину, немов хижий кіт, я скрутився, як пружина, і стрибнув до стіни. Удар прийшовся якраз в ціль — тепер на стіні красувалась червона пляма, від якої вниз тягнулось те, що колись було спритним, тренованим комариним тілом, тілом найкращого розвідника з бригади «Кровосісів», який загинув у бою, кілд ін екшн. Тим часом, я помітив іншого комара — він сидів на тій самі стіні, тільки вище, мабуть, страхував того, першого. Від цього залишилась лише сіра пляма, без крові, він не встиг, хоча дуже хотів.  

Третій комар був командиром підрозділу, від того одним із найдосвідченіших. Він сидів під стелею і спостерігав за боєм, а коли побачив, що я б’ю з важкої, газетної зброї, вирішив, як і прийнято командиру, накивати комариними п’ятами. Він продзижчав повз мене на шаленій швидкості і сховався у складках штори. Я глянув на годинник — ще не було навіть п’ятої.  

До виходу на роботу залишалось більше години. Я поїв холодної картоплі з помідорами, заварив останній пакетик чаю і ліг на уже застелене ліжко дивитись летсплеї. У кімнату заглядало яскраве, але вже осіннє сонце, місто оживало після сну, у дворі хтось кашляв та чиркав запальничкою. Однак я зрозумів: сьогодні вночі комарина армія, яка вдень збере вцілілих і розробить новий план атаки, завдасть подвійного удару. Однак я вже інший, тепер і в мене є план. Я візьму дві газети. Я при собачу марлю на кватирку. А ще куплю дорогу, за 20 гривень мазь від комарів та схожої нечисті. Настав час покінчити з вами, настав час боротьби. 

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.08.2016 Проза / Мініатюра
В погоні за рідкісним покемоном
29.08.2016 Проза / Мініатюра
Мужик в одежі кролика
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
05.12.2016 © Дарія Китайгородська / Нарис
Червоно-біле серце Сакартвело
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Оповідання Про літо
22.08.2016
Комарі
17.12.2015 © Райан Ріенер
Мій книжковий Будиночок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 56  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.08.2016 23:26  Серго Сокольник для © ... 

Сподобалось) 

 24.08.2016 11:47  Максимів Галина для © ... 

Цікаво і дотепно))))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди